Постанова
Іменем України
13 травня 2022 року
м. Київ
справа № 753/7152/18
провадження № 61-17605св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року в складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в складі: Сержанюка А. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс») звернулося до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що ТОВ «Автокредит Плюс» є лізинговою компанією, яка на умовах договору фінансового лізингу передає у платне користування транспортні засоби.
15 червня 2017 року ОСОБА_1 , діючи від імені продавця ОСОБА_2 , надав свою згоду на приєднання до договору купівлі-продажу, розміщеного на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс».
Згідно з умовами, визначеною заявою, продавець ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_1 та покупець ТОВ «Автокредит Плюс» укладають договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, позивач за 587 250, 00 грн придбав автомобіль марки (моделі) Мерседес Бенц (С 250), 2012 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 (далі - автомобіль).
Придбаний автомобіль позивач передав на умовах фінансового лізингу ОСОБА_4 , який 17 жовтня 2017 року повідомив позивача, що під час повернення його на вищевказаному автомобілі з Польщі до України при перетині кордону з польської сторони автомобіль було вилучено на тій підставі, що він є викраденим та знаходиться в міжнародному розшуку.
Як встановлено, в подальшому, автомобіль був заявлений як викрадений 07 жовтня 2015 року і розшукувався компетентними органами Іспанії.
Отже, відповідач продав позивачу вищевказаний автомобіль і не повідомив про права третіх осіб на нього, унаслідок чого порушив вимогу статті 659 ЦК України.
Зазначене порушення договору є істотним в розумінні статті 651 ЦК України, у зв`язку з чим позивач заявляє вимогу про розірвання договору.
Неправомірними діями відповідачів позивачу заподіяно реальні збитки у розмірі вартості автомобіля, що становить 587 250,00 грн, а також позивач не отримав доходи, які планував отримати від передачі автомобіля в лізинг, в розмірі 66 946,50 грн.
Посилаючись на викладене позивач просив суд:
- розірвати договір купівлі-продажу від 15 червня 2017 року, укладений між позивачем та громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 , інтереси якого представляв ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності від 14 червня 2017 року, виданої приватним нотаріусом Котюк І. О. і зареєстрованої в реєстрі за номером НМЕ 033355;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача реальні збитки в розмірі 587 250, 00 грн на відшкодування вартості спірного автомобіля;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача збитки (упущену вигоду) в розмірі 66 946,50 грн;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір в розмірі 12 455,96 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову ТОВ «Автокредит Плюс» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність встановлених судом обставин дає достатні підстави вважати, що ні продавець, ні його довірена особа, не знали і не могли знати про наявність прав третіх осіб на відчужуваний ними автомобіль, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність вини відповідачів у невиконанні передбаченого статтею 659 ЦК України зобов`язання, що виключає наявність в їх діях складу цивільного правопорушення.
Місцевим судом взято до уваги той факт, що зазначений автомобіль перетнув кордон Європейського Союзу 28 вересня 2015 року, а про його викрадення потерпілий ( ОСОБА_5 ) повідомив органи поліції лише 05 жовтня 2015 року.
Врахувавши наведене та врахувавши, що за наявними даними усі права на автомобіль перейшли до страхової компанії MAPFRE, яка виплатила потерпілому страхове відшкодування, після чого зв`язок поліції з потерпілим втрачено, суд дійшов висновку про те, що доводи відповідачів про ймовірні шахрайські дії ОСОБА_5 заслуговують на увагу, що дає підстави стверджувати про недоведеність неправомірності вибуття автомобіля з його володіння, а відтак і права третьої особи на автомобіль.
