Постанова
Іменем України
16 травня 2022 року
м. Київ
справа № 127/8183/19
провадження № 61-5691св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Лариса Сергіївна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в складі судді Бессараб Н. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Вінницької міської ради, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С., про визнання недійсним заповіту.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачів - ОСОБА_6 . За життя спадкодавець 24 грудня 2012 року склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 ОСОБА_6 склала цей заповіт будучи фізично і психічно нездоровою, вона не могла усвідомлювати правильність і наслідки своїх дій. Тому позивачі просили визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 24 грудня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1684 у спадковому реєстрі за № 53998918.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2019 року було закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Вінницької міської ради, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С. про визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року - без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що при розгляді справи позивачем не надано доказів для визнання заповіту ОСОБА_6 від 24 грудня 2012 року недійсним з підстав вчинення його особою (заповідачем), яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Крім того, оскільки ОСОБА_1 не прийняла спадщину після смерті спадкодавця - баби ОСОБА_6 , вона не набула статусу її спадкоємця, а тому її спадкові права не порушені спірним заповітом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зокрема, апеляційним судом застосовано норми права без врахування висновку щодо їх застосування, викладеному Верховним Судом України у постанові від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12. У цьому рішенні суду зазначено, що: «Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
ОСОБА_6 на момент складання 24 грудня 2012 року спірного заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним, не відповідало її волі, що свідчить про наявність визначених у статтях 203, 215, 225, 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстав для визнання заповіту недійсним.
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 24 травня 2013 року.
Позивач ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на спадкове майно, зокрема, право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
24 грудня 2012 року ОСОБА_6 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1684, за яким вона заповіла належну їй квартиру, а також речі домашнього користування і вжитку ОСОБА_2
21 травня 2013 року ОСОБА_6 було складено ще один заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 445, згідно якого все належне їй майно вона заповіла в рівних частках: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року, у справі №127/11920/16-ц, визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 від 21 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 445.
Матеріалами спадкової справи № 622/2013 (копія якої наявна у судовій справі), заведеної Першою вінницькою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_9 підтверджено, що із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернулися: 17 червня 2013 року - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_3 . Інших осіб, які б звернулись з такою заявою матеріали спадкової справи не містять.
Постановою Першої вінницької державної нотаріальної контори від 22 жовтня 2018 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини та не пред`явила жодних доказів фактичного прийняття спадщини.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2018 року, виданого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л. С. 24 грудня 2012 року, спадкоємцем майна ОСОБА_6 є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 листопада 2018 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 ; запис про право власності № 28835815 внесений на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
За актом № 9 посмертної судово-психіатричної експертизи від 05 червня 2014 року, складеним комунальним закладом «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка», на момент підписання заповіту від 24 грудня 2012 року ОСОБА_6 на хронічне душевне захворювання не страждала, а виявляла органічний розлад особистості змішаного (судинного, атеросклеротичного) ґенезу. За своїм психічним станом ОСОБА_6 на час складання заповіту 24 грудня 2012 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.