Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 583/1668/16-ц
провадження № 61-10266св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року у складі судді Плотникової Н. Б. та постанову Сумського апеляційного суду від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання з веденням спільного господарства та про визнання права власності на спільне майно подружжя.
Позовну заяву мотивував тим, що 22 квітня 1983 року сторони уклали шлюб.
За договором купівлі-продажу від 10 липня 1992 року ними у спільну сумісну власність придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Покупцем у зазначеному договорі зазначена лише ОСОБА_2 .
Вважаючи порушеним право спільної власності, як другого з подружжя, на спірне нерухоме майно, позивач остаточно просив суд визнати за ним право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру визнати сумісною власністю подружжя, а також встановити факт спільного сумісного проживання за весь період, починаючи з моменту купівлі квартири і до теперішнього часу.
Ухвалою від 05 серпня 2016 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області залучив до участі у справі Виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області, як третю особу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 20 лютого 2020 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області у позові відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності Виконавчому комітету Охтирської міської ради, а тому позов пред`явлено до неналежного відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 26 травня 2020 року Сумський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Мотивувальну частину рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року змінив з урахуванням мотивів, викладених у постанові.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував недоведеністю належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами факту придбання спірної квартири разом з ОСОБА_2 , як подружжям, і поширення на неї правового режиму спільної сумісної власності подружжя.
Також суд апеляційної інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання сторін за період з 10 липня 1992 року, тобто, з моменту придбання квартири і до 27 травня 1997 року, моменту укладення договору дарування відповідачем на користь третьої особи, оскільки обставини відсутності між сторонами сімейних відносин встановлені рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 липня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 жовтня 2001 року та ухвалою Верховного Суду України від 01 березня 2002 року, а також беручи до уваги той факт, що 15 серпня 1995 року шлюб між сторонами було розірвано.
Відмовляючи у задоволенні вимог у частині встановлення факту проживання однією сім`єю за період з 27 травня 1997 року, з моменту відчуження відповідачем спірної квартири і до теперішнього часу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що це обумовлено відмовою у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на спірну квартиру та про визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності.
Тому відсутні підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю.
Позивач на порушення вимог пункту 1 частини першої статті 318 ЦПК України не вказав, з якою метою йому необхідно встановити зазначений факт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, висновку щодо застосування статті 17 Закону України «Про власність» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц та від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, а також підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, а саме: справу розглянуто за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце проведення судового засідання, справу вирішено неповноважним складом суду, судами не досліджені невідомі раніше обставини і зібрані на їх підтвердження докази.
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що відповідач визнала позовні вимоги, тому суд першої інстанції повинен ухвалити рішення про задоволення позову у попередньому судовому засіданні; в судовому засіданні до участі у справі суд безпідставно залучив Виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області як третю особу, оскільки у власності цієї юридичної особи спірної квартири станом на 05 листопада 2019 року не було, а новий суддя, якому передано справу після відставки та відводу судді, не здійснила підготовчого провадження, неправомірно відмовила позивачу у врегулюванні спору за участю судді, та вважала, що третю особу залучено правомірно, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув; такого способу передачі квартири як дарування виконавчому комітету законодавством України не передбачено;
на дублікаті договору дарування реєстратор БТІ не проставляв реєстраційний напис, тобто балансоутримувачем, продавцем квартир у 1992 році був не міськвиконком, а зареєстроване 24 грудня 1991 року як юридична особа підприємство «ВЖРП № 1 Охтирського міськвиконкому», і лише ця юридична особа могла бути стороною договору дарування квартири від 27 травня 1997 року, але всі документи цієї юридичної особи за рішенням Виконавчого комітету Охтирської міської рад були знищені з формулюванням «За відсутності потреби»;
рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 липня 2001 року у справі № 2-21/2001 не є преюдиційним у цій справі;
позивача не повідомлено про проведення судового засідання у суді першої інстанції 20 лютого 2020 року;
в ухваленні судових рішень у цій справі брали участь судді, яким обґрунтовано заявлялися відводи, але свою упередженість до позивача і відповідача головуюча у справі суддя Плотникова Н. Б. визнала лише після того, як винесла рішення у справі (доказ додається).
Суддя-доповідач Хвостик С. Г. приховав від судової колегії той факт, що брав самовідвід у справі, де відповідач ОСОБА_2 оскаржувала дії Тростянецького державного реєстратора Манченко О. О., яка внесла в ДРРПН недостовірні відомості, що Виконавчий комітет Охтирської міської ради з 30 травня 2016 року став власником спірної квартири.
Самовідвід суддя-доповідач Хвостик С. Г. брав тому, що був суддею-доповідачем у справі № 2-1/2012, в якій судді Сидоренко Р. В. і суддя Хвостик С. Г. допустили недбалість, у зв`язку з чим набрало чинності судове рішення у справі № 2-1/2012, ухвалене на недостовірних доказах і поясненнях відповідачів і третьої особи, які давалися не під присягою.
Приховав суддя Хвостик С. Г. і той факт, що йому були добре відомі обставини незаконного скасування рішення судді Білери П. П., яким договір дарування від 27 травня 1997 року визнавався недійсним. Суддя Білера П. П. був єдиним суддею, який залучав до участі у справі нотаріуса Ковальчука С. П., який посвідчував текст договору дарування від 27 травня 1997 року. Суддя Білера П. П. ухвалював рішення про скасування такого договору після того, як допитаний судом нотаріус Ковальчук С. П. під присягою зізнався, що допустився помилки.
Приховав суддя-доповідач Хвостик С. Г. і відомий йому факт підробки протоколів судового засідання у справі № 2-21/2001 в Тростянецькому суді.
