Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 143/500/20
провадження № 61-3142св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корвет», Фермерське господарство «Альянс-В»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корвет» (далі - ТОВ «Агрофірма «Корвет»), Фермерське господарство «Альянс-В» (далі - ФГ «Альянс-В»), про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є поручителем відповідно до договорів поруки від 28 березня 2017 року № ДП0917/103, від 18 квітня 2017 року
№ ДП0917/103/1, від 21 квітня 2017 року № ДП0917/103/2 за виконання ФГ «Альянс-В» зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (далі - ТОВ «Український дистрибуційний центр») за договором поставки насіння сільськогосподарських культур на умовах товарного кредиту від 28 березня 2017 року № 0917/103.
На виконання умов договору поставки постачальних ТОВ «Український дистрибуційний центр» передало у власність покупця ФГ «Альянс-В» товар на загальну суму 503 048,63 грн.
ФГ «Альянс-В» за отриманий товар не розрахувалось.
13 жовтня 2017 року між ТОВ «Український дистрибуційний центр» і ТОВ «Агрофірма «Корвет» укладено договір № 131017/01 про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передав новому кредитору свої права вимоги за договором поставки, в тому числі право вимоги до ФГ «Альянс-В» щодо сплати боргу в сумі 503 048,63 грн, відповідних відсотків, процентів, неустойки та інших платежів, передбачених умовами договору поставки.
Набувши право вимоги, 15 січня 2018 року ТОВ «Агрофірма «Корвет» одночасно звернулось з повідомленнями-вимогами щодо сплати суми заборгованості із врахуванням штрафних санкцій до боржника ФГ «Альянс-В» та поручителя
ОСОБА_2 , проте такі вимоги були проігноровані.
30 січня 2018 року ТОВ «Агрофірма «Корвет» звернулось із позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій з ФГ «Альянс-В» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Господарський арбітраж». Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Господарський арбітраж» від
16 березня 2018 року у справі № 01-01/18 позовні вимоги задоволено. Стягнуто
з ФГ «Альянс-В» на користь ТОВ «Агрофірма «Корвет» заборгованість у загальному розмірі 1 041 240,83 грн.
Крім того, ТОВ «Агрофірма «Корвет» подало до Харківського апеляційного господарського суду заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Господарський арбітраж» від
16 березня 2018 року у справі № 01-01/18. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02 травня 2018 року задоволено заяву ТОВ «Агрофірма «Корвет» про видачу наказу на примусове виконання вказано рішення третейського суду, видано наказ на примусове виконання вказаного рішення.
Надалі цей наказ направлено для виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Проте 28 лютого 2019 року виконавчий документ повернуто без виконання, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення.
18 березня 2019 року ТОВ «Агрофірма «Корвет» звернулось до відповідача
ОСОБА_2 як до поручителя відповідно до договорів поруки із вимогою щодо виконання боргових зобов`язань за договором поставки замість боржника, проте це повідомлення-вимога проігнорована відповідачем.
23 квітня 2020 року між ТОВ «Агрофірма «Корвет» і ОСОБА_1 укладено договір № 23/04-20 про відступлення права вимоги, за яким новий кредитор отримав право вимоги боргу у розмірі 1 041 240,83 грн та відповідних відсотків, процентів, неустойки та інших платежів, що передбачені договором поруки до поручителя ОСОБА_2 .
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у розмірі 1 424 587,77 грн, що складається із суми боргу у розмірі 1 041 240,83 грн, пені - 348 344,94 грн, 3 % процентів річних від простроченої суми - 35 002,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 01 жовтня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 1 424 587,77 грн, що складається з: основного боргу у розмірі 1 041 240,83 грн; пені - 348 344,94 грн; 3 % річних від простроченої суми - 35 002,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 10 510,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що доводи ОСОБА_2 про безпідставність заявленого позову зводяться до того, що стороною в договорах поруки є
ОСОБА_3 , тобто інша фізична особа.
