Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 715/2513/19
провадження № 61-15340св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Глибоцького нотаріального округу Бреславська-Григорчак Світлана Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.
Позов обгрунтований тим, що 17 грудня 2015 року між нею та її дочкою укладено договори дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 7321086000:01:002:0648, яка знаходиться у с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області.
Ці договори не відповідають її внутрішній волі щодо правової природи правочину, оскільки, вона як особа похилого віку, та за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги і догляду, мала на меті укласти договір довічного утримання. Вона має неповну освіту, закінчила румуномовну школу, а на час укладення договорів була пенсіонеркою за віком.
Вона страждає низкою захворювань, в тому числі на ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонію ІІ ступеня, церебральний атеросклероз, дисциркуляторну енцефалопатію, хронічний панкреатит, хронічний холецистит, двобічний дифузний гомоартроз. Ці захворювання не дають їй можливості своєчасно та повно усвідомлювати вчинені нею дії.
Безпосередньо перед укладенням оспорюваних нею договорів її родичі переконували у необхідності передати майно ОСОБА_2 взамін на те, що вона буде забезпечувати її всім необхідним для життя. Відповідач деякий час після укладення договорів здійснювала догляд за нею, однак надалі виїхала за кордон і припинила її матеріально забезпечувати, не цікавилася її здоров`ям та повідомила, що не має наміру брати участь в її утриманні та догляді.
Після підписання спірного договору вона фактично будинок відповідачу не передавала, від особистих речей його не звільняла та залишається там проживати.
Просила визнати недійсними та скасувати договоридарування житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі № 22953, та земельної ділянки, кадастровий номер 7321086000:01:002:0648, яка знаходиться у с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області, зареєстрованого в реєстрі № 22956, які укладені 17 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 червня 2020 року у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, виходив з того, що на час укладення договору дарування у 2015 році позивач мала намір укласти саме договір дарування, доказів, які б свідчили про недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору, позивач суду не надала. Вік дарувальника на момент укладення оспорюваних договорів становив 64 років, а відомостей про те, що на час укладання договору дарування позивач мала захворювання, суд не встановив. Позивач усвідомлювала правову природу правочину та мала намір подарувати будинок відповідачу, своїй дочці, їй було роз`яснено права та наслідки цього правочину, порушень під час укладення договору не було. Існування неприязних стосунків з обдарованою на сьогодні не свідчить про наявність помилки з боку дарувальника під час укладення нею правочину у 2015 році.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 17 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславською-Григорчак С. О.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 грудня 2015 року, кадастровий номер 7321086000:01:002:0648, яка знаходиться у с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславською-Григорчак С. О.
Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час укладення договору дарування, волевиявлення позивача не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного їй майна на користь обдарованої ОСОБА_2 .
Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 (№ запису 12584956). Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7321086000:01:002:0648, яка знаходиться у с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області (№ запису 12586829).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач виїхала за кордон до укладення оспорюваних договорів дарування. Крім того, позивач особисто надавала допомогу відповідачу, висилала за кордон посилки, їздила за кордон допомагати їй з дітьми та по дому, що не заперечувала позивач.
Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження будь-яких захворювань на момент укладення оспорюваних договорів. Ці договори підписані нею та її сином ОСОБА_3 , який діяв від імені відповідача на підставі довіреності. На момент укладення спірних договорів позивач одержувала пенсію, а відповідач не мала заробітку, оскільки доглядала малолітнього сина.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що до і після укладення спірних договорів відповідач перебувала за кордоном, не мала доходу, доглядала трьох малолітніх дітей та не могла надавати допомогу на утримання позивача.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не надав правову оцінку тому, що позивач неодоразово самостійно їздила до Франції, щоб допомагати відповідачу по господарству, позивач проходила лікування у 2018-2019 роках, проте доказів хвороби на момент укладення договорів у 2015 році не надала. Позивач оформила спадщину після смерті чоловіка у 2015 році та оформила оспорювані договори, проте протягом чотирьох років не оскаржувала їх, неприязні відносини виникли у сторін у 2019 році, тому не свідчать про наявність помилки під час укладення позивачем договорів дарування.
Відповідач зверталася із заявою про застосування позовної давності, суд першої інстанції її відхилив, оскільки позов є безпідставним та права позивача не порушені, а суд апеляційної інстанції взагала її проігнорував.
Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що позивач є особою похилого віку та потребує догляду, не врахував інші обставини у справі та докази у їх сукупності.
Позивач вказуючи, що помилилася щодо правової природи договору, оскільки думала, що укладає договір довічного утримання, не вказала, які саме положення договорів вона не розуміла.
