Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 536/1123/18
провадження № 61-16329 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: сільськогосподарський кооператив «Іскра», приватне підприємство «Агрофірма «Недогарська»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2021 року у складі судді Колотієвського О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С.,
Кривчун Т. О., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - сільськогосподарський кооператив «Іскра» (далі - СК «Іскра»), про визнання договору емфітевзису недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки, площею 1,0140 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0070, розташованої на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка з 2012 року була в оренді СК «Іскра», кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 .
Вказував, що з урахуванням тяжких життєвих обставин, які вимагали
від нього коштів на лікування, у 2016 році він звернувся до представника орендаря (СК «Іскра»), який запропонував йому виділити кошти у розмірі
30 000,00 грн взамін укладення нового договору оренди належної йому земельної ділянки, але вже на інший строк - 80 років, із чим він погодився.
15 серпня 2016 року ним було підписано договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Вважав, що указаний договір укладений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних для нього умовах (стаття 233
ЦК України), оскільки отримані за договором емфітевзису кошти є значно менші, аніж якщо він би передав свою земельну ділянку за звичайним договором оренди зі щорічною оплатою. Зазначений договір є кабальним
та вочевидь несправедливим. За відсутності гострої потреби у грошах
він його ніколи б не укладав.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 15 серпня 2016 року, укладений між ним і ОСОБА_2 , предметом якого є право користування земельною ділянкою, площею 1,0140 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0070, яка розташована на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, а також стягнути понесені ним судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області
від 13 листопада 2020 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватне підприємство «Агрофірма «Недогарська».
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області
від 01 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, для визнання недійсним договору емфітевзису, зокрема, укладання оспорюваного правочину під впливом тяжких обставин
і на вкрай невигідних для нього умовах.
Посилаючись на існування тяжких обставин, ОСОБА_1 надав виписки
з медичної картки його дружини - ОСОБА_3 (за шість місяців до й сім місяців після укладення оспорюваного правочину), які не містять
ані обставин тяжкості лікування, ані його проведення, а тому самі по собі
не є підтвердженням наявності таких обставин. Також позивачем не надано доказів витрачання коштів (15 000,00 грн), отриманих ним на виконання оспорюваного договору емфітевзису, із вказаною метою.
Районним судом для порівняння невигідних умов і суми також надано оцінку іншим договорам емфітевзису, укладеним у той самий період
із іншими землевласниками, які містять аналогічні умови, у тому числі
й щодо розміру оплати за надану у користування земельну ділянку.
Позивачем не доведено, що умови оспорюваного договору мають дискримінаційні ознаки, є кабальними.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня
2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства. Позивач не спростовував презумпцію правомірності оспорюваного правочину (стаття 204 ЦК України) та не довів належними та допустимими доказами у силу положень норм процесуального закону факту вчинення ним договору емфітевзису
під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах (стаття 233 ЦК України). При цьому суд також керувався положеннями статей 203, 215 ЦК України.
Апеляційний суд відхилив доводи заявника апеляційної скарги про відсутність юридичного значення використання ним коштів, отриманих
від укладеного договору емфітевзису, саме на лікування дружини, оскільки позивач повинен був довести вчинення ним оспорюваного правочину виключно для усунення зазначених обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області
від 01 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 06 вересня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник вказує те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня
2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня
2021 року залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 536/1123/18
із Кременчуцького районного суду Полтавської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду у подібних справах,
а також не надано належної правової оцінки поданим ним доказам.
Вказує, що лікування дружини з урахуванням операції, післяопераційного догляду та профілактичним лікуванням мало коштувати приблизно 30 000,00 грн, і задля отримання саме такої суми він погодився
на укладення оспорюваного правочину, а тому наведені ним обставини
є тяжкими у розумінні статті 233 ЦК України.
Вважає, що не має юридичного значення, яким чином і в якому розмірі він розпорядився коштами, отриманими на виконання договору емфітевзису, оскільки нагальна необхідність в їх отриманні існувала на час його укладення.
На відмінну від договору оренди земельної ділянки, оспорюваний договір є невигідним для нього, адже орендодавець більш захищений законом, у тому числі в частині розміру орендної плати, яка через свою пов`язаність
із нормативною грошовою оцінкою землі має тенденцію до постійного зростання, у той час як за договором емфітевзису - має сталий характер.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 ,
в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними
та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Звертаючись до суду з указаним позовом через 2 роки після укладення оспорюваного правочину, ОСОБА_1 фактично стверджує лише про невигідність цього договору для нього особисто порівняно
з умовами оренди, які існують на сьогодні, не надаючи при цьому жодних доказів наявності сукупності обставин, визначених частиною першою
статті 233 ЦК України.
У процесі розгляду справи позивач виклав зовсім інші мотиви
на підтвердження наявності тяжкої обставини, зокрема, хвороба його дружини, що начебто й було підставою для укладення оспорюваного договору емфітевзису. Проте зазначені відомості не можна розцінювати
як докази вчинення позивачем правочину за збігу тяжких обставин
і на вкрай невигідних для нього умовах. При цьому копії виписок з медичної картки його дружини не є належними доказами у розумінні норм
ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;