Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 346/6757/13-ц
провадження № 61-6999св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Коломийська міська рада Івано-Франківської області, виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року у складі судді П`ятковського В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Позов обґрунтовувала тим, що рішенням Коломийської міської ради від 11 серпня 2004 року № 1031 їй передано у власність 0,1000 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі вказаного рішення вона оформила державний акт на право власності на земельну ділянку.
Рішенням Коломийської міської ради від 20 грудня 2012 року № 1415-26/2012 їй передано у власність земельну ділянку для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м, однак не оформила документ власності на цю земельну ділянку, оскільки виник спір з відповідачами з приводу суміжного землекористування, а саме: відповідачі самовільно приєднали частину земельної ділянки та розпочали будівництво огорожі, заявивши, що згідно державних актів, є власниками земельної ділянки.
У зв`язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 22 лютого 2006 року ОСОБА_3 , державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0418 га для садівництва, виданий 13 лютого 2006 року ОСОБА_3 , державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 13 березня 2008 року ОСОБА_2 , державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 2610600000:19:002:0044, виданий 05 січня 1995 року ОСОБА_2 , зобов`язати відповідачів не чинити їй перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 1 139 кв. м по АДРЕСА_1 , яка надана для ведення садівництва.
Адвокат Павликівська Г. М. в інтересах ОСОБА_1 на підставі 5 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду із заявою)подала до суду заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, а саме: визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0, 0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, виданого ОСОБА_3 22 лютого 2006 року управлінням Коломийського міського відділу земельних ресурсів та визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0418 га для садівництва, виданого ОСОБА_3 13 лютого 2006 року управлінням Коломийського міського відділу земельних ресурсів.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2015 року позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 22 лютого 2006 року ОСОБА_3 та державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,0418 га для садівництва, виданий 13 лютого 2006 року ОСОБА_3 залишено без розгляду, згідно із пунктом 5 частини першої статті 207 ЦПК України.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування, визнання недійсним договору дарування.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до пункту 1 рішення Коломийської міської ради від 23 квітня 1993 року № 106 ОСОБА_4 надана у безстрокове користування земельна ділянка площею 600 кв. м по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального житлового будинку.
Відповідно до пункту 40 рішення Коломийської міської ради від 21 січня 1994 року № 10 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю, а 19 травня 2007 року останній, відповідно до договору дарування, подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .
Посилаючись на порушення меж накладення земельних ділянок № НОМЕР_1 та АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними та скасувати пункт 1 рішення Коломийської міської ради від 23 квітня1993 року № 106, пункт 40 рішення Коломийської міської ради від 21 січня 1994 року № 10 в частині передачі у приватну власність присадибної земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 та визнати недійсним договір дарування ОСОБА_2 земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Григорець М. В. 19 травня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1308.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2019 року об`єднано в одне провадження вищевказані позови.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської областірішенням від 04 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані державні акти на право власності на землю, рішення Коломийської міської ради, договір дарування від 19 травня 2007 року не порушують права і охоронювані законом інтереси позивача, оскільки ні у власності, ні у користуванні позивача спірна земельна ділянка чи її частина не перебувала.
Оцінюючи висновок комісійної судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2018 року № 5080/17-21, саме по собі порушення меж та накладення земельних ділянок по кварталу 60 не свідчить про незаконність надання ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 . Правовою підставою визначення у висновку площі та конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_3 є виданий ОСОБА_4 , у відповідності до чинного законодавства, державний акт про право власності на земельну ділянку. Правовою ж підставою визначення у висновку площі та конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_1 є рішення міського виконавчого комітету від 08 лютого 1984 року № 38 по матеріалах обміру земель забудованого кварталу № 60 , що не є належним підтвердженням надання в користування чи власність позивачу чи попередньому землекористувачу земельної ділянки саме такого розміру і саме такої конфігурації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської областівід 04 листопада 2019 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_1 набула у власність частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлями та спорудами, та частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, що відповідає змісту її права (правова позиція Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-225цс16). Тобто ОСОБА_1 реалізувала своє право на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке випливало з договору купівлі-продажу будинку в порядку статті 377 ЦК України.
Разом з тим, земельна ділянка площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 є відмінною від спірної суміжної земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м. Користувачем спірної земельної ділянки була попередній власник ОСОБА_5 , проте ОСОБА_1 не набула права користування чи права власності на дану земельну ділянку.
