Постанова
Іменем України
06 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/33668/19
провадження № 61-17814св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач- ОСОБА_2 ,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 1985 року він зареєстрував шлюб з відповідачем. 17 січня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано.
Під час перебування у шлюбі у 1991 році він разом з відповідачем придбали квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було оформлене на відповідача. В добровільному порядку відповідач не бажає здійснити поділ спільного майна.
Просив суд ухвалити рішення про поділ майна подружжя, яким визнати за ним та за відповідачем право власності на 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
У порядку поділу майна: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу набула право власності на спірну квартиру, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Тому це нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та підлягає поділу порівну між сторонами. Відповідач не надала суду будь-яких доказів, які б свідчили, що спірну квартиру вона придбала за особисті кошти. Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правомірно ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. Оскільки спірна квартира була набута в період зареєстрованого шлюбу між сторонами, вона є спільною сумісною власністю останніх на підставі діючих на час набуття її у власність відповідачем норм Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) та Закону України «Про власність». Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин СК України, та не застосував КпШС України та Закон України «Про власність», однак спір по суті вирішив правильно. Рішення суду першої інстанції підлягало зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини щодо застосування норм матеріального права у редакції постанови апеляційного суду, а в іншій частині - залишенню без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховним Судом ухвалою від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року; зупинено дію рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року в незміненій частині та постанови Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки судами було допущено порушення пунктів 2, 4 частини другої статті 411 ЦПК України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадженн; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів). У справі відсутній правовстановлюючий документ на спірну квартиру; відповідач перебувала на квартирному обліку, отримала квартиру від роботодавця, а тому вважає, що ця квартира не є спільною сумісною власністю сторін як подружжя. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного провадження, враховуючи ціну позову.
Позиції інших учасників
У січні 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів. Він зазначив про законність оскаржуваних рішень та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 1985 року.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
У листі-відповіді (на запит суду) комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 травня 2020 року зазначено, що за даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого П`ятою Київською державною нотаріальною конторою 30 серпня 1991 року, реєстровий № 2С-41, дата державної реєстрації права власності - 10 вересня 1991 року; копія договору купівлі-продажу в бюро не знайдена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі (стаття 5 Цивільного кодексу України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Як видно із матеріалів справи, правовідносини щодо набуття у власність квартири АДРЕСА_1 сторонами у цій справі виникли у 1991 році (коли відповідачем була придбана спірна квартира), тобто під час дії КпШС України та Закону України «Про власність».
Отже, до спірних правовідносин (визнання майна спільною сумісною сторін як подружжя та його поділ) підлягають застосуванню норми КпШС України та Закон «Про власність».
За статтею 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.
Відповідно до статті 22 КпШС України майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні норми містить стаття 60 СК України, який діє з 01 січня 2004 року).
Згідно із статтею 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (аналогічні норми містить стаття 70 СК України).
У статті 24 КпШС України зазначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним в спадщину під час шлюбу або в порядку спадкування є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взяття, тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, в тому числі, квартири, жилі і садові будинки.