Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 203/284/17
провадження № 61-18393св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа за первісним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, стягнення грошової компенсації,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати за ним та відповідачем право власності по 1/2 частині: квартири АДРЕСА_1 , нежитлового приміщення поз.31 у приміщенні № 105 цокольного поверху та паркувального місця поз. 18 у приміщенні № 105 цокольного поверху у будинку АДРЕСА_2 , припинивши право спільної сумісної власності на нього.
Позов мотивував тим, що з 20 лютого 1993 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , фактичні шлюбні відносини між ними припинені в січні 2012 року, а шлюб розірвано на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року.
Посилавсь на те, що майно набуте за час шлюбу та належить подружжю на праві спільної сумісної власності в рівних частинах.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою в якій просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; паркувальне місце поз. 18 у приміщенні № 105 цокольного поверху та нежитлове приміщення поз.31 у приміщенні № 105 вказаного будинку; стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію у розмірі 185 271,87 грн.
Зустрічний позов мотивувала тим, що 27 травня 2005 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір № 090501-16/20 про надання споживчого кредиту в розмірі 255 429 доларів США на придбання житла та виплату грошових коштів за договором про участь у фонді фінансування будівництва від 16 травня 2005 року № К-7-Б7-1.
Наполягала на тому, що у зв`язку з несвоєчасною сплатою чергових платежів за кредитним договором, ОСОБА_4 надав їй грошові кошти, які вона внесла в касу банку в рахунок погашення кредиту, а саме: 14 листопада 2008 року 46 000 доларів США та 30 грудня 2008 року 162 609 доларів США, отже, спірне майно не було набуте за рахунок спільної праці подружжя, придбане за її особисті кошти, які були подаровані батьком.
Вказувала, що за час шлюбу ОСОБА_1 04 січня 2013 року придбав автомобіль марки Toyota Sequoia, 2008 року випуску, який було знято з обліку 11 вересня 2013 року. Оскільки вказаний автомобіль відчужено її колишнім чоловіком без її згоди та не в інтересах сім`ї, то з відповідача на її користь підлягає стягненню 1/2 частина вартості цього автомобіля у розмірі 136 728,13 грн.
Зазначала також, що на момент розірвання шлюбу ОСОБА_1 був власником 99 % частки у статутному капіталі Українсько-сирійського Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміна» вартістю 27 843,75 грн; 55 % частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмашсервіс» вартістю 7 700 грн та 100 % частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Єва М» вартістю 35 000 грн. Оскільки ОСОБА_1 набув право на ці частки у період зареєстрованого шлюбу, за відсутності відомостей про розмір доходу від діяльності цих товариств, вона має право на компенсацію в розмірі половини вартості майна, внесеного до статутного капіталу цих товариств.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 09 серпня 2018 року під головуванням судді Казака С. Ю., яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, у первісному позові відмовив, зустрічний позов задовольнив частково. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на паркувальне місце поз. 18, загальною площею 30,3 кв. м у приміщенні № 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 у будинку АДРЕСА_2 . В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне нерухоме майно придбане за рахунок кредиту, погашеного за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , отриманих нею в дар від ОСОБА_4 . Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно набуте за рахунок спільних коштів подружжя. Також ОСОБА_1 не довів своєї участі у виконанні кредитного зобов`язання, згідно з яким ОСОБА_2 отримала кредит на придбання спірного нерухомого майна. Нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 відчужене ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, на який ОСОБА_1 надавав нотаріально посвідчену згоду. Вказаний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним не визнаний, тому немає підстав включати вартість цього майна до спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.
Верховний Суд постановою від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину паркувального місця поз. 18, загальною площею 30,3 кв. м, у приміщенні № 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 в будинку АДРЕСА_2 .
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину паркувального місця поз. 18, загальною площею 30,3 кв. м, у приміщенні № 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 в будинку АДРЕСА_2 .
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовив.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, стягнення грошової компенсації відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2018 року скасувати в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та в частині часткового задоволення зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 та на паркувальне місце поз. 18, у приміщенні № 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 в будинку АДРЕСА_2 відмовити, а його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Приймаючи нову постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що кошти, сплачені на погашення кредиту у період з травня 2005 року до грудня 2008 року не були спільними коштами подружжя, а тому квартира та паркомісце є спільною сумісною власністю подружжя.
Підстави для поділу нежитлового приміщення відсутні, оскільки за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 , вказане приміщення було відчужене ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2013 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коляда А. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує на те, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого суду, дійшов помилкового висновку, що грошові кошти були фактично отримані в дарунок ОСОБА_2 від її батька, а тому спільною сумісною власністю із ОСОБА_1 бути не могли.
Вказане мало місце у зв`язку із тим, що суд апеляційної інстанції належним чином доказів у справі не дослідив, а тому його висновок про можливість виділення позивачу за первісним позовом 1/2 частки спірного нерухомого майна помилковий.
Аргументом касаційної скарги є також те, що апеляційний суд не врахував інтереси спільних дітей сторін - 1992, 2001 та 2006 року народження. Представник заявника зазначає, що ОСОБА_1 систематично та в достатній мірі аліментів на дітей не сплачував, проте, у зв`язку із тим, що останній не претендував на спірне майно із позовом про стягнення аліментів ОСОБА_2 , не зверталась.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самойленко Т. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_2 в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Представник позивача за первісним позовом вказує, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, за які було придбано спірне нерухоме майно були спільною сумісною власністю подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
14 січня 2022 року цивільна справа № 203/284/17 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 20 лютого 1993 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року. Цим рішенням встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинено у січні 2012 року.
За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність кватиру АДРЕСА_1 , загальною площею 206,5 кв. м, житловою площею 139,2 кв. м; нежитлове приміщення та паркувальне місце поз. 18 цокольного поверху будинку на АДРЕСА_2 .
Вказане нерухоме майно придбане за договорами про участь у фонді фінансування будівництва від 16 травня 2005 року № К-7-Б7-1 та № К-18-Ц, згідно з якими за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру, нежитлове приміщення та паркувальне місце.
27 травня 2005 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № 090501-16/20, згідно з яким ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 255 429 доларів США для здійснення внеску за договорами про участь у фонді фінансування будівництва від 16 травня 2005 року № К-7-Б7-1 та № К-18-Ц.
Згідно з поясненнями ОСОБА_2 , показаннями свідків ОСОБА_4 , співробітника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_5 , розпискою від 14 листопада 2008 року, побутовою угодою від 30 грудня 2008 року, виписками ПАТ КБ «Приватбанк» від 30 березня 2017 року за депозитом клієнта ОСОБА_4 та рахунком кредитного договору від 27 травня 2005 року клієнта ОСОБА_2 , які, як зазначив суд, узгоджуються між собою, суди встановили, що фактично спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 за кредитним договором від 27 травня 2005 року № 090501-16/20.
ОСОБА_2 сплатила кошти за кредитним договором та повністю погасила кредит 30 грудня 2008 року за рахунок коштів, переданих їй її батьком ОСОБА_4 , які він зняв з депозитного рахунку.
Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що на підтвердження передання коштів своїй дочці ОСОБА_2 в сумі 50 000 доларів США та 170 000 доларів США складено боргову розписку та побутову угоду про надання позики, які складалися виключно для підтвердження факту передання коштів для погашення кредитної заборгованості, проте фактично подаровані ОСОБА_2 ОСОБА_4 не має наміру вимагати їх повернення.
Нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 відчужене ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2013 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;