Постанова
Іменем України
24 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 644/10317/19
провадження № 61-15143св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Четверта харківська міська державна нотаріальна контора,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року
у складі судді Зябрової О. Г. та постанову Харківського апеляційного суду
від 11 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору довічного утримання,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Четверта харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору довічного утримання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що мати позивача ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала за адресою: квартира АДРЕСА_1 , зазначена квартира належала їй на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_2 його мати померла, а позивач поніс витрати на її поховання. Після поховання матері його брат ОСОБА_2 (відповідач у справі) повідомив позивачу, що зазначена квартира належить йому. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 дізнався, що 30 серпня 2006 року мати уклала договір довічного утримання
з ОСОБА_2 .
На думку позивача, спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки відповідач ніколи не виконував умови договору, а сам договір має фіктивний характер. Відповідач тривалий час проживає за кордоном і жодним чином не міг виконувати умови договору довічного утримання, а єдиною метою було бажання заволодіти квартирою.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 30 серпня
2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений Четвертою харківською міською державною нотаріальною конторою № 3-2338, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 01 листопада 2006 року за
№ 15196566;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 квітня
2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту недійсності спірного договору.
Спірний договір довічного утримання укладено з дотриманням форми, передбаченої статтею 745 ЦК України. Договір підписано у присутності державного нотаріуса. При укладанні договору нотаріусом було встановлено осіб сторін договору та перевірено їх дієздатність, а також роз`яснено права та обов`язки за правочином. Позивачем не надано доказів на підтвердження фіктивного характеру договору, не доведено наявність умислу в усіх сторін правочину.
Крім того, підстави, на які посилається позивач, є підставами для розірвання договору, а не для визнання його недійсним. Разом із тим, договір довічного утримання може бути розірваний лише за вимогою однієї зі сторін цього договору, проте за життя ОСОБА_2 (відчужувач) не порушувала перед судом питання про розірвання вищевказаного договору довічного утримання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2022 року справу № 644/10317/19 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій не посилалися на жодну постанову Верховного Суду, що свідчить про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.
Судами не досліджено докази у справі, зокрема, документи про витрати на поховання, медичні документи, показання свідків, які підтверджують, що саме позивач надавав матері допомогу, а також інформацію Державної прикордонної служби, якою підтверджується факт проживання відповідача за кордоном. Зазначені обставини вказують на факт невиконання договору довічного утримання, який позбавив позивача права на спадщину.
Судами першої та апеляційної інстанцій не надано мотивування відхилення пояснень представника позивача, неприйняття доказів та не надано обґрунтування норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 березня 1998 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстровим № 7-98-117902, зареєстрованого в Харківському міському бюро технічної інвентаризації
31 березня 1998 року за № П-7-11712 в книзі № 1, та договору дарування, посвідченого 06 квітня 1999 року Четвертою харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-1746, зареєстрованого у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 26 червня 2006 року за реєстровим № П-7-11712 в книзі № 1, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
30 серпня 2006 року між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач) укладено договір довічного утримання, що посвідчений державним нотаріусом Четвертої харківської державної нотаріальної контори Антроповою М. О., зареєстрований у реєстрі № 3-2340, за яким
ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_3 ізольовану трьохкімнатну квартиру
АДРЕСА_1 . У свою чергу ОСОБА_3 зобов`язується довічно утримувати ОСОБА_3 , забезпечувати її одягом, доглядом, необхідною допомогою, харчуванням та залишити в її довічному безкоштовному користуванні квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 55-56, т. 1).
Вартість матеріального забезпечення визначено сторонами в сумі 280,00 грн щомісячно.
Відповідно до п. 7 зазначеного договору сторонам роз`яснено зміст статей 203, 405, 744, 748-758 ЦК України, сторонам роз`яснено, що цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у разі невиконання його вимог чи відмови від добровільного розірвання однією із сторін - в судовому порядку.
Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса. Особу сторін, їх дієздатність та належність ОСОБА_3 квартири, що відчужується, перевірено нотаріусом.
01 листопада 2006 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання від 30 серпня 2006 року (а. с. 6, 57, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 4, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.