ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 460/4610/20
адміністративне провадження № К/9901/29843/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (у складі головуючого судді Гудими Н.С.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Глушка А.В., суддів: Бруновської Н.В., Кузьмича С.М.)
у справі №460/4610/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення №90-О від 05 червня 2020 року;
- поновити його з 06 червня 2020 року на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 червня 2020 року по день поновлення на посаді.
2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Рівненській області від 05 червня 2020 року №90-о про звільнення ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління ДПС у Рівненській області поновити ОСОБА_1 з 06 червня 2020 року на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2020 року по 04 лютого 2021 року в загальній сумі 110 582,46 грн.
3. У поданій касаційній скарзі Головне управління ДПС у Рівненській області з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій установлено, що з січня 2010 року позивач перебував на державній службі на різних посадах Головного управління ДПС в Рівненській області. Перед звільненням обіймав посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області
5. В період з 01 червня 2020 року по 15 червня 2020 року позивач був відсутній на робочому місці у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.
6. 04 червня 2020 року ОСОБА_1 викликано на роботу для бесіди, за результатами якої ним написана заява про звільнення з займаної посади та припинення державної служби.
7. Зі змісту згаданої заяви випливає, що у ній не зазначені: дата її підписання та дата, з якої позивач бажає звільнитися, а найменування посади, яку обіймав позивач, вказано неправильно.
8. Начальником Головного управління ДПС у Рівненській області відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) на підставі вказаної заяви 05 червня 2020 року прийнято наказ №90-О про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 05 червня 2020 року з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
9. Цього ж дня супровідним листом №5895/10/17-00-11-113 від 05 червня 2020 року зазначений наказ направлений позивачу за адресою його місця реєстрації засобами поштового зв`язку, у якому адресату вказано на необхідність з`явитися до відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС у Рівненській області для ознайомлення з наказом, отримання трудової книжки та здачі службового посвідчення.
10. 12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління ДПС у Рівненській області з листом, у якому повідомив, що 04 червня 2020 року ним написано заяву про звільнення за власним бажанням, однак дана заява написана під психологічним тиском та без добровільного наміру залишити посаду, що підтверджується тим, що в заяві позивач не зазначив дати та навмисно неправильно вказав свою посаду.
У зв`язку з тим, що йому не відомо чи заява зареєстрована, оскільки як таку не подавав до канцелярії на реєстрацію, на виконання вимог статті 38 КЗпП України засвідчує факт відкликання даної заяви в 14-денний термін її написання.
11. Однак, 15 червня 2020 року, вийшовши по закінченню лікарняного на роботу, ОСОБА_1 дізнався, що звільнений за угодою сторін на підставі наказу від 05 червня 2020 року.
12. Вважаючи цей наказ протиправним, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не визначив у поданій ним заяві строк звільнення з державної служби, то у відповідача не виникло обов`язку для реалізації такої заяви у відповідності до вимог частини третьої статті 86 Закону №889-VIII.
14. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що зважаючи на відсутність у заяві про звільнення дати, з якої позивач бажає звільнитися, та дати її підписання, то немає правових підстав вважати, що між позивачем та відповідачем досягнуто взаємної згоди (домовленості) щодо дати припинення трудових відносин за угодою сторін та взагалі факту згоди на їх припинення з боку позивача.
15. Суд першої інстанції констатував, що навіть у разі ймовірного досягнення згоди при написанні заяви про звільнення, позивач вжив усіх належних заходів анулювання такої попередньої домовленості, зокрема, шляхом направлення листа відповідачу про відкликання заяви про звільнення.
16. Також за висновками суду першої інстанції, наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_1 про звільнення не могла бути реалізована відповідачем:
- ні шляхом прийняття наказу про звільнення за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону №889-VIII - позаяк не містила дати, з якої позивач висловив згоду (чи сторони досягли обопільної згоди) на припинення його державної служби;
- ні шляхом прийняття наказу про звільнення позивача за власним бажанням - оскільки заява не містить дати її підписання позивачем, з якої можливий початок відліку 14-денного строку, визначеного частиною першою статті 86 Закону №889-VIII.
17. Суд апеляційної інстанції, підтримуючи позицію суду першої інстанції, додатково зауважив, що доводи відповідача, якими він обґрунтовує правомірність оскаржуваного позивачем наказу про звільнення, а саме щодо того, що незазначення позивачем дати звільнення свідчить про згоду ОСОБА_1 на визначення Головним управлінням ДПС у Рівненській області (як роботодавцем) остаточної дати звільнення шляхом видання відповідного наказу, а також про бажання позивача звільнитися негайно, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що вказують на довільне тлумачення норм закону, оскільки визначення дати звільнення трактувалося роботодавцем самостійно на власний розсуд, що суперечить істотним умовам, визначеним статтею 36 КЗпП України щодо звільнення за угодою сторін.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Відповідач у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції проігноровано висновки Верховного Суду, відображені в постановах від 11 липня 2018 року у справі №814/2853/16, від 25 березня 2019 року у справі №806/475/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18 та від 2 жовтня 2018 року у справі №816/350/16.
19. Як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме статтю 83, 86 Закону №889-VIII та пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, без урахування зазначених вище висновків Верховного Суду.
20. Як зауважує скаржник, по усіх чотирьох справах вбачаються аналогічні правовідносини, а саме звільнення державного службовця на підставі власноруч написаної заяви згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
21. Зокрема, на подібність правовідносин в даному випадку вказують суб`єктивний склад учасників правовідносин (суб`єкт призначення та державний службовець), предмет правового регулювання (припинення державної служби за угодою сторін), час виникнення, місця та підстави (звільнення з органу державної влади на підставі одних і тих же норм чинного законодавства, як загального - КЗпП України, так і спеціального - Закону №889-VIII).
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
23. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
24. Спірні правовідносин склалися з приводу правомірності звільнення позивача з публічної служби за угодою сторін згідно з пунктом 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону №889-VIIІ та пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
25. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або, на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
27. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
28. Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
29. Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає КЗпП України.