Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/13271/17
провадження № 61-5597св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Щавурської Н. Б., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення нікчемності договору.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі укладених між нею та ОСОБА_3 договорів дарування від 31 травня 2017 року, вона є власником магазину площею 1 515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та трьох земельних ділянок, розташованих за цією ж адресою. На момент набуття нею права власності на нерухоме майно, воно було вільним від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб.
У жовтні 2017 року її брат ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом (справа № 607/12803/17) до неї про визнання недійсними укладених договорів дарування від 31 травня 2017 року та визнання за ним права власності на нежитлове приміщення - магазин площею 1 515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та трьох земельних ділянок за цією ж адресою. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на укладений між ним та ОСОБА_3 договір від 10 січня 2015 року № 1/15, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався власними або залученими силами та засобами виконати будівництво, облаштування та реконструкцію нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язувалася після проведення капітального ремонту, переобладнання та збільшення площі цього нежитлового приміщення, передати його та земельні ділянки, на яких воно розташоване, у власність ОСОБА_2 .
Позивачка стверджувала, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір від 10 січня 2015 року № 1/15 насправді не укладався, його текст був виготовлений після 31 травня 2017 року. Посилаючись на те, що вказаний договір порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а саме спрямований на незаконне заволодіння належним їй майном, просила встановити його нікчемність з підстав передбачених частиною першою статті 203, частиною другою статті 215, статтею 228 ЦК України.
24 травня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву у якій доповнила підстави позову, просила також визнати правочин від 10 січня 2015 року № 1/15 нікчемним з підстав відсутності його нотаріального посвідчення. Зазначала, що за своїм змістом договір від 10 січня 2015 року № 1/15 є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, а тому відповідно до статті 635 ЦК України такий договір повинен укладатися в письмовій формі з дотриманням нотаріального порядку його посвідчення. Ураховуючи, що зазначений договір укладений у простій письмовій формі, він відповідно до частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано недоведеністю порушених прав позивача, обранням неналежного способу захисту та недоведеністю обставин, якими обґрунтовувалися позовні вимоги. Суд зазначив, що обставини, на які посилалася ОСОБА_1 в обґрунтування підстав встановлення нікчемності договору від 10 січня 2015 року № 1/15, зокрема, що зазначений договір порушує її право власності на нерухоме майно не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Установивши, що предметом договору від 10 січня 2015 року № 1/15 є проведення робіт з облаштування та реконструкції нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , і ОСОБА_3 , як власник цього майна, на момент укладення договору не втратила право власності на спірне нежитлове приміщення та земельні ділянки, а ОСОБА_2 не набув на нього право власності, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 10 січня 2015 року № 1/15 не порушує права позивача.
Узявши до уваги, що судова експертиза щодо встановлення дати виготовлення договору не проводилася, а також відсутність будь-яких інших доказів на підтвердження дійсної дати укладення договору від 10 січня 2015 року № 1/15, суд відхилив за недоведеністю посилання позивача на те, що зазначений договір був підписаний сторонами в іншу дату, тобто після 31 травня 2017 року. Оскільки сам по собі факт укладення договору в іншу дату не має наслідком нікчемності правочину, а може бути підставою для визнання його недійсним, що не є предметом спору, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про безпідставність доводів позивача в цій частині.
Суди також зауважили, що за відсутності у договорі від 10 січня 2015 року № 1/15 умов щодо передачі та прийняття у власність чітко визначеного майна, відсутності умови щодо ціни договору, щодо строку укладення основного договору, такий договір відповідно до статей 628, 635 ЦК України не є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, а тому не потребував нотаріального посвідчення.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У травні 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу в новій редакції.
