Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
місто Київ
справа № 2-3367/12
провадження № 61-7336св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої у спорі є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяна Олексіївна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 червня 2020 року, постановлене суддею Перекупкою І. Г., та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2012 року звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених вимог просила визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 13 вересня 2011 року, реєстраційний номер 2855; визнати недійсним договір дарування частини земельної ділянки за тією ж адресою від 13 вересня 2011 року, реєстраційний номер 2856; зобов`язати ОСОБА_3 знести прибудову до кімнат 1-5, 1-6 у зазначеному житловому будинку; у разі невиконання ОСОБА_3 вимоги щодо знесення прибудови здійснити зазначене в примусовому порядку з покладанням витрат на ОСОБА_3 .
Позивач обґрунтовувала свої вимог тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, площею 0, 1 га.
Під впливом помилки та обманних дій з боку ОСОБА_3 13 вересня 2011 року вона подарувала синові 39/100 ідеальних часток належного їй будинку у вигляді приміщень жилої кімнати 1-5, площею 17, 00 кв. м, та жилої кімнати 1-6, площею 22, 9 кв. м, та відповідну частину земельної ділянки під будинком. Посилалася на те, що відповідач у 2011 році почав схиляти її до укладення із ним договору взамін на допомогу з його сторони та утримання до смерті. Стверджувала, що, підписуючи оспорювані договори у приватного нотаріуса, їх текст не читала та вважала і сприймала, що укладає із відповідачем договір довічного утримання, а не договір дарування, примірник якого відповідач забрав.
У подальшому відповідач здійснив прибудови до кімнат 1-5 та 1-6 та виселив її до найменшої кімнати, посилаючись на те, що ці кімнати їй не належать. Зазначила, що пізніше дізналася від нотаріуса, що уклала із відповідачем договір дарування та отримала його копію. Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовився розірвати договори дарування, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 229 ЦК України, звернулася до суду із позовом за захистом свого права.
ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим протокольною ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 залучений до участі у справі як правонаступник позивача ОСОБА_1
ОСОБА_2 позов підтримав з тих самих підстав, проте у подальшому неодноразово зменшував позовні вимоги та в остаточній редакції просив визнати недійсним договір дарування 39/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 13 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Стражник Т. О. (реєстр. № 2855).
Стосовно договору дарування частини земельної ділянки (кадастровий номер 1810136300:06:04:042:0003) за адресою: АДРЕСА_1 , від 13 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Стражник Т. О. (реєстр. № 2856), зазначив, що цей договір є неукладеним, оскільки не відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1810130300:06:042:0003, площею 0, 1000 га, станом на 19 січня 2015 року зареєстроване за ОСОБА_1 . Оскільки на момент смерті ОСОБА_1 зазначена земельна ділянка перебувала у власності спадкодавця, то на це майно відкрилася спадщина відповідно до статті 1218 ЦК України.
Також ОСОБА_2 зазначив, що станом на 2011 рік ОСОБА_1 страждала на хронічні захворювання, серед яких хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, дисциркуляторна енцефалопатія (хронічне враження судин головного мозку), катаракта обох очей, вікова приглухуватість, деформуючий поліостеоартроз. У Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації за отриманням документів, потрібний для укладання договору, ОСОБА_1 не зверталася. Заява про відчуження приміщень підписана від імені ОСОБА_1 іншою особою - дочкою відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої на її ім`я 17 березня 2011 року ОСОБА_1 , та яку скасовано у квітні 2011 року. Тож на час звернення у ОСОБА_4 не було підстав для вчинення будь-яких дій щодо розпорядження нерухомістю ОСОБА_1
ОСОБА_2 зазначив, що усі обставини в сукупності свідчать про те, що його мати ОСОБА_1 неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що свідчить про відсутність волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідача ОСОБА_3 двох великих кімнат та, підписуючи договір дарування, помилялася стосовно його правової природи, вважаючи, що вона підписує договір довічного утримання.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Третя особа надала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що вчинила нотаріальні дії з посвідчення оспорюваного договору відповідно до вимог ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882.
За твердженнями третьої особи, ОСОБА_1 достеменно знала, яка саме нотаріальна дія вчиняється і які правові наслідки створюються для неї.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 10 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, Богунський районний суд м. Житомира частково задовольнив позов.
