Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 404/239/21-ц
провадження № 61-17556 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вересень Плюс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 18 травня 2021 року у складі судді Павелко І. Л.
та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року
у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Дуковського О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства
з обмеженою відповідальністю «Вересень Плюс» (далі - ТОВ «Вересень Плюс») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Вересень Плюс» з 29 листопада 2017 року на посаді продавця продовольчих товарів у мережі магазинів «Файно Маркет».
30 травня 2018 року вона написала заяву про звільнення за власним бажанням, але звільнення фактично не відбулося, оскільки з 30 травня
2018 року по 11 червня 2018 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності.
11 червня 2018 року вона повторно звернулася до роботодавця із заявою про звільнення за згодою сторін. Разом із цим, її було звільнено
з порушенням норм трудового законодавства наказом від 17 травня
2019 року № 1003к за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін), оскільки згоди про дату звільнення між працівником
і роботодавцем 17 травня 2019 року досягнуто не було.
Вказувала, що вона намагалася вирішити указаний спір з роботодавцем
у досудовому порядку, зокрема, зверталася з відповідною скаргою на дії роботодавця до управління Держпраці у Кіровоградській області,
за результатами розгляду якої проведено інспекційне відвідування
ТОВ «Вересень Плюс» й винесено припис про усунення виявленого порушення з вимогою усунути порушення. При цьому рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 340/2566/20 у задоволенні позову ТОВ «Вересень Плюс»
до управління Держпраці у Кіровоградській області, третя особа -
ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування припису відмовлено.
Крім того, у грудні 2020 року її представник звертався до роботодавця
з адвокатським запитом про надання інформації щодо нарахувань
їй заробітної плпти, виплат за період роботи та стану розгляду заяви
про звільнення, проте у наданні відповідної інформації було безпідставно відмовлено.
Зазначала, що роботодавець не провів з нею повний розрахунок
та не видав їй трудову книжку. Виходячи з указаних підстав, розрахунок загального розміру заборгованості роботодавця перед нею зроблений станом на грудень 2020 року й становить 575 298, 36 грн.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд стягнути
з ТОВ «Вересень Плюс» заборгованість по заробітній платі у розмірі
575 298,36 грн, середній заробіток із розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 650,79 грн за весь час затримки розрахунків при звільненні, починаючи з 11 червня 2018 року по день фактичного розрахунку, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн
і сплачений нею судовий збір .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 травня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того,
що позивачем не надано належних та допустимих доказів
на підтвердження заборгованості по заробітній платі, так як її звільнено
11 червня 2018 року згідно з поданою нею заявою.
Районний суд також указав, що за порушення трудових прав працівника
при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки
це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. ОСОБА_1 були направлені повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, кошти були перераховані роботодавцем
на її картковий рахунок, так як у день звільнення вона не працювала, тому вина відповідача, яка передбачає стягнення заробітку за весь час затримки розрахунків при звільненні, не доведена.
З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції зробив висновок і про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 травня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Вересень Плюс» на користь ОСОБА_1 21 131,00 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
5 000,00 грн у рахунок компенсації витрат за надання професійної правничої допомоги та 1 362,00 грн у рахунок компенсації витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній плати відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 17 травня
2019 року, а не 11 червня 2018 року, ОСОБА_1 згідно з наказом № 1003к була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36
КЗпП України, а саме за згодою сторін. Проте їй не було виплачено належні при звільненні кошти у розмірі 73 484,75 грн. Виплата ОСОБА_1 зазначеної суми була здійснення ТОВ «Вересень Плюс» лише 15 липня 2019 року, тобто кількість календарних днів затримки такої виплати - 59.
Відповідно до довідки від 24 вересня 2021 року, наданої ТОВ «Вересень Плюс», убачається, що ОСОБА_1 отримала заробітну плату за березень 2019 року у розмірі 7 102,80 грн, за квітень 2019 року - 7 576,32 грн,
що складає 14 685,82 грн. Кількість робочих днів у зазначені місяці - 41. Середньоденна заробітна плата складає 358,17 грн, а тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунків при звільнення складає 21 132,00 грн ( 358,17 х 59 = 21 132), який підлягає до стягнення
з ТОВ «Вересень Плюс» на користь ОСОБА_1 .
Що стосується вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 липня 2018 року по 01 грудня 2020 року, то зазначена вимога задоволенню
не підлягає через її недоведеність належними та допустимими доказами.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідні норми КЗпП України
та положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100 (далі - Порядок).