Як на підставу касаційного оскарження у поданій на виконання ухвали Верховного Суду від 13 квітня 2021 року про усунення недоліків касаційній скарзі, заявниця посилалася на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 щодо ефективного способу захисту та встановлення факту порушення прав позивача; від 05 серпня 2020 року у справі № 159/6182/14-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 316/594/18-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 569/13821/18 щодо застосування статті 109 ЦПК України;
- пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не дослідили наявні у справі докази та необґрунтовано відхилили її заяву, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга в межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність порушених прав позивачки, оскільки залишили поза увагою обставини оспорювання ОСОБА_2 її право власності у межах вирішення іншої судової справи № 607/12803/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними укладених між ними договорів дарування від 31 травня 2017 року, та визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення та земельні ділянки, з посиланням, як на підставу заявлених вимог, на визначений договором від 10 січня 2015 року № 1/15 обов`язок ОСОБА_3 передати йому власність спірне нерухоме майно. Такими діями ОСОБА_2 , на думку заявника, чиняться їй перешкоди в реалізації нею права власності на спірне нежитлове приміщення та земельні ділянки.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 109 ЦПК України, якою встановлена спеціальна процесуальна санкція для осіб, які ухиляються від участі в призначеній судом експертизі, що надає суду можливість встановити факт, який заперечується цією стороною, з урахуванням інших доказів, та неврахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 569/13821/18, від 05 серпня 2020 року у справі
№ 159/6182/14-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 316/594/18-ц. Призначена у справі експертиза залишилася невиконаною з вини відповідача, який заперечував проти вирізання штрихів рукописних записів та підписів на договорі від 10 січня 2015 року № 1/15, тим самим фактично ухилився від її виконання. Зважаючи на наведені обставини, вважала, що суд першої інстанції відповідно до статті 109 ЦПК України повинен був визнати факт, для з`ясування якого призначалася експертиза, а саме, що рукописний текст, виготовлений на договорі від 10 січня 2015 року № 1/15 насправді виготовлений не 10 січня 2015 року, а після 05 вересня 2017 року. Про визнання такого факту відповідно до статті 109 ЦПК України, вона подавала заяву, яку суди в порушення норм процесуального права залишили без задоволення.
Помилковими вважала також висновки судів про обрання нею неефективного способу захисту порушених прав, оскільки за встановлених у справі обставин суди не застосували висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до якого застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вважала, що її звернення з вимогою про встановлення нікчемності договору від 10 січня 2015 року № 1/15 є ефективним способом захисту її прав, оскільки відновлює становище, що існувало до його порушення та позбавляє відповідачів підстав для оспорення її права власності на спірні нежитлове приміщення і земельні ділянки.
Матеріали справи №607/13271/17 надійшли до касаційного суду 04 червня 2021 року.
У червні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням норм процесуального права встановили фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, правильно застосували норми матеріального права, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Зазначав, що касаційна скарга не містить обґрунтувань неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині відсутності підстав для встановлення нікчемності правочину від 10 січня 2015 року № 1/15, її доводи не спростовують правильність висновків судів про те, що такий договір не є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, а тому на нього не поширюються вимоги щодо його нотаріального посвідчення.
Безпідставними вважав також посилання у касаційній скарзі на необґрунтоване відхилення судами заяви ОСОБА_1 про визнання фактів, для з`ясування яких у справі призначалася судова експертиза, оскільки підставою застосування статті 109 ЦПК України, є ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, тоді як для проведення призначеної у справі експертизи він надав оригінал договору від 10 січня 2015 року № 1/15, а отже відсутні підстави вважати, що він ухилився від проведення експертизи.
ОСОБА_1 не є стороною договору від 10 січня 2015 року № 1/15, а тому укладення зазначеного правочину та його правові наслідки не впливають на права та інтереси позивачки, яка набула право власності на нежитлове приміщення та земельні ділянки за договорами дарування від 31 травня 2017 року. Оскільки для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував зв`язок між порушенням її прав та обраним способом захисту, наявність якого позивач не довела, вважав позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними. Фактичною метою звернення із зазначеним позовом до суду, на думку ОСОБА_2 , є встановлення обставин для інших судових справ, а не з метою захисту її права власності на спірне нерухоме майно .