ПОСТАНОВА
Іменем України
20 травня 2022 року
Київ
справа №824/548/16-а
адміністративне провадження № К/9901/60951/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду у складі судді Брезіної Т.М. від 07 лютого 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сушка О.О., суддів Залімського І.Г., Смілянця Е.С. від 01 серпня 2018 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулась до суду з позовом до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області (яку ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, Інспекція), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0015811304.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалась на безпідставність застосування штрафних санкцій за порушення строку сплати сум грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб, передбачених статтею 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки наявними доказами підтверджено обставини самостійного виправлення позивачем описки у податковій звітності за відповідні періоди.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року позов ФОП задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0015811304 про застосування штрафної санкції у сумі 11154,18 грн. в частині нарахованої штрафної санкції у розмірі 6539,69 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем в порушення вимог статті 129 ПК України у редакції, чинній з 01 вересня 2015 року, після закінчення встановлених пунктом 57.1 статті 57 цього Кодексу строків погашення узгодженого грошового зобов`язання, здійснено нарахування штрафу (пені) не після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, а після 30 днів.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 01 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд, постановляючи рішення, виходив з того, що відповідач під час винесення спірного податкового повідомлення-рішення діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ПК України.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати й ухвалити нове рішення - про задоволення позову у повному обсязі.
У доводах касаційної скарги, посилаючись на невідповідність ухвалених у справі судових рішень нормам матеріального та процесуального права, вказує, зокрема про розгляд апеляційним судом справи за відсутності позивача та її представника. Також зазначає, що у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки. На думку позивача, судами не враховано, що у разі подання платником податків у встановленому порядку уточнюючого розрахунку, яким вносяться зміни до раніше поданої податкової звітності, що не пов`язані із заниженням податкового зобов`язання минулих періодів, підстави для застосування штрафних санкцій у контролюючого органу відсутні.
Інспекція у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено камеральну перевірку своєчасності сплати ФОП узгоджених податкових зобов`язань до бюджету, за результатами якої складено акт від 27 квітня 2016 року №754/24-12-13-04/ НОМЕР_1 , у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 295.3 статті 295 ПК України, а саме порушення строків сплати узгоджених сум грошових зобов`язань з єдиного податку з фізичних осіб за 2015 рік.
На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0015811304, яким за затримку сплати грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб в розмірі 55770,90 грн. зобов`язано сплатити штраф (20%) у сумі 11154,18 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, ФОП оскаржила його у судовому порядку.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено право контролюючих органів проводити перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно вимог пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування ПДВ (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування ПДВ, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.