Оскільки позивачем надано докази на підтвердження понесених витрат
на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн, тому вони підлягають стягненню
з відповідача на користь позивача.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2021 року заяву ТОВ «Вересень Плюс» про роз`яснення постанови Кропивницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року задоволено. Роз`яснено
ТОВ «Вересень Плюс», що сума відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21 131,00 грн у постанові Кропивницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року зазначена
без відрахування податків і зборів із вказаної суми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позову й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити повністю.
Підставами касаційного оскарження судових рішеньзаявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду. Крім цього, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідач постанову суду апеляційної інстанції у касаційному порядку
не оскаржив.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншому учаснику справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2022 року у задоволенні клопотання ТОВ «Вересень Плюс» про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії
з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що факт порушення трудового законодавства відповідачем відносно позивача встановлено у рішенні Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 340/2566/20 і він є преюдиційним у даному спорі. Суди попередніх інстанцій його не врахували, як і судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Крім того, суди безпідставно відмовили у задоволенні її позовної вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 липня 2018 року по 01 грудня
2020 року через її недоведеність належними та допустимими доказами,
так як нею вчинялися дії щодо надання цих доказів, зокрема: було направлено відповідний запит до роботодавця й після отримання невмотивованої відповіді заявлялися до суду клопотання про витребування у відповідача доказів. Проте ухвалою районного суду від 18 травня
2021 року у задоволенні клопотань безпідставно відмовлено, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги. При цьому апеляційний суд надав оцінку обставинам, які не досліджувалися судом першої інстанції, а саме перебування позивача на лікарняному.
Вказує, що судами попередніх інстанцій розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Посилається також на те, що в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Вересень Плюс», в якому вказується, що судове рішення апеляційного суду є законним
та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Крім того, у грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Вересень Плюс» про закриття касаційного провадження у справі, яке мотивовано тим, що касаційна скарга позивача подана на судові рішення у малозначній справі,
що не підлягають касаційному оскарженню.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 прийнята на посаду продавця продовольчих товарів ТОВ «Вересень плюс» з 29 листопада 2017 року на підставі наказу (розпорядження) від 28 листопада 2017 року № 1918к із тривалістю робочого тижня 48 годин та окладом (тарифною ставкою) 20,07 грн
(а. с. 25, 26, т. 1).
ОСОБА_1 подала заяву на ім`я директора ТОВ «Вересень Плюс»
від 30 травня 2018 року (вх. № 8 від 30 травня 2018 року), в якій просила звільнити її із займаної посади за власним бажанням з 31 травня 2018 року (а. с. 27, т. 1).
Відповідно до листка непрацездатності (серія АДЕ № 820714) ОСОБА_1 перебувала на стаціонарі у період з 30 травня 2018 року по 11 червня
2018 року.
11 червня 2018 року на ім`я директора підприємства ТОВ «Вересень плюс» ОСОБА_1 було написано заяву про звільнення із займаної посади
з 12 червня 2018 року за згодою сторін у зв`язку з погіршенням стану здоров`я (вх. №9 від 11червня 2018 року). Заяву прийнято менеджером
з персоналу ОСОБА_2 (а. с. 28, 238, т. 1).
Судом першої інстанції встановлено, що наданий лікарняний, не був заповнений належним чином.
Звільнення не було проведено, так якроботодавець не знав де знаходиться працівник, тому процедуру звільнення залишили до з`ясування обставин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.
13 липня 2018 року на адресу ТОВ «Вересень Плюс» надійшов лист
від ОСОБА_1 , в якому остання повідомила, що знаходилася на лікуванні,
у неї поганий стан здоров`я, тому просила звільнити її тим днем, коли була написана заява, тобто з 12 червня 2018 року (а. с. 239).
17 травня 2019 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України - за згодою сторін, згідно з наказом (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 1003к (а. с. 10).
Суд апеляційної інстанції встановив, що при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено належні при звільненні грошові кошти у розмірі 73 484,75 грн.
Виплата зазначеної суми розрахункових коштів була здійснена ОСОБА_1 ТОВ «Вересень Плюс» 15 липня 2019 року (а. с. 192-194, т. 2; а. с. 129, т. 3).
Згідно з довідкою від 24 вересня 2021 року, наданої ТОВ «Вересень Плюс», ОСОБА_1 отримала заробітну плату за березень 2019 року у розмірі
7 102,80 грн, за квітень 2019 року - 7 576,32 грн, що сумарно складає
14 685,82 грн (а. с. 132, т. 3).
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1
про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 липня
2018 року по 01 грудня 2020 року через її недоведеність належними
та допустимими доказами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: