Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 761/40415/16-ц
провадження № 61-6088св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року відкрито провадження у цій справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року справу передано за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року справу прийнято до провадження.
27 червня 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до суду уточнену позовну заяву про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що 01 липня 2015 року він уклав інвестиційний договір № 7254/037-2-В3 з ТОВ «Компанія управління активами «ІФК» на будівництво житлової квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 06 жовтня 2015 року № 841/0610-15с позивач повністю сплатив кошти у сумі 1 567 235,54 грн, на дату видачі довідки зобов`язання інвестора щодо сплати грошових коштів за договором є виконаними повністю та належним чином.
Відповідно до договору відступлення права вимоги до інвестиційного договору від 01 липня 2015 року № 7254/037-2-В3 ОСОБА_1 відступив на користь ОСОБА_2 належні йому права та обов`язки за інвестиційним договором і вийшов з вищевказаного договору, а відповідач вступила в даний договір як інвестор. Договір відступлення права вимоги укладений 20 травня 2016 року.
Оскільки відповідач отримала вказане майно за час шлюбу, то посилаючись на норми статей 60, 61 СК України позивач вважає, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя та просить поділити квартиру АДРЕСА_2 , визначивши розмір часток по 1/2 кожній із сторін.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, оскільки спірна квартира належить особисто відповідачеві.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Святошинського районного суду міста Києва.
10 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 725/1776/18, постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року в справі № 6-2333цс15.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21 січня 2014 року зареєстрували шлюб (а. с. 10).
Між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія управління активами «ІФК» 01 липня 2015 року укладений інвестиційний договір № 7254/037-2-В3 на будівництво житлової квартири АДРЕСА_1 (а. с. 11-18).
Відповідно до довідки ТОВ «Компанія управління активами «ІФК» від 06 жовтня 2015 року № 841/0610-15с ОСОБА_1 повністю сплатив кошти у сумі 1 567 235,54 грн. На дату видачі довідки зобов`язання інвестора щодо сплати грошових коштів за договором є виконаними повністю та належним чином (а. с. 19).
Згідно із договором відступлення права вимоги до інвестиційного договору від 01 липня 2015 року № 7254/037-2-В3 ОСОБА_1 відступив на користь ОСОБА_2 належні йому права та обов`язки за інвестиційним договором і вийшов з вищевказаного договору, а відповідач вступила в даний договір як інвестор. Договір відступлення права вимоги укладений 20 травня 2016 року (а. с. 20).
20 травня 2016 року між ТОВ «Компанія з управління активами «ІФК» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 1 590 152,56 грн (а. с. 154).
Згідно із договором купівлі-продажу відчужувана квартира належить продавцю (ТОВ «Компанія з управління активами «ІФК») на праві власності, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно управлінням державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві 24 березня 2016 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року шлюб між сторонами розірваний. Вказаним рішенням встановлено, що шлюбні стосунки між сторонами припинено з лютого 2016 року. Вказане рішення ОСОБА_1 не оскаржував, рішення набрало законної сили. (а. с. 76, 77).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.