Суддя Хвостик С. Г. знав про фальшування доказів у справі № 2-21/2001, оскільки 17 лютого 2004 року у складі колегії судової палати з кримінальних справ Сумського апеляційного суду брав участь в розгляді справи № ІІ-а-161 2004,
Надати докази у судовому засіданні 26 травня 2020 року і заявити відвід судді Хвостику С. Г. позивач не мав можливості, оскільки був позбавлений упередженим суддею Хвостиком С. Г. можливості брати участь у цьому засіданні.
У жовтні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Виконавчий комітет Охтирської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що у 1985 році ОСОБА_2 за ордером отримала у користування квартиру АДРЕСА_1 на склад сім`ї: вона та її син ОСОБА_4 , після чого вселились та зареєструвались в квартирі.
Сторони уклали шлюб 22 квітня 1987 року (т. 1 а. с. 4).
Шлюб між сторонами розірвано 15 серпня 1995 року.
Зазначені обставини встановлені також в ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 року під час розгляду іншої цивільної справи № 2-1/2012 за позовом ОСОБА_2 до Охтирського міського бюро технічної інвентаризації, Охтирської міської державної нотаріальної контори, про визнання відсутності факту втрати оригіналу договору дарування, визнання безпідставною видачу дублікату договору дарування і його скасування, скасування державної реєстрації дублікату цього договору та за зустрічним позовом Виконавчого комітету Охтирської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, які відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
На підставі рішення Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 19 червня 1992 року за № 282 ОСОБА_2 викупила у власність квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 223).
Рішенням від 16 квітня 1997 року № 213 Виконавчий комітет Охтирської міської ради доповнив пункт 2 власного рішення виконкому від 19 березня 1997 року № 141 «Про надання житлової площі ОСОБА_2 та передачу квартири АДРЕСА_1 до державного фонду».
Цей пункт виклав у наступній редакції: «Охтирській міській державній нотаріальній конторі оформити договір дарування квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на користь виконкому Охтирської міської ради народних депутатів, звільнивши при цьому ОСОБА_2 від сплати державного мита» (т. 2 а. с. 141-142, 143).
17 березня 1997 року ОСОБА_2 звернулась до Охтирського міжрайонного БТІ з приводу відчуження належної їй на той час квартири АДРЕСА_1 із замовленням довідки-характеристики для її відчуження.
Надалі вона отримала зазначену довідку та технічний паспорт на квартиру, про що свідчить її підпис.
Рішенням від 19 березня 1997 року № 141 Виконавчий комітет Охтирської міської ради (з урахуванням раніше поданої ОСОБА_2 заяви про передачу нею квартири АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності до державного житлового фонду) надав їй на склад сім`ї з 5 осіб квартиру АДРЕСА_2 , яка складалась з 4 кімнат загальною площею 80,3 кв. м, за умови передачі спірної квартири органу, що здійснював поліпшення житлових умов (т. 2 а. с. 141-142).
ОСОБА_2 погодилась на зазначені умови та за нотаріально посвідченим договором дарування від 27 травня 1997 року, подарувала, а виконком міської ради народних депутатів, від імені якого діяла відповідна особа за дорученням, виданим Охтирською міською радою від 25 березня 1997 року, прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 228).
30 травня 1997 року ОСОБА_2 отримала ордер на зазначене чотирикімнатне житлове приміщення і, знявшись з реєстрації у спірній квартирі, та зареєструвавшись із членами своєї за новою адресою (т. 1 а. с. 225-226).
На підставі рішення Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 21 січня 1998 року № 17 ОСОБА_2 та її діти приватизували квартиру АДРЕСА_2 .
05 червня 2002 року Охтирською міською державною нотаріальною конторою обдарованій стороні виданий дублікат договору дарування спірної квартири від 27 травня 1997 року, замість загубленого договору дарування.
Згідно з реєстраційним написом на правовстановлюючому документі квартира АДРЕСА_1 зареєстрована Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві комунальної власності за Виконавчим комітетом Охтирської міської ради народних депутатів (вчинено запис до реєстрової книги № 73 за реєстровим № 10205 від 05 червня 2002 року, т. 1 а. с. 229).
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 липня 2001 року у інший справі (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 жовтня 2001 року) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Охтирського міськвиконкому про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 залишені без задоволення (т. 1 а. с. 230-231, 232).
Ухвалою Верховного Суду України від 01 березня 2002 року в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено (т. 1 а. с. 233).
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2003 року у справі № 2-59/2003 (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 01 грудня 2003 року) вимоги скарги ОСОБА_2 у порядку глави 31-«А» ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) про визнання неправомірними дій посадових осіб Охтирського міськвиконкому, державного нотаріуса м. Охтирка, Охтирського МБТІ були залишені без задоволення.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2012 року (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 року) у справі № 2-1/2012 позовні вимоги ОСОБА_2 до Охтирського міського бюро технічної інвентаризації, Охтирської міської державної нотаріальної контори, про визнання відсутності факту втрати оригіналу договору дарування, визнання безпідставною видачу дубліката договору дарування і його скасування, скасування державної реєстрації дубліката цього договору залишено без задоволення.
Зустрічні позовні вимоги Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області у зазначеній справі задоволено. Заборонено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 користуватись квартирою АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не чинити перешкод представникам Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області щодо входу до квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 234-237, 238-240).
Ухвалою від 29 січня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 року залишив без змін (т. 1, 242-243).
За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29 червня 2016 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві комунальної власності за Виконавчим комітетом Охтирської міської ради (т. 1 а. с. 41).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.