Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 539/3342/19
провадження № 61-17554св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: сільське комунальне підприємство «Сяйво», сільський голова Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Бондаренко Сергій Іванович,
треті особи: ОСОБА_2 , Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Шульгою Надією Анатоліївною, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року в складі судді Хоменка Д. Є. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в складі колегії суддів Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст обставин справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до СКП «Сяйво», сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Бондаренка С. І. про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання підстав та дати звільнення, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі наказу СКП «Сяйво» № 41 від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в СКП «Сяйво» на посаду економіста.
Рішенням позачергової 53 сесії 6 скликання Засульської сільської ради від 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 призначена тимчасово виконуючою обов`язки керівника СКП «Сяйво».
02 липня 2019 року розпорядженням сільського голови Засульської сільської ради № 249-к ОСОБА_1 звільнено з посади тимчасово виконуючої обов`язки керівника СКП «Сяйво».
Наказом № 05-к від 09 серпня 2019 року позивачку звільнено з посади економіста СКП «Сяйво» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 вважає своє звільнення із СКП «Сяйво» незаконним. Вказує, що розпорядження сільського голови про звільнення з посади тимчасово виконуючої обов`язки керівника СКП «Сяйво» винесено з порушенням норм трудового законодавства в період її тимчасової непрацездатності; звільняючи її з посади економіста за прогул без поважних причин, відповідач не врахував її заяву про надання невикористаної щорічної відпустки та заяву про звільнення з вказаної посади за власним бажанням.
Зазначає, що подавши заяви про надання невикористаної відпустки з подальшим звільненням із посади, позивачка фактично попередила адміністрацію підприємства про причини відсутності на роботі та своє бажання розірвати трудові відносини, проте керівник СКП «Сяйво» в порушення вимог трудового законодавства не розглянув по суті вказані заяви і звільнив її з роботи за прогули без поважних причин з порушенням процедури такого звільнення.
ОСОБА_1 просить:
визнати незаконним та скасувати наказ № 05-к від 09 серпня 2019 року про її звільнення з посади економіста СКП «Сяйво» на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 09 серпня 2019 року;
змінити формулювання підстав та дати звільнення та вважати, що ОСОБА_1 звільнена з посади економіста СКП «Сяйво» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;
зобов`язати СКП «Сяйво» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з посади економіста СКП «Сяйво» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;
визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області № 249-к від 02 липня 2019 року;
поновити ОСОБА_1 на посаді керівника СКП «Сяйво» з 02 липня 2019 року;
стягнути з СКП «Сяйво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом; позовну заяву задоволено частково:
визнано незаконним та скасовано наказ № 05-к від 09 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади економіста СКП «Сяйво» на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України;
змінено формулювання підстав та дату звільнення і зазначено, що ОСОБА_1 звільнена з посади економіста СКП «Сяйво» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;
зобов`язано СКП «Сяйво» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з посади економіста СКП «Сяйво» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;
у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, суд першої інстанції послався на статтю 234 КЗпП України та необхідність захисту прав позивачки.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, суди виходили з того, що звільнення ОСОБА_1 з посади тимчасово виконуючої обов`язки директора СКП «Сяйво» відбулося за ініціативою роботодавця, оскільки припинилися обставини для зайняття вказаної посади, а тому останню звільнено з цієї посади на законних підставах.
Суди вказали, що розпорядженням сільського голови № 249-к від 02 липня 2019 року позивачка звільнена з посади т.в.о. директора, а не з її основної посади економіста, тому вона залишилася працювати на підприємстві на посаді економіста.
Встановивши, що звільнення позивачки з посади економіста на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням встановленого законом порядку, суди вважали, що роботодавець незаконно відмовив ОСОБА_1 у наданні щорічної відпустки та у розгляді заяви про звільнення за власним бажанням на підставі статі 38 КЗпП України. Рахуючи дату написання позивачкою заяви про надання відпустки на 14 календарних днів (18 липня 2019 року) з 19 липня 2019 року та заяви про звільнення за власним бажанням (18 липня 2019 року), останнім днем відпустки позивачки і днем звільнення є 01 серпня 2019 року, а тому вважали за необхідне змінити формулювання підстав та дату її звільнення.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року,просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права,і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно оцінив надані позивачкою докази на підтвердження позовних вимог та неправильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд на вказані обставини увагу не звернув та недоліків суду першої інстанції не усунув, будь-яких мотивів з цього приводу постанова апеляційного суду не містить. Крім цього, апеляційний суд помилково послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах від 30 жовтня 2019 року (справа № 310/2284/17) та від 16 травня 2018 року (справа № 756/5123/16-ц), оскільки ці постанови прийняті за інших фактичних обставин.
Вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні, при цьому не звернув увагу, що позивачка пред`явила вимоги немайнового характеру. Таким чином, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням учасників справи.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли пояснення Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яким рада просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивачки, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених рішень суду першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.