ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 823/327/17
адміністративне провадження № К/9901/31711/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Рідзеля О.А. від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Грибан І.О., суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б. від 08 червня 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2016 року №0003691301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 363145 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 90786 грн.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення контролюючого органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати ПДВ за наслідками господарської діяльності ФОП з ТОВ «Коулман» та ТОВ «Асс-Пар» за період 2013 року.
Оскаржуючи рішення Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами, ФОП послався на необґрунтованість висновків акту перевірки від 10 серпня 2016 року №446/23-01-13-01/ НОМЕР_1 , на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Коулман» та ТОВ «Асс-Пар» за період 2013 року щодо поставки останніми товарів та надання послуг не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування ФОП податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин; надані позивачем документи не є належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів/ послуг, у тому числі з огляду на те, що ТОВ «Асс-Пар» створено з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій для мінімізації податкових зобов`язань, що установлено вироком суду у кримінальній справі. Також суди вказали й на ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин щодо повідомлення контролюючого органу про викрадення 17 липня 2015 року документів, які підтверджують здійснення господарських операцій із згаданими суб`єктами господарювання.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У доводах касаційної скарги по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог і таку свою позицію мотивує тим, що суди здійснили необ`єктивну правову оцінку залученим до справи доказам та фактичним обставинам, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та документально оформлені, останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на формування податкового кредиту з ПДВ за результатами таких відносин. Стверджує, що суди безпідставно взяли до уваги вирок Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року у справі №757/31181/15-к, яким співзасновника ТОВ «Асс-Пар» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), адже згідно цього судового рішення ОСОБА_2 є співзасновником ТОВ «Асс-Пар» з 12 вересня 2013 року, а тому ніякого відношення до діяльності цього контрагента у період, коли були господарські операції із ФОП, немає.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП щодо дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських взаємовідносин з контрагентами - постачальниками ТОВ «Коулман» та ТОВ «Асс-Пар» за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за наслідками якої складено акт від 10 серпня 2016 року №446/23-01-13-01/2342402258, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження у 2013 році ПДВ всього в сумі 439623 грн.
Відповідач у акті перевірки вказує на формування позивачем податкового кредиту за операціями із ТОВ «Коулман» та ТОВ «Асс-Пар» без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це ненаданням до перевірки відповідних первинних документів, про що складено акт від 29 липня 2016 року №745/23-01-17-01/2342402258.
За наслідками перевірки та результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, незгода з яким й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати. Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.