Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 761/11792/16-ц
провадження № 61-42292св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року під головуванням судді Волошина В. О. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року у складі колегії судів: Семенюк Т. А., Стрижеуса А. М., Прокопчука Н. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк», про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В березні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з відповідача на свою користь 2 221 089,50 грн.
Посилалась на те, що 31 серпня 2009 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» (далі - ПАТ «Західінкомбанк», банк) укладено договір банківського вкладу фізичної особи в національній валюті «Депозит-Прибутковий» № ДП-3552/4 (строковий вклад з фіксованою ставкою із правом поповнення зі щомісячною сплатою відсотків), згідно п.1.1. якого, розмістила депозитний вклад на умовах цього договору в сумі 2 917 114,05 грн строком на 6 місяців, з датою вимоги - 01 березня 2010 року, з процентною ставкою 20 % річних.
17 березня 2010 року між ОСОБА_1 та банком укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу в національній валюті від 31 серпня 2010 року № ДП-3552/4 згідно п.п.1, 2 якої, термін дії договору продовжено на 60 місяців, дата вимоги вкладником своїх коштів 17 березня 2015 року.
На підставі постанови Правління НБУ від 02 травня 2014 року № 316 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29 травня 2014 року № 38 «Про запровадження з 29 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
Постановою Правління НБУ від 22 липня 2014 року № 433 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 липня 2014 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Західінкомбанк».
Зазначила, що 01 серпня 2014 року вона отримала суму, гарантовану Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 200 000 грн. Однак, станом на час розгляду судом справи, загальна сума заборгованості за вищезазначеним договором складає: 2 140 801,71 грн - сума депозиту; 80 287,79 грн - відсотки за депозитом.
Також зазначила, що відповідачу належить 51 % акцій ПАТ «Західінкомбанк». Відповідач має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління банком, а тому, на думку позивача, на відповідача, як з власника істотної участі та керівника банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку, оскільки банк, віднесено до категорії неплатоспроможних з його вини.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 18 січня 2017 року позов залишив без задоволення.
Апеляційний суд м. Києва постановою від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2017 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідальність власників істотної участі банку не є автоматичною, а може бути застосована лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку. Посилання позивача на те, що у зв`язку з порушенням відповідачем вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» було заподіяно шкоду ПАТ «Західінкомбанк», не підтверджені належним та допустимим доказами. Позивачем не доведено заподіяння шкоди саме внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності вини ОСОБА_2 у доведенні ПАТ «Західінкомбанк» до неплатоспроможності та щодо відсутності підстав для притягнення останнього до цивільно-правової відповідальності згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є необґрунтованими, так як відповідальність власників істотної участі є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок дій ОСОБА_2 порушується невід`ємне право позивача володіти та вільно користуватись своїм майном.
ОСОБА_2 , як власник істотної участі банку, має нести відповідальність за зобов`язаннями ПАТ «Західінкомбанк» перед ОСОБА_1 , оскільки саме відповідач не вжив всіх необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку.
Представник позивача також вказував, що між сторонами склалися правовідносини зобов`язального характеру, які полягали в тому, що банк не виконав свого обов`язку з повернення всієї суми вкладу позивачу.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
10 жовтня 2018 року справа № 761/11792/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 серпня 2009 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу фізичної особи в національній валюті «Депозит-Прибутковий» № ДП-3552/4 (строковий вклад з фіксованою ставкою із правом поповнення зі щомісячною сплатою відсотків), згідно п.1.1. якого, остання розмістила депозитний вклад на умовах цього договору - 2 917 114,05 грн строком на 6 місяців, з датою вимоги - 01 березня 2010 року, з процентною ставкою 20 % річних.
В підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань за вказаним договором суду надано копію платіжного доручення від 31 серпня 2009 року № 594, за яким останньою були внесені грошові кошти в сумі 2 917 114,05 грн.
17 березня 2010 року між ОСОБА_1 та банком укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу в національній валюті № ДП-3552/4 від 31 серпня 2010 року згідно п.п.1, 2 якого, термін дії договору продовжено на 60 місяців, дата вимоги вкладником своїх коштів - 17 березня 2015 року.
На підставі постанови Правління НБУ від 28 травня 2014 року № 316 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 29 травня 2014 року прийнято рішення № 38 «Про запровадження з 29 травня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк».
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Західінкомбанк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків - Яремчишина І. Б.
Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Західінкомбанк» запроваджено строком на три місяці з 29 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 липня 2014 року № 433 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 липня 2014 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Яремчишина І. Б. строком на один рік з 23 липня 2014 року по 23 липня 2015 року включно.
ОСОБА_1 отримала гарантовану суму вкладу в розмірі 200 000 грн 01 серпня 2014 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 цього Закону власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ. Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. Пунктом 2 частини першої статті 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку, віднесені до пов`язаних з банком осіб.
Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частиною четвертою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п`ятою цієї статті - що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо.
У пунктах 7.60, 7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) також сформульовано висновок, що шкода може бути заподіяна банку як шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, так і шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності.
Наявність шкоди полягає у будь-якій втраті, у повному чи частковому знеціненні блага, що охороняється законом. Зокрема, знищення та пошкодження майна може полягати як у повній втраті майна, так і у зниженні його вартості, у тому числі внаслідок зміни характеристик майна. Наприклад, відповідно до частин першої, другої статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Неправомірні дії чи бездіяльність, які призвели до втрати майном ознак єдиного майнового комплексу, можуть завдати шкоди власнику майна, зокрема і тому, що вартість майна в разі його пооб`єктного продажу є меншою за вартість єдиного майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності.
Прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж.
Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов`язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв`язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу).
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 ЦК України). Отже, юридична особа є самостійним суб`єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб`єктів права. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб`єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, не має значення, чи виникло право вимоги з договору, чи з позадоговірного зобов`язання (наприклад, із зобов`язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України).
Наприклад, якщо кредитор боржника не може отримати задоволення вимог від свого боржника, оскільки той не отримав сплати боргу від третьої особи, а остання, своєю чергою, не отримала сплати боргу від свого боржника, то кредитор боржника не має права вимагати сплати на свою користь ані від третьої особи боргу, який третя особа винна боржнику, ані від боржника третьої особи боргу, який боржник третьої особи винний такій третій особі.
Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника.
Відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.
Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.
Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути.
Зокрема, до таких інститутів належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частин першої, другої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача.