Постанова
Іменем України
11 травня2022 року
м. Київ
справа № 753/342/19
провадження № 61-10396св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану через адвоката Скрипчука Микиту Євгеновича, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 30 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача у борг кошти в розмірі 185 000,00 грн строком до 25 лютого 2018 року, про що ОСОБА_2 власноручно написав розписку. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, проте відповідач ігнорував зустрічі та розмови щодо повернення грошей.
29 листопада 2018 року позивач на адресу відповідача направив вимогу про повернення позики з метою мирного досудового врегулювання спору та можливості досягнення згоди щодо повернення боргу без звернення до суду із застосуванням штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань.
Відповідач цю вимогу проігнорував.
Просив стягнути з відповідача 185 000,00 грн заборгованості за договором позики, 11 727,81 грн - індекс інфляції за весь час прострочення, 4 409,59 грн - три проценти річних від простроченої суми.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 185 000,00 грн, індекс інфляції - 11 727,81 грн, три проценти річних - 4 409,59 грн, всього - 201 137,40 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
Залишивши заяву про перегляд заочного рішення без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав будь-яких доказів, як підстави зміни рішення суду. Щодо наведених у заяві аргументів, то з урахуванням глави 1 розділу V ЦПК України ці обставини можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовивши у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення суду з порушенням строків, встановлених частиною четвертою статті 287 ЦПК України. Крім того, недоліки зазначені в ухвалі Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року ОСОБА_2 не усунув.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи принципи розумності, справедливості, рівності учасників судового розгляду, а також правової визначеності, викладені ОСОБА_2 у клопотанні обставини та власне трактування норм процесуального права, не є поважними причинами для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Скрипчука М. Є. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, просив її скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину четверту статті 287 ЦПК України.
Дарницький районний суд м. Києва 29 вересня 2020 року оголосив вступну та резолютивну частини ухвали про відмову у перегляді заочного рішення. У матеріалах справи відсутні докази надсилання ухвали суду та її отримання відповідачем та його представником.
Суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-789/12.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий через адвоката Жаданова Д. О., мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм процесуального права.
Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення 29 вересня 2020 року, з наступного дня розпочався 30-денний строк на звернення відповідача до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, останній день припадав на 30 жовтня 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав 15 квітня 2021 року, тобто поза межами передбаченого частиною четвертою статті 287 ЦПК України строку на апеляційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року.
Доказів щодо поважності пропуску строку відповідач не надав, лише зазначив, що йому не направлялася ухвала суду першої інстанції від 29 вересня 2020 року, яку відповідач просив видати йому на руки, проте її не отримував.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставами для касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України ОСОБА_2 зазначає: суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину четверту статті 287 ЦПК України, не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-789/12, провадження № 61-7426св20.
Вивчивши матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзивуна неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має забезпечуватися справедливою судовою процедурою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).
Конституційне право на апеляційне оскарження судового рішення реалізується відповідно до процесуального закону.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно зі статтею 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.