Суд визнав недійсним договір дарування частини житлового будинку від 03 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О., відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала 39/100 ідеальних часток у праві на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
Суд здійснив розподіл судових витрат, в іншій частині вимог позову відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що волевиявлення ОСОБА_1 під час укладення договору дарування частини житлового будинку від 13 вересня 2011 року не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування про безоплатне передання двох кімнат у власність відповідача ОСОБА_3 . Оскільки дарування є договором, тобто двостороннім правочином, що опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, то для укладання договору дарування потрібним є волевиявлення двох сторін. Відсутність будь-якої обставини, що б спонукала ОСОБА_1 передати у власність ОСОБА_3 кімнату 1-6, площею 22, 9 кв. м, та залишити у своєму користуванні кімнату 1-3, площею 11, 8 кв. м, що з`єднана з підсобними приміщеннями: кухнею, прихожою, верандою тільки через житлову
кімнату 1-6, свідчить про помилку ОСОБА_1 стосовно предмета, що є істотною умовою договору. Помилка ОСОБА_1 щодо предмета договору викликана тим, що зібранням документів для відчуження частини нерухомості займалася зацікавлена на користь обдарованого ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_4 .
Та обставина, що самовільна прибудова, зведена ОСОБА_3 після укладення договору дарування, не була ним з`єднана зі спірними житловими приміщення, свідчить, за висновками суду, про відсутність у обдарованого сприйняття дарунка як йому належного. З іншого позову ОСОБА_3 встановлено, що після дарування йому, у тому числі кімнати, площею 17, 8 кв. м, його мати ОСОБА_1 залишилася проживати у подарованій кімнаті. Така обставина також свідчить про відсутність у ОСОБА_1 наміру дарувати, безоплатно передати, назавжди віддати, звільнити вже неналежне їй, а у ОСОБА_3 - прийняти у дарунок з настанням усіх наслідків для обдарованого, зокрема подальшого вільного розпорядження належним відповідно до договору дарування майном.
Апеляційний суд додатково зазначив, що письмовими доказами підтверджено, що ОСОБА_1 з урахуванням захворювання органів зору самостійно прочитати будь-який друкований матеріал не могла, а про те, що текст договору їй було прочитано вголос, помітки нотаріуса у договорі дарування немає. Вікова приглухуватість, знижена функція слуху також не дозволяли ОСОБА_1 повно сприймати інформацію нотаріуса. ОСОБА_1 , будучи особою похилого віку, за станом здоров`я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи оспорюваний договір, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач обрав таку позицію під час розгляду справи, коли у судові засідання, як правило, не з`являвся, не надавав доказів, заперечень на спростування вимог позивача, не висловлював заінтересованості у врегулюванні спору мирним шляхом, у тому числі на умовах взаємних поступок та пропозицій, хоча питання врегулювання спору мирним шляхом ставилося самими сторонами, зокрема у суді апеляційної інстанції.
Доводи в апеляційній скарзі щодо незалучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи співвласника земельної ділянки свого внука ОСОБА_5 , не свідчать про порушення процесуальних норм, оскільки в остаточній редакції позовних вимог не порушувалося питання про визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_3 26 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції зобов`язаний був закрити провадження у справі за відсутністю предмета спору, оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_1 є як ОСОБА_2 , так і відповідач ОСОБА_3 , втім суд першої інстанції здійснив заміну сторони позивача лише на правонаступника ОСОБА_2 , проте, на переконання заявника, відбулося поєднання сторін позивача і відповідача в особі ОСОБА_3 ;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені:
у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 641/1102/17 (провадження № 61-28347св18), відповідно до яких суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року не надали належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, змісту нотаріально посвідчених договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, згідно з якими ОСОБА_1 зазначила, що укладення цих договорів відповідає інтересам сторін договорів, їх волевиявлення є вільним і усвідомленим, після чого зазначені договори були підписані;
у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у
справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), відповідно до яких обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним;
- висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, твердження позивача, що ОСОБА_1 уклала оскаржуваний договір під впливом помилки або обману, не підтверджені належними та допустимими доказами;
- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме висновку комісійної судово-медичної експертизи, який складено на підставі медичної документації, отриманої із порушенням процедури збирання доказів, така документація надійшла до суду без доказів нумерування аркушів, прошиття та скріплення печаткою медичного закладу, наявні ознаки вклеювання додаткових аркушів;
- суд першої інстанції у такій категорії справи мав призначити у справі посмертну судово-медичну або посмертну судово-психіатричну експертизи;
- суд апеляційної інстанції не допустив до участі у розгляді справи представника відповідача, не дивлячись на наявність відповідного клопотання, яке апеляційний суд не вирішив.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позивач зазначив, що суд першої інстанції та апеляційний суд правильно встановили правовідносини, що виникли між сторонами, та застосували до них норми матеріального права, зокрема правила статті 229 ЦК України, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц (провадження
№ 61-21008св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц (провадження № 61-38432св18), а також у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 11 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою відкриття касаційного провадження у справі, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0, 1000 га, за цією ж адресою.
