Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/2704/19
провадження № 61-5426св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (правонаступники ОСОБА_4 ),
відповідач - ОСОБА_5 ,
треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , за участю третіх осіб: Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (баба й дід позивача) у шлюбі побудували домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало їм у рівних частках.
Після смерті ОСОБА_7 у листопаді 1993 року відкрилася спадщина на 1/2 частину зазначеного домоволодіння.
Шляхом спільного проживання із спадкодавцем фактично спадщину прийняв чоловік ОСОБА_8 , дочка ОСОБА_5 (відповідачка у справі) та син ОСОБА_9 (батько позивача).
У подальшому ОСОБА_8 склав заповіт на усе спірне домоволодіння лише на ОСОБА_5 та помер.
Із того часу між спадкоємцями тривають численні судові справи щодо обсягу спадщини та розміру часток.
Сам позивач є сином і правонаступником померлого на цей час ОСОБА_9 .
У вересні 2018 року ОСОБА_5 на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року (у подальшому скасованого) отримала у Дев`ятій Київської державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на усе домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 2 зворот а. с. 181).
Посилаючись на статтю 1301 ЦК України та пункт 27 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та за наявності триваючих судових справ щодо спадкового майна просив суд визнати недійсним зазначене свідоцтво як таке, що видане з порушенням його права, як спадкоємця.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 03 жовтня 2019 року у позові відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено належність спадкодавцю ОСОБА_8 спірного будинку на момент його смерті, а виходячи з цього, права на складення заповіту на користь відповідача стосовно належного йому майна.
Обґрунтовуючи недійсність свідоцтва про право на спадщину від 18 вересня 2018 року, сам заповіт позивач не оспорює, і не зазначає, яким саме вимогам, що пред`являються до дійсності правочину, не відповідає видане відповідачу свідоцтво про право на спадщину.
Будь-яких інших доказів, достатніх для висновку про незаконність виданого відповідачу свідоцтва, позивач не навів та суду не надав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення місцевого суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутність висновку щодо застосування частини 5 статті 82 ЦПК у подібних спадкових правовідносинах.
Справа надійшла до Верховного Суду 31 липня 2020 року.
Верховний Суд ухвалою від 14 липня 2021 року зупинив провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року провадження у справі поновлено. Залучено до участі у справі як процесуальних правонаступників ОСОБА_4 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій неправомірно посилалися на обставини, встановлені у справі № 760/6758/16.
Позивач неодноразово під час судового розгляду наголошував, що рішення Солом`янського суду м. Києва від 16 вересня 2016 року оскаржено та перебуває на розгляді у суді касаційної інстанції.
Суди порушили вимоги пункту п`ятого статті 82 ЦПК України, оскільки вважали встановленими обставини у справі № 760/6758/16 преюдиційними, хоча ОСОБА_4 не брав участі у розгляді зазначеної справи та спростував обставини у загальному порядку.
Верховний Суд постановою від 10 червня 2020 року у справі № 760/6758/16 скасував рішення Солом`янського суду м. Києва від 16 вересня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2018 року, справу направив на новий розгляд.
Суди не взяли до уваги, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , складається із будинку ОСОБА_10 та будинку ОСОБА_11 та не поділено на два окремі домоволодіння.
Згідно з оспореним свідоцтвом про право на спадщину ОСОБА_5 успадкувала домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 без його розподілу в натурі.
У довідці про показники об`єкта нерухомого майна від 27 листопада 2017 року вказано, що на АДРЕСА_1 знаходяться у межах домоволодіння два житлових будинка, з яких будинок «А» становить 51/100 домоволодіння, а будинок «Б» - 49/100.
На думку заявника, його вимога про визнання оспореного свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 підлягає задоволенню, оскільки свідоцтво видане з порушенням норм діючого законодавства, а саме у нотаріуса були відсутні відомості щодо часток майна домоволодіння.
У серпні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
У листопаді 2020 року ОСОБА_4 надіслав клопотання у якому просив приєднати до справи копію постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 760/3300/17.