На підставі оцінки викладених у заявах по суті справи аргументів, наданих сторонами доказів та зазначених законодавчих норм суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність вимог ТОВ «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс» залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про істотність порушення договору купівлі-продажу автомобіля та заподіяння товариству збитків. Зазначений правочин, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. На підставі цього правочину позивач набув право власності на автомобіль, який передав 16 червня 2017 року ОСОБА_4 у платне володіння та користування на підставі договору фінансового лізингу від 06 червня 2017 року. Згідно додатку № 2 до цього правочину між сторонами погоджено відшкодування частини вартості предмета лізингу, включно до 14 червня 2019 року. Будь-яких доказів на підтвердження факту невиконання ОСОБА_4 умов договору лізингу матеріали справи не містять і таких не надав позивач, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2020 року ТОВ «Автокредит Плюс» в особі представника Прохода Р. С. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:
- неправильне застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права (зокрема статей 651, 659 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі № 369/6263/16, від 17 липня 2019 року в справі № 240/197/17, від 15 травня 2019 року в справі № 133/228/18;
- встановлення обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу на території Іспанії, контракту купівлі-продажу автомобіля від 22 вересня 2015 року, технічної характеристики автомобіля, які є недопустимими доказами.
Крім того касаційна скарга мотивована тим, що cудами першої та апеляційної інстанцій порушено (незастосовано) статтю 659 ЦК України, щодо розірвання договору, оскільки відповідачі не повідомили позивача про порушене кримінальне провадження по факту викрадення автомобіля. Так зі змісту зазначеної статті вбачається, що не має значення чи був обізнаний продавець ( ОСОБА_2 ) чи його представник про існування кримінального провадження, яке веде поліція Puesto De Azuqueca De Henares, головним є той факт, що на момент укладання договору купівлі-продажу це кримінальне провадження вже було порушено та автомобіль був оголошений в розшук.
Тому висновки судів про те, що ні продавець, ні його довірена особа, не знали і не могли знати про наявність прав третіх осіб на відчужений ними автомобіль, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про відсутність вини відповідачів у невиконанні передбаченого обов`язку встановленого статтею 659 ЦК України, що виключає наявність в їх діях складу цивільного правопорушення, є неправильними.
Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили статтю 651 ЦК України щодо встановлення істотності порушення договору. Позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, позивач не має можливості належним чином реалізовувати своє право власності: володіти, користуватись та розпоряджатись спірним автомобілем (отримувати прибуток), а тому таке порушення договору є істотним в розумінні статті 651 ЦК України. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, при наявності істотного порушення договору з боку відповідачів, в порушення статті 651 ЦК України не розірвали договір.
Суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини справи та взяли до уваги документи, які викладені іноземною мовою, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу на території Іспанії; контракт купівлі-продажу автомобіля від 22 вересня 2015 року; технічна характеристика автомобіля. Зазначені документи надані в неякісних копіях та на іноземній мові без перекладу на українську мову, що виключає можливість дослідження змісту тексту вказаних документів. Проте суди першої та апеляційної інстанцій, не маючи спеціальних знань, на підставі цих документів, встановили факти правомірності ввезення на територію України автомобіля та правомірність подальшої його реєстрації.
Таким чином, докази надані відповідачем без перекладу на українську мову, є неналежними, недопустимими, недостовірними, а тому суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно прийняли їх до розгляду та ухвалили незаконні судові рішення.
З огляду на існування об`єктивних підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Автокредит Плюс» про розірвання договору купівлі-продажу, задоволенню підлягають і похідні вимоги про стягнення збитків.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Дарницького районного суду м. Києва.
Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2021 року.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ТОВ «Автокредит Плюс» як суб`єкт господарювання приватного права здійснює економічну діяльність у галузі торгівлі автомобілями та автотранспортними засобами, торгівлі іншими автотранспортними засобами, роздрібної торгівлі в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для прийняття, запису, відтворення звуку й зображення, фінансового лізингу, надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), діяльності агентств нерухомості (т. 1 а. с. 36-39).
На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 27 вересня 2016 року Центром 8046, ОСОБА_2 на праві власності належав спірний автомобіль (т. 1 а. с. 18).
14 червня 2017 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність, згідно з якою уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси в усіх організаціях, підприємствах, установах, незалежно від підпорядкування та форм власності, з усіх питань щодо володіння, продажу, користування та розпорядження спірним автомобілем (т. 1 а. с. 16).
15 червня 2017 року ОСОБА_1 , діючи від імені продавця ОСОБА_2 , надав свою згоду на приєднання до договору купівлі-продажу, розміщеного на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс» www.planetavto.com.ua. (далі - публічний договір), що підтверджується заявою про приєднання до договору купівлі-продажу (далі - заява), (т. 1 а. с. 14).