Житловий будинок складається з трьох кімнат, загальною житловою площею 52, 5 кв. м, підсобних приміщень та господарських будівель - два сараї, вбиральня, літня кухня, огорожа, криниця.
ОСОБА_1 13 вересня 2011 року уклала договір дарування частини житлового будинку із ОСОБА_3 , згідно з умовами якого подарувала останньому 39/100 ідеальних часток у праві на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається із жилої кімнати 1-5, площею 15, 7 кв. м, та кімнати 1-6, площею 22, 9 кв. м, який посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. та зареєстровано в реєстрі за № 2855.
Договір дарування частини житлового будинку внесений до Державного реєстру правочинів.
Відповідно до договору дарування частки у праві на земельну ділянку від 13 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Стражник Т. О., ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 209/500 ідеальних часток у праві на земельну ділянку, площею 0, 1000 га, що розташована у АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком експерта від 19 березня 2019 року № 195 станом на вересень 2011 року ОСОБА_1 мала певні хронічні захворювання: хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, дисциркуляторна енцефалопатія (захворювання головного мозку, що повільно прогресує та характеризується недостатністю кровопостачання в судинах головного мозку та призводить до змін в системах зору, слуху та зниження пам`яті); катаракта обох очей (захворювання очей, головною ознакою якого є зниження прозорості кришталика, що супроводжується зниженням гостроти зору), вікова приглухуватість, деформуючий поліостеоартроз (захворювання, що викликає дегенеративно-дистрофічні зміни суглобів, що уражають декілька суглобів, призводить до їх деформації).
Відповідно до наданих медичних документів та медичних даних хронічні захворювання центральної нервової системи, серцево-судинної системи, патології органів зору та слуху у ОСОБА_1 могли перешкоджати сприйманню інформації та адекватному її оцінюванню. Через значне зниження функцій зору, слуху, а також пам`яті та концентрації уваги, за станом здоров`я ОСОБА_1 потребувала стороннього догляду. Покращення гостроти зору у ОСОБА_1 без проведеного оперативного лікування було неможливе. З урахуванням захворювання органів зору ОСОБА_1 самостійно прочитати будь-який друкований матеріал не могла.
Зміст договору дарування не свідчить, що його зміст прочитали стороні вголос до його підписання.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції 12 лютого 2020 року допитав свідків, які пояснили, що восени 2011 року ОСОБА_1 жалілася їм з приводу того, що старший син ОСОБА_3 запевняв її, що у нотаріуса буде укладений договір довічного утримання, відповідно до якого він буде доглядати її до смерті, а укладено було договір дарування двох великих кімнат. У неї залишилася маленька кімната, не з`єднана з підсобними приміщеннями, до яких вона повинна проходити через велику кімнату, яка за договором дарування перейшла у власність ОСОБА_3 . Вона цього не знала, документи не збирала, прочитати не могла. ОСОБА_1 скаржилася на стан здоров`я, не могла себе обслуговувати, потребувала сторонньої допомоги, погано бачила, з труднощами пересувалася.
Суд першої інстанції встановив, що до Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» за отриманням документів, потрібних для укладення оскаржуваного договору, ОСОБА_1 не зверталася. Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно про те, що за заявою власника відчужуються приміщення: жила кімната 1-5, площею 17, 8 кв. м, та жила кімната 1-6, площею 22, 9 кв. м, що складає 39/100 ідеальних часток житлового будинку, ОСОБА_1 не отримувала. Документи 26 серпня 2011 року отримувала ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_3 , яка не мала повноважень на вчинення будь-яких дій від імені чи в інтересах ОСОБА_1 .
Довіреність на ім`я ОСОБА_4 ОСОБА_1 скасувала 05 квітня 2011 року.