Постанова
Іменем України
06 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/28363/19
провадження № 61-940св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 ,відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісік Сергій Васильович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 03 серпня 2020 року в складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Хоми М. В., Сташків Б. І., Щавурської Н. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка Сергія Васильовича про скасування запису та рішення про реєстрацію права власності.
Позовна заява мотивована тим, що згідно кредитного договору від 24 квітня 2007 року, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у сумі 39 200,00 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 24 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір. За його умовами іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,1 кв. м. Зобов`язання за кредитним договором не виконувались позичальником належним чином, у зв`язку з чим рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 08 вересня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у сумі 310 601,59 грн. Це рішення не було виконане у зв`язку із відсутністю у боржника коштів або майна, на яке можна звернути стягнення. 21 листопада 2019 року позивачам стало відомо про те, що право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано державним реєстратором Іванісіком С. В. за АТ «Альфа-Банк».
Вважають, що рішення державного реєстратора є неправомірним з таких підстав: станом на дату укладення договору іпотеки редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачала можливості застосування такої інституції як іпотечне застереження; АТ "Альфа-Банк" вказав державному реєстратору помилкову суму заборгованості; позивачі не отримували від банку жодних повідомлень про усунення порушень основного зобов`язання в 30-денний строк після його отримання та не були повідомлені про намір банку провести реєстрацію права власності на предмет іпотеки; при державній реєстрації права власності на спірну квартиру не враховано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит є споживчим, а спірна квартирна - єдиним житлом позивачів, а тому примусове відчуження квартири є незаконним.
З врахуванням наведеного позивачі просили скасувати:
- запис про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,1 кв. м (в тому числі житловою - 30,00 кв. м), номер запису про право власності 34137140, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1960626761101;
- рішення державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка С. В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1960626761101, номер запису про право власності 34137140, дата та час реєстрації: 12 листопада 2019 року о 08:09:03 год за АТ «Альфа-Банк» права власності на вищевказану квартиру, відновивши запис про право власності на неї за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 03 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,1 кв. м (в тому числі житловою - 30,00 кв. м), номер запису про право власності 34137140, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1960626761101.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2020 року поновлено відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв. м (в тому числі житловою - 30,00 кв. м), а саме про право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішення суду обґрунтовано тим, що спірна квартира як об`єкт нерухомості, на яку не можна звернути стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вона є предметом іпотеки за кредитом, наданим в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання іпотекодавців, є їх єдиним житлом, її площа не перевищує 140 кв. м. Тому у державного реєстратора були відсутні належні підстави для державної реєстрації права власності на цю квартиру за АТ «Альфа-Банк». Суд прийшов до висновку, що скасуванню підлягає запис про державну реєстрацію права власності банку на спірну квартиру, а в задоволенні решти позовних вимог, тобто у скасуванні рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності банку на квартиру - відмовив.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано рішення державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка С. В. № 49669804
від 14 листопада 2019 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази щодо належного вручення іпотекодавцям (позивачам) направлених банком повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Перехід права власності до банку на майно, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, відбувся всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», .без згоди власника такого майна і яке є єдиним житлом для позивачів. Однак, при виборі способу захисту порушеного права позивачів суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину третю статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Суд першої інстанції скасував запис про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на спірну квартиру та відмовив у скасуванні рішення державного реєстратора про таку реєстрацію, в той час як відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення прав відповідно до цього Закону.
Такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію існував на час подання позовної заяви, але з 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту внесенням змін до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Тобто, порушені права позивачів підлягають захисту у зазначений ними у позовній заяві спосіб, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-банк» на спірну квартиру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року АТ «Альфа-Банк» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року.
У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не враховано висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року в справі № 521/18393/16-ц, від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 372/2904/17-ц.
Заявник вважає, що наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, який застосовано апеляційним судом. Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд ухвалив рішення на підставі неналежної оцінки доказів, допустивши порушення пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про законність оскаржуваної постанови та безпідставність доводів касаційної скарги. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
24 квітня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 770/38-124-07, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кошти в сумі 39 200,00 доларів США зі сплатою 13% річних та кінцевим терміном повернення - до 10 квітня 2022 року.
24 квітня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно якого останні передали в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 770/38-124-07 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,1 кв. м (у тому числі житловою - 30,00 кв. м).
Умовами іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із визначених договором способів, у тому числі, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 2.4.3 пункту 2.4, пункт 4.1, підпункт 4.5.3 пункту 4.5. договору).
ОСОБА_1 не виконувала належним чином умови кредитного договору від 24 квітня 2007 року № 770/38-124-07 щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 вересня 2010 року у справі № 28/10 стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2007 року № 770/38-124-07 у сумі 310 601,59 грн (яка включала як прострочену заборгованість, так і достроково стягнуті кредитні кошти у повному обсязі).
На виконання зазначеного рішення Дніпровський районний суд міста Києва 03 березня 2011 року видав виконавчий лист, який неодноразово пред`являвся банком до примусового виконання, однак виконаний не був.
18 березня 2016 року постановою державного виконавця Другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ виконавчий лист, виданий 03 березня 2011 року Дніпровським районним судом міста Києва повернутий стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. У постанові зазначено, що іпотечне майно - квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом позичальника та майнового поручителя, площа якого не перевищує 140 кв. м, а тому на це майно не може бути звернуто стягнення відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
12 листопада 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
14 листопада 2019 року державний реєстратор Білобожницької сільської ради Чортківського району Іванісік С. В., розглянувши документи, надані АТ«Альфа-Банк», прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49669804 та вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності АТ «Альфа-банк» на квартиру АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 вказаного Закону (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Стаття 36 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом із тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2)документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.