Згідно з умовами, визначеною заявою, продавець ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_1 та покупець ТОВ «Автокредит Плюс» уклали договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу, продаж якого здійснили за 587 250,00 грн.
Сторони договору погодили, що з моменту підписання продавцем даної заяви та прийняття її покупцем, покупець і продавець набувають прав та обов`язків, визначених договором та несуть відповідальність за їх невиконання (пункт 5 заяви).
За положеннями пункту 1.3 публічного договору продавець стверджує, що на момент укладення цього договору автомобіль не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено з іншими особами будь-яких договорів відчуження чи щодо користування. Треті особи не мають прав на автомобіль.
Цією ж датою сторони підписали акт приймання-передання транспортного засобу, а 16 червня 2017 року транспортний засіб був перереєстрований на позивача з присвоєнням реєстраційного номера НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 15, 19).
19 червня 2017 року позивач перерахував на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 кошти в сумі 587 250,00 грн (т. 1 а. с. 17).
Суди встановили, що ще до укладення сторонами договору-купівлі-продажу транспортного засобу, а саме: 06 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Автокредит Плюс» укладено договір фінансового лізингу № АВН0А!00000115 (т. 1 а. с. 20).
На виконання умов цього договору 16 червня 2017 року позивач передав ОСОБА_4 у платне володіння та користування спірний автомобіль (т. 1 а. с. 21, 22).
17 жовтня 2017 року при перетині ОСОБА_4 на вищевказаному автомобілі польсько-українського кордону на прикордонному посту Дорохуск (Республіка Польща) автомобіль у нього було вилучено (т. 1 а. с. 171-173).
З листа Генерального консульства України в Любліні встановлено, що автомобіль затриманий правоохоронними органами Республіки Польща у зв`язку з його розшуком компетентними органами Іспанії та станом на 06 березня 2018 року зберігався на платному паркінгу в м. Хелм в очікуванні підтвердження від компетентних органів Іспанії актуальності його розшуку та повернення потерпілому (т. 1 а. с. 23).
Згідно з отриманою від Посольства України в Королівстві Іспанія інформацією спірний транспортний засіб зареєстрований як викрадений відділом Цивільної Гвардії у м. Азукуека Де Енарес, номер справи 2/2015-001046-00003220/05-10-2015, на підставі заяви його власника ОСОБА_5 від 05 жовтня 2015 року (т. 2 а. с. 30-34).
У базах даних автоматизованої інформаційної системи МВС України та пошуковій системі «Угон» НЦБ Інтерполу інформація щодо викрадення вищевказаного автомобіля та перебування його в розшуку відсутня (т. 2 а. с. 60).
Спірний автомобіль ввезено на територію України 28 вересня 2015 року, а 03 жовтня 2015 року його зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 у встановленому законом порядку (т. 2 а. с. 63).
Підставою реєстрації автомобіля за ОСОБА_3 послужили, зокрема, контракт (договір купівлі-продажу), укладений 22 вересня 2015 року на території Іспанії між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 , реєстраційний (супровідний) документ, на підставі якого автомобіль було вивезено за межі Європейського Союзу, та митна декларація (т. 2 а. с. 53-58).
Автомобіль та реєстраційний (супровідний) документ були предметом експертного дослідження, за результатами якого експерт Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз дійшов висновку, що ідентифікаційний номер кузова автомобіля змінам не піддавався, бланк реєстраційного (супровідного) документа за своїми характеристиками відповідає аналогічним документам, що виготовляються уповноваженим органом країни походження, а реквізити та записи у ньому змінам не піддавались (т. 2 а. с. 49-52).
Згідно даних автоматизованої інформаційної системи МВС України та пошукової системи «Угон» НЦБ Інтерполу ні на час первинної реєстрації автомобіля в Україні за ОСОБА_3 , ні на час його подальших перереєстрацій за відповідачем ОСОБА_2 та за позивачем ТОВ «Автокредит Плюс», в розшуку або під арештом автомобіль не перебував.
05 жовтня 2015 року автомобіль розшукувався компетентними органами Королівства Іспанія як викрадений на підставі заяви його власника ОСОБА_5 , у зв`язку з чим і був вилучений правоохоронними органами Республіки Польща.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.