Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 447/142/18
провадження № 61-6341св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Новосілко-Опарська сільська рада Миколаївського району Львівської області, Миколаївська державна нотаріальна контора Львівської області,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Новосілко-Опарська сільська рада Миколаївського району Львівської області, Миколаївська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання заповіту недійсним та встановлення родинних відносин.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новосілки-Опарські Миколаївського району Львівської області померла їх тітка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рідна сестра ОСОБА_6 (батька позивачів, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ). У зв`язку зі смертю ОСОБА_5 . вiдповiдно до частини першої статті 1220 ЦК України відкрилася спадщина на належне їй майно. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є рідними сестрами, батьками яких були: ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .
Матір`ю їхнього батька, тобто бабою по батьківській лінії, була ОСОБА_10 . Факт родинних відносин підтверджується відомостями про батьків, вказаними
у свідоцтві про народження ОСОБА_6
ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Новосілка-Опарська Миколаївського району Львівської області, була також матір`ю ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки та жительки села Новосілки-Опарські Миколаївського району Львівської області, яка доводилася їм рідною тіткою по батьковій лінії (рідна сестра батька).
30 червня 2017 року секретарем Новосілко-Опарської сільської ради Миколаївського району Львівської області посвідчено заповіт ОСОБА_5 , яким вона зробила таке розпорядження щодо свого майна на випадок своєї смерті: земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею: 0,2819 га; 0,0737 га; 0,3011 га спадкодавець заповіла відповідачу
ОСОБА_4 , все інше своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати спадкодавцю на день її смерті - відповідачу ОСОБА_3 .
З указаним заповітом позивачі у справі не згодні, оскільки їхні права і законні інтереси порушено цим документом як спадкоємців за законом. При цьому, посвідчення заповіту відбувалось з порушенням вимог законодавства, а саме: статті 56 Закону України «Про нотаріат», статей 1247, 1251, 1257 ЦК України, вимог Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування затвердженого наказом Міністерства юстиції України від
11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок).
Вважали, що спірний заповіт не відображав дійсної волі тітки, тому що у неї не було жодних мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь відповідачів (особливо ОСОБА_3 , якого вона не знала та який був для неї зовсім чужою людиною, ніколи за нею не доглядав, разом з нею не проживав та матеріально не підтримував). Зазначали, що оспорюваний заповіт був складений за наполягання та під впливом відповідача ОСОБА_4 .
Крім того, всупереч частині третій статті 45 Закону України «Про нотаріат» та абзацу 8 пункту 1.4 розділу ІІІ Порядку в оспорюваному заповіті не зазначено, внаслідок якої саме фізичної вади заповідач не могла самостійно підписати заповіт, ознайомитись із заповітом особисто, а також відсутні відомості про роз'яснення свідкам, присутнім при посвідченні заповіту, та особі, яка підписала заповіт замість заповідача, вимог статті 1255 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29 листопада
2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин між фізичними особами, а саме: що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новосілки-Опарські Миколаївського району Львівської області, ОСОБА_5 , уродженка та жителька села Новосілки-Опарські Миколаївського району Львівської області, була рідною тіткою по батьковій лінії (рідна сестра батька ОСОБА_6 ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у статті 1257 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Крім того, передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення,
є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таким чином, можна дійти висновку про те, що недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першої статті 1257 ЦК України. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені, зокрема у статтях 1247 - 1249, 1253 ЦК України. Аналіз цих статей висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням. При цьому, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України; посадовою особою органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України). Інші незначні порушення складення, підписання заповіту не мають наслідком його недійсність, якщо вони не впливають на вільне волевиявлення заповідача. Таким чином, незначні, формальні порушення процедури посвідчення заповіту, на які посилаються позивачі у своїх позовних вимогах, зокрема відсутність у тексті заповіту дати народження, місця проживання, реквізитів паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка не можуть визнаватися підставою для недійсності цього правочину, оскільки текст оспорюваного заповіту містить інформацію про те, що ці дії вчинені («особи встановлено, дієздатність перевірено»).
Оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивачами належних та допустимих доказів не надано, у зв`язку з чим суд першої інстанції в задоволенні позову у цій частині відмовив.
Разом з цим факт наявності родинних відносин між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новосілки-Опарські Миколаївського району Львівської області ОСОБА_5 як тіткою (рідною сестрою батька позивачів) підтверджується належними доказами, а тому відповідна позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 листопада
2019 року скасовано в частині відмови у визнанні заповіту недійсним, ухвалено
в цій частині нове рішення.
Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений
30 червня 2017 року секретарем Новосілко-Опарської сільської ради Миколаївського району Львівської області Дякунчаком О. Ю. за реєстровим № 28.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що порушення допущені при посвідченні заповіту є суттєвими. Дотримання вимог щодо посвідчення заповіту вимагається нормами Закону України «Про нотаріат», Порядку та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Таким чином, заповіт має бути складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його складення, дати та місця народження заповідача та підписано заповідачем особисто.