Суд дійшов висновку, що зазначення імені поручителя у текстах договорів поруки як « ОСОБА_3 » в розділі «Реквізити сторін» є технічною опискою, оскільки саме ОСОБА_2 як поручитель погодив своїм підписом вказані правочини. Факт підписання договорів поруки відповідачем ОСОБА_2 не оспорювався. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що поручитель ОСОБА_2 не виконав грошового зобов`язання, а тому на вимогу кредитора він зобов`язаний сплатити суму боргу.
Оскільки поручитель ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов`язання,
є підстави для нарахування пені від суми прострочення за період з 18 березня
2019 року до 23 квітня 2020 року в сумі 348 344.94 грн, а також 3 % річних - 35 002,00 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 01 жовтня
2020 року скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що з аналізу вступних частин та розділу «Реквізити сторін» договорів поруки від 28 березня 2017 року № ДП 0917/103, від 18 квітня 2017 року № ДП 0917/103/1 та від 21 квітня 2017 року № ДП 0917/103/2 слід дійти висновку, що їх сторонами є: ТОВ «Український дистрибуційний центр» в особі директора ОСОБА_5., який діяв на підставі довіреності (кредитор); ОСОБА_3 (поручитель); ФГ «Альянс-В» в особі ОСОБА_2, який діяв на підставі Статуту (боржник). Водночас вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки пред`явлені до ОСОБА_2 як до поручителя, який відповідно до зазначених договорів ним не
є, а виступав під час їх укладення як представник боржника ФГ «Альянс-В».
За вказаних обставин належним відповідачем у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя відповідно до укладених договорів поруки є ОСОБА_3 , оскільки саме він заначений у договорах як поручитель, тоді як ОСОБА_2 є представником ФГ «Альянс-В» та зазначений боржником.
Суд апеляційної інстанції вважав, що до участі у справі суду першої інстанції необхідно було залучити ОСОБА_3 як співвідповідача. Позивач з відповідним клопотанням до суду не звертався.
Апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо технічної описки у зазначенні імені поручителя у текстах договорів поруки як « ОСОБА_3 », оскільки, зважаючи на позицію відповідача, який заперечує факт підписання договорів за поручителя, ці твердження будь-якими належними доказами не доведені. Відповідно до норм ЦПК України суд може встановлювати фактичні обставини справи та робити висновки щодо доведеності та обґрунтованості позову у разі залучення до участі у справі усіх відповідачів.
Розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси особи, яка не повинна відповідати за вказаними зобов`язаннями як поручитель, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі та залучати співвідповідачів. Апеляційний суд також вказав, що не робить висновку про обґрунтованість та доведеність позову, оскільки такий висновок можливий лише за наявності належного відповідача у справі. Разом з цим, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належних відповідачів, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушеним.
Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено, ухвалено додаткову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги,
у розмірі 15 765,00 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що при поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі 15 765,00 грн. Це підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 23 листопада 2020 року № 0.0.1917224808.1. Проте під час прийняття постанови Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про судові витрати.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2020 року залишити в силі. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати на оплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 21 020,00 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що
жодних доказів та клопотань стосовно перевірки справжності підпису поручителя у договорах поруки до суду першої інстанції ОСОБА_2 не подавав;
апеляційний суд вийшов за межі апеляційного розгляду справи, оскільки не взяв до уваги докази, які підтверджують відсутність заперечень ОСОБА_2 та його представника під час розгляду справи судом першої інстанції факту наявності власного підпису відповідача на договорах поруки як поручителя. Апеляційна скарга таких заперечень також не містить. Таким чином, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не підписував договори поруки, не було надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду;
усні пояснення представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не підписував договори поруки, а суд першої інстанції не встановив справжність його підпису на договорах поруки як поручителя, оскільки не призначив судову почеркознавчу експертизу, не є належним доказом у розумінні статей 76-77 ЦПК України;
у випадку, якщо ОСОБА_2 не визнавав справжність свого підпису на договорах поруки, він мав право надати до суду першої інстанції відповідні заперечення у відзиві на позов та/або подати клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо справжності його підпису, або навести відповідні заперечення в апеляційній скарзі, проте він цього не зробив. При цьому апеляційний суд не вирішував питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;
апеляційний суд не дослідив та не надав належної оцінки доказам, які були подані позивачем до суду першої та апеляційної інстанції, стосовно того, що саме ОСОБА_2 підписував договори поруки як поручитель: кожен із договорів поруки після власноручного підпису поручителя містить друковане розшифрування прізвища, ім`я та по батькові особи, яка його вчинила (в усіх договорах поруки після власноручного підпису поручителя міститься наступне розшифрування « ОСОБА_2 »); у вступних частинах договорів поруки вказаний реєстраційний номер облікової картки платника податків особи поручителя « НОМЕР_1 », який присвоєно саме відповідачу ОСОБА_2 ; у апеляційній скарзі відповідач заперечує факт підписання договорів поруки ОСОБА_3 , що свідчить про його обізнаність щодо обставин підписання договорів поруки;
висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не встановив усіх сторін, які підлягали залученню до участі у справі як співвідповідачі, та про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки апеляційна скарга таких доводів не містить. Тому твердження апеляційного суду про те, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача не ґрунтується на матеріалах справи. Незалучення судом першої інстанції як співвідповідача ОСОБА_3 обумовлене правовою позицією ОСОБА_2 , який зазначав, що ОСОБА_3 договори поруки не підписував, при цьому не спростовував та не заперечував факт наявності власного підпису як поручителя на договорах поруки.
У квітні 2021 року від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову та додаткову постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що:
суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача. Зокрема, суд встановив, що з аналізу вступних частин та розділу «Реквізити сторін» договорів поруки їх сторонами є: ТОВ «Український дистрибуційний центр» в особі директора ОСОБА_5., який діяв на підставі довіреності (кредитор); ОСОБА_3 (поручитель); ФГ «Альянс-В» в особі ОСОБА_2, який діяв на підставі Статуту (боржник). Вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки спрямовані до ОСОБА_2 як до поручителя, який відповідно до зазначених договорів ним не є. Суд зазначив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції урахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. З клопотанням про залучення ОСОБА_3 до участі у справі як співвідповідача позивач не звертався і суд не вирішував таке питання;
під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_2 позов не визнавав. Його доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, суд першої інстанції не прийняв до уваги, мотивуючи такі дії відсутністю доказів надіслання копії відзиву на позов учасникам справи;
суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договорах поруки допущено технічну описку у зазначенні імені поручителя. Водночас апеляційний суд правильно вважав, що висновки суду першої інстанції щодо технічної описки у зазначенні імені поручителя у текстах договорів поруки, як « ОСОБА_3 », є необґрунтованими, оскільки, зважаючи на позицію відповідача, який заперечує факт підписання договорів поруки замість поручителя, ці твердження будь-якими належними доказами не обґрунтовані та не підтвердженні;
звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 як фізичної особи на підставі вказаних договорів поруки, саме позивач належними та допустимим доказами повинен довести, що поручителем у цих договорах є ОСОБА_4 . Тобто тягар доказування цих обставин нормами процесуального права покладено на позивача. Проте таких доказів позивач суду не надав;
доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд без відповідного клопотання прийняв усні пояснення представника ОСОБА_2 як докази та вийшов за межі апеляційного розгляду справи, прийнявши такі пояснення, не врахував при цьому висновки Верховного Суду, є помилковими. Під час розгляду справи апеляційним судом відповідач чи його представник нові докази не надавали. Пояснення сторони, її представника в судовому засіданні не є доказами. Відповідно до статті 43 ЦПК України надання суду пояснень є правом учасника справи. При цьому у реалізації такого права учасник справи не може бути обмежений;
враховуючи те, що в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено,
суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 15 765,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).