ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 160/5630/20
адміністративне провадження № К/9901/8688/21 К/991/9298/21; К/9901/8965/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Губської О.А., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року (суддя: Коренев А.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року (судді: Щербак А.А., Бараннік Н.П., Мплиш Н.І.), касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач -2), Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач -3), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області № 410 к від 30 квітня 2020 року про звільнення позивачки з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області з 14 травня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 1 від 02 квітня 2020 року № 124 про неуспішне проходження атестації позивачкою;
- поновити позивачку в Дніпропетровській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішення кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02 квітня 2020 року № 124 та наказ прокурора Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року № 410 к про звільнення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки відповідачами при звільнені позивачки відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури грубо порушені права позивачки, які передбачені Кодексом про працю України, у зв`язку з тим, що Генеральним прокурором на день прийняття оскаржуваного наказу рішень стосовно реорганізації Генеральної прокуратури України, прокуратури Дніпропетровської області або структурних підрозділів не приймалося.
Зазначила, що про скорочення штату не повідомляли, переведення на іншу посаду за кваліфікацією не пропонували, згоди на її звільнення профспілковий комітет, який діє в прокуратурі області та членом якого вона була протягом всього часу його існування, не давав.
Зауважила що, у зв`язку з продовженням постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 до 22 червня 2020 року протиепідемічних заходів, запроваджених постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» звільнення позивачки з органів прокуратури під час дії на усій території України карантину, суттєво ускладнює її подальше працевлаштування, що впливає на конституційне право на належний рівень життя, вибір праці за професією та завдає моральних страждань.
Також зазначила, що вона 06 березня 2020 року звернулась з відповідним зверненням до голови першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур щодо незгоди з результатами тестувань, у т.ч. у зв`язку з технічними проблемами у ході його проходження. Таке звернення направлено електронною поштою та засобами поштового зв`язку рекомендованим листом 06 березня 2020 року. Але ні на момент видання наказу відповідачем 3 ні на час подання зазначеної позовної заяви, жодних відповідей від атестаційної комісії не надходило. Ненадання атестаційною комісією відповіді на звернення та не ознайомлення її з результатами анонімного тестування грубо порушує її право на оскарження таких результатів. Крім того, вказала, що підставою для її звільнення стало рішення кадрової комісій про неуспішне проходження атестації, однак Законом № 1697-VІІ закріплено виключний перелік підстав для звільнення прокурора з посади, який не передбачає неуспішне проходження атестації.
За таких обставин позивачка вважала рішення про звільнення незаконним, а наказ протиправним.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що рішення кадрової комісії є обґрунтованим та таким, що містить мотиви його прийняття, а мотиви, якими позивачка обґрунтовує свою позицію та необхідність скасування оскаржуваного наказу про звільнення, фактично свідчать про її незгоду із положеннями Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, які, на її думку, порушують права та гарантії позивачки, що визначені Конституцією України та міжнародними актами.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасувати наказу № 410 к від 30 квітня 2020 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В скасованій частині прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Дніпропетровської області № 410к від 30 квітня 2020 року про звільнення позивачки з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14 травня 2020 року.
Поновлено позивачку на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 15 травня 2020 року. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 травня 2020 року по 10 лютого 2021 року в розмірі 202 446 грн. з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Рішення в частині поновлення позивачки на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу відсутні обставини ліквідації чи реорганізації прокуратури Дніпропетровської області або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, з огляду на що відсутня нормативна підстава видання наказу від 30 квітня 2020 року № 862к, передбачена у пункті 9 частині 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-УІІ).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Касаційна скарга позивачки подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/5630/20 в частині не скасованій постановою Третього апеляційного адміністративного суду про відмову у задоволені позову. Скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року в частині, якою залишено в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року про відмову ОСОБА_1 у задоволені позову про визнання протиправним та скасування рішення Першої кадрової комісії від 02 квітня 2020 року № 124 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Скаржник вказує, що відсутність висновку щодо застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, його співвідношення з положеннями Конституції України, зокрема статті 131-1 та Закону України «Про прокуратуру» № 1697- VII.
Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора подана на підставі пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Офіс Генерального прокурора вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не врахований висновок постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, де в п. 57 вказано, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог п. 19 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що є таким самим юридичним фактом як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 та визначено, шо атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункт 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій, а також щодо застосування пп. 2 пункту 19, як визначеної Законом № 113-ІХ підстави для звільнення прокурорів.
Касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 та визначено, шо атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункт 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій, а також щодо застосування пп. 2 пункту 19, як визначеної Законом № 113-ІХ підстави для звільнення прокурорів.
У зв`язку з чим Офіс Генерального прокурора та Дніпропетровська обласна прокуратура просять скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
Позивачка у відзиві на касаційні скарги просить відмовити у задоволенні касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Дніпропетровської обласної прокуратури.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Губська О.А., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Губська О.А., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Губська О.А., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивачка працювала в органах прокуратури України Дніпропетровської області на різних посадах з 2006 року.
Відповідно до наказу від 24 липня 2015 року № 1493-к обіймала посаду прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області.
Позивачка звернулась до Генерального прокурора із заявою від 15 жовтня 2019 року про переведення її на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про допуск до проходження атестації (том 2 а.с. 73).
Рішенням Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02 квітня 2020 року № 124 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» у зв`язку із тим, що позивачка за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набрала 63 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, не була допущена до проходження наступних етапів атестації та визнана таким, що неуспішно пройшла атестацію (том 1 а.с. 59).
Керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказом прокурора Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року № 410к позивачку звільнено з посади прокурора ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14 травня 2020 року, із зазначенням в якості підстави рішення кадрової комісії № 1 (том 1 а.с. 27).
Позивачка, вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення незаконними, звернувся до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.