Позивач спочатку оформляла документи для оформлення спадщини на спірний будинок та земельну ділянку, а потім для оформлення договорів дарування, що вказує на її обізнаність щодо укладення саме договорів дарування.
Посилання позивача на те, що спірний будинок був єдиним її місцем проживання не вказує на те, що вона помилялася щодо змісту та правової природи правочину.
Висновок ЛКК із зазначенням періоду лікування у 2018-2019 роках не є доказом того, що станом на 17 грудня 2015 року вона хворіла то допустила помилку при укладенні договорів дарування.
Позивач не є одиною особою, у неї є ще десять дітей, з яких семеро дітей постійно проживає в Україні.
Крім того, позивач не надала доказів на підтвердження того, що станом на грудень 2015 року вона потребувала стороннього догляду, що спростовує її твердження, що вона очікувала довічного догляду після укладення договорів від відповідача, якої на час їх укладення не було в Україні.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Договори дарування не відповідають її внутрішній волі щодо правової природи правочину. Вона є особою похилого віку, та за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги і догляду, мала на меті укласти договір довічного утримання.
Відповідач у 2015 році обіцяла їй після укладення договорів надавати допомогу, проте виїхала за кордон і припинила брати будь-яку участь у її матеріальному забезпеченні, не цікавилася її здоров`ям та повідомила, що не має наміру брати участь в її утриманні та догляді.
Зараз позивач хоче укласти договір довічного утримання або спадкового договору з більш відповідальною дитиною, оскільки потребує допомоги та догляду через похилий вік та хвороби.
Оспорювані договори порушують права позивача, оскільки вона мала на меті відчуження на користь відповідача будинку та земельної ділянки лише за умови довічного утримання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 17 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі за № 22953, та договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321086000:01:002:0648, яка знаходиться у с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області, зареєстрованого в реєстрі за № 22956.
Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Його дружина, позивач ОСОБА_1 , 07 грудня 2015 року отримала свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 7321086000:01:002:0648, яка знаходиться у с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області. Право власності зареєстровано 07 грудня 2015 року в реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Від імені відповідача при укладенні договору дарування діяв ОСОБА_5 , який є сином позивача та рідним братом відповідача, на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 15 серпня 2015 року, реєстровий номер 14737. У довіреності зазначено, що ОСОБА_2 уповноважує його «прийняти в дар або придбати (купити) на ім`я відповідача будь - яке рухоме та нерухоме майно».
При посвідчені договору дарування нотаріус роз`яснив характер правочину, який укладався, що засвідчено підписом ОСОБА_1 . Позивач діяла без примусу, вільно, розуміла, що укладає саме договір дарування. Після укладення оспорюваного договору дарування позивач продовжувала проживати в будинку, протягом чотирьох років цей договір не оспорювала.
ОСОБА_2 з 2013 року постійно проживає з чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми у Франції за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою міської адміністрації Гран - Буртерульд. Діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 народилися у Франції ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно.
ОСОБА_2 є найменшою дочкою ОСОБА_1 .
На час укладення оспорюваних договорів дарування ОСОБА_1 було 64 роки.
Згідно з висновком ЛЛК від 14 листопада 2019 року № 2273 ОСОБА_1 має захворювання, зокрема, ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонію ІІ ступеня, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, хронічний панкреатит, хронічний холецистит, двобічний дифузний гомоартроз. Також зазначено, що остання проходила лікування з 03 жовтня 2018 року до 11 листопада 2018 року в ортопедичному відділенні, з 22 листопада 2018 року до 30 листопада 2018 року в інфекційному відділенні та з 12 березня 2019 року до 22 березня 2019 року у терапевтичному відділенні.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилалася на те, що суди попередніх інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 661/1925/16, провадження № 61-24995св18, від 27 листопада 2019 року у справі № 490/8021/17, провадження № 61-14129св19, від 18 грудня 2019 року у справі № 742/4636/15, провадження № 61-1354св18, від14 січня 2020 року у справі № 305/1660/17, провадження № 61-12728св19, від 05 лютого 2020 року у справі № 604/459/17, провадження № 61-20417св19, від 06 лютого 2020 року у справі № 645/3205/17, провадження провадження № 61-40954св18, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16, провадження № 61-13359св19, від 27 лютого 2020 року у справі № 643/6032/17, провадження № 61- 15836 св19, від 23 вересня 2020 року у справі № 640/6698/17, провадження № 61-3952св20.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати на момент вчинення правочину.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.