У грудні 2020 року ОСОБА_5 направила до суду пояснення у яких просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 надіслала клопотання у якому просила приєднати до справи копію постанови Верховного Суду від 13 вересня 2021 року у справі № 760/3300/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 17 лютого 1994 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори, яким заповів належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами своїй доньці - ОСОБА_5 .
ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Батько позивача - ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_9 за свого життя не оспорив заповіт складений його батьком ОСОБА_8 , отже свої права на спадщину після смерті матері протягом шістнадцяти років не заявляв.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2016 року, виданого державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н. Г., після його смерті ОСОБА_9 - позивач та треті особи успадкували по 1/3 частині земельної ділянки площею 0,0953 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер: 800000000:72:575:0004, яка належала померлому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯЖ № 920186, виданого Київською міською радою 04 грудня 2009 року (т. 1, а. с. 120, 141, 153 - 160).
Після смерті ОСОБА_8 між сторонами у справі тривають судові спори щодо обсягу спадкового майна, яке залишилось після його смерті та права на спадкування.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року встановлено факт належності померлій ОСОБА_7 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Встановлено факт належності померлому ОСОБА_8 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі: 1/2 частки у спільній сумісній власності, та 1/2 частки, успадкованої після смерті дружини ОСОБА_7 .
Встановлено факт включення житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами до спадкового майна після його смерті.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року скасовано в частині встановлення факту включення до спадкового майна житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з аргументованим висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині встановлення факту належності померлим ОСОБА_12 та ОСОБА_8 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , зокрема житлового будинку під літ. «А», сараю літ. «Г», погребуліт. «Д», вбиральні літ. «Е», вимощеної доріжки, паркану, воріт цифри 1-4.
Зазначеним рішенням установлено, що після смерті ОСОБА_7 її син - ОСОБА_9 не прийняв спадщину та фактично не вступив в управління майном як спадкоємець першої черги в порядку спадкування за законом, оскільки доказів проживання ОСОБА_13 разом з померлим ОСОБА_8 , який фактично вступив у спадщину після смерті ОСОБА_7 , суду не надано.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2018 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_14 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_15 , про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року в оскарженій частині залишено без змін.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2016 року та постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , Київської міської ради, за участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та вселення (т. 1 а. с. 64 - 75; т. 2 а. с. 132 - 136).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутність висновку щодо застосування частини 5 статті 82 ЦПК України у подібних спадкових правовідносинах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо неправильного застосування частини 5 статті 82 ЦПК України та порушення норм матеріального права.
Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_4 посилався на те, що ОСОБА_8 на час складення заповіту не був власником усього домоволодіння, оскільки після смерті ОСОБА_7 належну їй частку успадкував сам ОСОБА_8 та їх з померлою діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .
Таким чином, ОСОБА_8 не мав права заповідати ОСОБА_5 усе домоволодіння.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій посилався, зокрема, як на преюдиційну, на постанову апеляційного суду рішення місцевого та апеляційного судів у справі № 760/6758/16-ц.
У зазначеній справі ОСОБА_5 звернулася із позовом до ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_15 про встановлення факту належності померлій ОСОБА_7 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , зокрема житлового будинку під літерою «А», тощо.
Також просила встановити факт належності померлому ОСОБА_8 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 цілого житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , зокрема житлового будинку під літерою «А», тощо, що складалося із 1/2 частини житлового будинку, як спільного майна подружжя, та 1/2 частини житлового будинку, успадкованої після смерті ОСОБА_7 .
Крім того, просила встановити факт включення до обсягу спадщини після померлого ОСОБА_8 спірного житлового будинку із надвірними будівлями у цілому.
Судом апеляційної інстанції у справі № 760/6758/16-ц встановлено, що ОСОБА_9 не прийняв частку у спадщині після смерті своєї матері, оскільки проживав у іншому будинку, збудованому на тій же земельній ділянці під літерою «Б», на якій розташований будинок батьків під літерою «А».
Скасовуючи у подальшому судові рішення у зазначеній справі Верховний Суду у постанові від 10 червня 2020 року зауважив, що не залучивши до участі у справі ОСОБА_4 суди позбавили його права на надання доказів та відповідних пояснень щодо спадкування за законом частки спірного домоволодіння після смерті свого батька ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.