Постанова
Іменем України
21 квітня 2022 року
м. Київ
справа №175/1814/19
провадження № 61-15326св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми позики,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення суми позики, посилаючись на те, що між сторонами 19лютого 1999 року укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн без визначення строку повернення, а відповідач зобов'язався повернути суму позики та 6 %від суми займу за кожний місяць користування грошима.
25 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, надіславши на адресу позичальника цінного листа, де просив в термін до 24 квітня 2019 року повернути кошти. Таким чином, договір позики розірвано на підставі частини другої статті 1050 ЦК України 24 квітня 2019 року.
Посилаючись на те, що відповідач кошти не повернув, відповіді на лист не наддав, тому позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача суму боргу в розмірі 200 000,00 грн та відсотки у розмірі 2 196 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою 200 000,00 грн, суму відсотків у розмірі 432 000,00 грн та судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, у встановлений строк грошові кошти не повернув, то з нього підлягає стягненню сума боргу за договором позики та відсотки за користування позикою відповідно до договору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення в частині часткової відмови у стягненні відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Також з апеляційною скаргою на вказане вище рішення звернувся ОСОБА_4 , в особі свого представника ОСОБА_5 , в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Також представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенняму цивільній справі № 204/1523/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним умови договору позики від 19 лютого 1999 року в частині зобов`язання сплатити 6 % від суми займу за кожний місяць користування грошима (а. с. 146-156).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року провадження у цій справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №204/1523/21 запозовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи позовні вимоги, які були заявлені у цій справі № 175/1814/19, а також позовні вимоги у справі № 204/1523/21, в якій заявлено позов щодо недійсності умови договору позики (з приводу виконання якого заявлений позов у справі, що розглядається) щодо нарахування процентів, тому наявні правові підстави для обов`язкового зупинення провадження у цій цивільній справі, оскільки об`єктивно неможливо її вирішити до вирішення цивільної справи № 204/1523/21, оскільки від вирішення спору у справі № 204/1523/21 залежить визначення розміру заборгованості у справі, яка розглядається.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
13 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права. Посилається на те, що апеляційний суд не навів обґрунтованих підстав для зупинення провадження у справі та дійшов помилкового висновку про необхідність такого зупинення, чим порушив розумні строки розгляду справи.
Також заявник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 905/1728/14-908/4808/14, від 27 лютого 2019 року в справі № 308/5006/16, від 07 листопада 2018 року в справі № 1522/27468/12, та постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16.
У квітні 2022 році ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких під час розгляду справи в суді касаційної інстанції просив врахувати те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в справі № 204/1523/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року скасовано. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 19 лютого 1999 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики відповідно до якого позивач позичив відповідачу гроші в розмірі 200 000,00 грн без визначення строку повернення. Відповідач зобов`язався повернути суму позики та 6 % від суми займу за кожний місяць користування грошима. На підтвердження вказаного між сторонами було складено розписку (а. с. 10).
Вказана розписка за своєю правовою природою є односторонньою, оплатною угодою, яка була укладена в 1999 році під час дії ЦК Української PCP.
У лютому 2021 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив визнати недійсною умову про зобов`язання ОСОБА_4 сплатити 6% в місяць за користування позиченою сумою у розмірі 200 000,00 грн у договорі позикивід 19 лютого 1999 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , (а.с. 152-156).
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі № 204/1523/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину (а. с. 167).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.