Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 362/3891/16-ц
провадження № 61-18298св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство»,
відповідачі: ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Леончук Інна Борисівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня
2021 рокув складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Леончук І. Б., про визнання недійсними розпорядження, державних актів, визнання недійсними і скасування рішення, витребування земельних ділянок з незаконного володіння.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2021 року позов залишено без розгляду.
Допущено поворот виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року у цивільній справі № 362/3891/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Леончук І. Б., про витребування земельних ділянок.
Повернуто з державної форми власності Кабінету Міністрів України у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3221483300:02:005:0203, розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.
Повернуто з державної форми власності Кабінету Міністрів України у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3221483300:02:005:0204, розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.
Скасовано право постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками площею 2,0 га, кадастрові номери 3221483300:02:005:0203 і 3221483300:02:005:0204, що розташовані на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.
Постановляючи ухвалу суду про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у першого заступника прокурора Київської області відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України і ДП «Київське лісове господарство».
Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня
2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд виходив з того, що прокуратура Київської області листами від
01 серпня 2016 року № 05/01-2395вих16 та від 01 серпня 2016 року
№ 05/1-2394вих16 повідомляла відповідно Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» про підготовку позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство». Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2016 року позовну заяву першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лесове господарство» залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали). Проте посилання суду у вказаній ухвалі на недодержання норм процесуального права щодо змісту позовної заяви, поданої прокурором, з приводу наведення підстав його звернення до суду в інтересах самостійних суб`єктів правовідносин відсутні. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2016 року відкрито провадження в цій справі, відбувся розгляд справи та було ухвалено заочне рішення, яке надалі скасоване та постановлена оскаржена ухвала. На переконання апеляційного суду, матеріалами справи підтверджуються підстави для представництва прокурора в цій справі, тому підстав для залишення позову без розгляду відсутні. Залишаючи позов без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, в зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Крім того, оскарженою ухвалою суду було допущено поворот виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року та вирішено повернути з державної форми власності Кабінету Міністрів України у приватну власність ОСОБА_1 спірні земельні ділянки, а також скасовано право постійного користування ДП «Київське лісове господарство» цими земельними ділянками. Суд апеляційної інстанції вказав, що інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Згідно з частиною шостою статті 444 ЦПК України до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що майно вилучено державним або приватним виконавцем. Разом з тим, здійснюючи поворот виконання судового рішення, судом першої інстанції не враховано, що заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року не виконувалось в примусовому порядку, виконавче провадження за ним не відкривалось, до заяви не долучені докази вилучення майна державним чи приватним виконавцем.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що реєстрація зміни чи припинення речових прав, набутих на підставі скасованого заочного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року, має відбуватись
у спосіб та в порядку, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Допускаючи поворот виконання у даній справі та повертаючи із державної у приватну власність спірні земельні ділянки, суд фактично вийшов за межі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року у цій справі, змінивши виконання вказаного рішення та порушивши вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,
а саме щодо:
прийняття апеляційним судом від позивача доказів на стадії апеляційного провадження без обґрунтування неможливість їх подання з причин, що об'єктивно не залежали від нього;
відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави
і державного підприємства в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, наявні підстави для залишення позову цього без розгляду;
Крім того, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від27 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2021 року вказано, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з таких підстав.
Залишаючи дану позовну заяву першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і ДП «Київське лісове господарство» без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор передчасно звернувся до суду з позовом без попереднього повідомлення позивачів відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2016 року було відкрито провадження у цій справі та відбувся її розгляд, у справі було ухвалено заочне судове рішення, яке надалі було скасоване, та постановлено оскаржувану ухвалу. Суд апеляційної інстанції вважав, що матеріалами справи підтверджено підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України і ДП «Київське лісове господарство» у цій справі. Тому, залишаючи позов без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув.
Крім того, оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції помилково було допущено поворот виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року та вирішено повернути з державної форми власності Кабінету Міністрів України у приватну власність ОСОБА_1 спірні земельні ділянки, а також скасовано право постійного користування ДП «Київське лісове господарство» вказаними земельними ділянками.
Колегія суддів з такими висновками апеляційного суду у повній мірі погодитись не може.
Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Київське лісове господарство»
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження
№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».
Отже, прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не підлягають розгляду по суті.
Отже, оскаржена постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а ухвалу суду першої інстанції про залишенням позову у частині позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Київське лісове господарство» без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, необхідно змінити.
Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
У частині другій статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої, абзаців 1-3 частини четвертої статті
23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також
у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду
у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).