Подаючи заяву до органу місцевого самоврядування на приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м, вона отримала рішення реалізуючи своє право, а не переважне право попереднього користувача.
Висновки експертиз, які є в матеріалах справи, відображають позицію особи, яка має спеціальні знання в певній галузі з відповіддю на питання поставлені судом. Сам факт встановлення у даній справі комплексною судовою земельно-технічною експертизою від 28 березня 2018 року накладення земельних ділянок без доведення ОСОБА_1 порушеного права, самостійного значення не має.
В частині правомірності оскаржуваних актів органу місцевого самоврядування, державних актів та договору дарування земельної ділянки відповідачу суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами висновку щодо застосування статей 22, 116, 118, 120, 15, 126 ЗК України, статті 377 ЦПК України, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/12377/15, від 04 лютого 2019 року у справі № 463/1696/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивувала тим, що станом на 05 січня 1995 року, тобто на дату передачі Коломийською міською радою ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 мала і продовжувала мати законне право на володіння і користування земельною ділянкою, загальною площею 2 429 кв. м, та не могла бути позбавлена цього права за винятком випадку добровільного чи примусового припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною шляхом вилучення її у землекористувача в порядку, передбаченому ЗК УРСР 1990 року.
Крім того, ОСОБА_4 не звертався до Коломийської міської ради з заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га і відповідно, орган місцевого самоврядування не розглядав таку заяву, не замовляв землевпорядній організації розроблення проекту відведення земельної ділянки, що є порушенням норми статті 17 ЗК УРСР 1990 року та позбавляє ОСОБА_2 правових підстав володіння земельною ділянкою на праві власності.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Савчук М. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначає те, що предметом спору є встановлення меж між земельною ділянкою ОСОБА_2 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 2610600000:19:002:0044, що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельною ділянкою, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , загальною площею 0,1139 га, кадастровий номер 2610600000:19:002:0145, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначення для ведення садівництва. При переході права власності на житловий будинок, позивачу перейшло право користування земельною ділянкою призначеною для обслуговування даного будинку без зміни її цільового призначення. Отже, позивачем не доведено право користування земельною ділянкою призначеною для садівництва, а тому її права не порушено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 придбала в ОСОБА_5 житловий будинок з належними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 червня 2005 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610600000190020106 (т. 1 а. с. 9).
Рішенням Коломийської міської ради від 20 грудня 2012 року № 1415-26/2012 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для ведення садівництва, площею 1 139 кв. м, по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 19).
Пунктом 40 рішенням Коломийської міської ради від 21 січня 1994 року № 10, ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га (т. 1 а. с. 74-75).
На підставі вищенаведеного рішення, 05 січня 1995 року ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га для індивідуального будівництва (т. 1 а. с. 119).
19 травня 2007 року ОСОБА_4 подарував належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки (т. 1 а. с. 72).
26 червня 2007 року складено акт установлення та узгодження меж землекористувачів в натурі (т. 1 а. с. 69).
На підставі вищевказаного договору дарування, ОСОБА_2 13 березня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (т. 1 а. с. 10).
Згідно з рішенням Коломийської міської ради від 25 березня 2010 року № 77 індивідуальному житловому будинку на приватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 надано адресний номер: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 73).
Висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2018 року № 5080/17-21, зокрема, встановлено, що загальна площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , яка на час проведення дослідження знаходиться в користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , станом на 05 січня 1995 року становила площу 2 429 кв. м, в тому числі 1 225 кв. м, які необхідно зареєструвати за користувачами та 1 204 кв. м лишки земельної ділянки. Також встановлено наявність порушення меж та накладення земельних ділянок по кварталу 60, до якого належить земельна ділянка № НОМЕР_1 та АДРЕСА_5 , при передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 2610600000:19:002:0044, площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 станом на час оформлення документів та видачі державного акта від 05 січня 1995 року, що графічно відображено на план-схемі в Додатках 10, 11 до висновку. Накладення становить частину земельної ділянки з імовірними розмірами 50х1,30х50,02х1,67 (т. 3 а. с. 180-209).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судами висновку щодо застосування статей 22, 116, 118, 120, 15, 126 ЗК України, статті 377 ЦПК України, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/12377/15, від 04 лютого 2019 року у справі № 463/1696/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17).