Суд вказав, що із змісту заповіту не встановлено те, що він складений та посвідчений секретарем сільської ради на прохання самої заповідачки
ОСОБА_5 , не встановлено осіб заповідачки та свідків згідно з їх паспортними даними. У заповіті зазначено, що він складений у зв`язку з хворобою, в той час як допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що заповідачка ОСОБА_5 була дієздатною, самостійно ходила, усе розуміла. Це суперечить статті 43 Закону України «Про нотаріат» і нормам Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Заповіт складався власноручно за місцем проживання ОСОБА_5 , проте надалі він був надрукований поза межами адреси і місця складення заповіту
у житловому будинку ОСОБА_5 та підписувався невідомо у який спосіб свідками (у них вдома чи у сільській раді), оскільки власноручно складеного заповіту немає. Нормами законодавства не вимагається переробляти заповіт, складений власноручно у присутності заповідача, на його вимогу, в присутності свідків надрукований технічними засобами поза межами проживання заповідача, без його підпису, без зазначення місця складення заповіту. У тексті складеного заповіту також відсутні ідентифікуючі дані про свідків, їх місце проживання, за чиїм проханням такі викликані та у зв`язку з чим. Крім того, всупереч абзацу
3 частини другої статті 1248 ЦК не вказано через які саме фізичні вади заповідач не може прочитати заповіт та підписати його. Згідно з поясненнями, наданими
у судовому засіданні 28 березня 2019 року відповідачем ОСОБА_4 , встановлено, що « ОСОБА_5 була у добрій фізичній формі, самостійно ходила, була лише згорблена, працювала мотичкою в полі, мала на нозі рану, фізичних вад не мала жодних». Таким чином, суд при вирішенні справи не встановив ні з змісту заповіту, ні з пояснень учасників справи та свідків, яка дійсна причина складення заповіту від імені ОСОБА_5 у присутності свідків вдома та чи відповідало це її волевиявленню, чи перевірялася дієздатність особи заповідача, свідків, які були запрошені секретарем сільської ради.
Суд апеляційної інстанції також врахував те, що заповідач, яка була відповідно до свого віку, у добрій фізичній формі, працювала, самостійно пересувалась, не могла скласти заповіт на чужу їй людину « ОСОБА_11 », якого не знала. При цьому, він не був її родичем, проте мав таке ж ім`я « ОСОБА_12 », на якого ОСОБА_5 мала наміри заповісти все своє майно і про це говорила відкрито (про це знали усі родичі).
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині визнання заповіту недійсним, у цій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не встановив недієздатність заповідачки (висновку експертизи у матеріалах справи немає), невідповідність волі та волевиявлення заповідачки не з`ясовано, а тому доводи позивачів зводились до власної незгоди зі змістом заповіту;
доводи апеляційної скарги зводились до констатації деяких формальних упущень, допущених при посвідченні заповіту, проте доводів про недієздатність заповідачки позовна заява та апеляційна скарга не містили. Недоліки у тексті заповіту, допущені не з вини відповідачів, не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки заповідач, а також відповідачі, на користь яких було вчинено заповіт, не мають відношення до порядку організації роботи органу місцевого самоврядування та не несуть відповідальність за дії чи бездіяльність посадових осіб. При цьому така помилка не може вплинути на волевиявлення спадкодавця та права спадкоємця, які виникають у нього на підставі заповіту. Незначні, формальні порушення процедури посвідчення заповіту не можуть визнаватися підставою для недійсності цього правочину, якщо встановлено, що вони не впливають на вільне волевиявлення заповідача;
підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося
з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Текст спірного заповіту прочитаний уголос, його підписано посадовою особою, яка наділена відповідними повноваженнями та засвідчено гербовою печаткою. Сама по собі відсутність вказівки
у посвідчувальному написі на причину, з якої текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем особисто, не свідчить про дефект форми заповіту та його недійсність у зв'язку із цим;
виготовлення та складання друкованого тексту заповіту секретарем не могло бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, оскільки така обставина не є підставою для визнання заповіту недійсним.
У травні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
складання та посвідчення заповіту від імені ОСОБА_5 відбулось з порушеннями вимог цивільного законодавства;
заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним;
спірний заповіт не відображає дійсну волю ОСОБА_5 щодо розпорядження своїм майном на випадок її смерті, близьким родичам вона не розповідала про намір заповісти частину майна чужій особі, зокрема відповідачу ОСОБА_3 ;
пояснення секретаря сільської ради Дякунчака О. Ю., свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , які надані ними про обставини справи у судовому засіданні, також підтверджують, що при посвідченні оспорюваного заповіту було допущено порушення норм законодавства;
в оспорюваному заповіті не вказано причин у зв`язку із якими цей заповіт підписаний іншою особою, а не заповідачем;
у заповіті не зазначено причини, чому саме нотаріальна дія вчиняється
в житловому будинку заповідачки, «яка не була прикута до ліжка у зв'язку
з хворобою, ходила з паличкою»;
посилання ОСОБА_3 на висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини є нерелевантним.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції оскаржувалось в апеляційному порядку лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним. У зв`язку з викладеним предметом касаційного перегляду є постанова у апеляційного суду щодо вказаних позовних вимог.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою тавитребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання та дії постанови Львівського апеляційного суду від
08 лютого 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, який подано 11 червня 2021 року, залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права). Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі
№ 515/1104/17, від 27 березня 2019 року у справі № 491/1528/15-ц, від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі
№ 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від
20 березня 2020 року у справі № 320/8118/17, від 06 березня 2018 року у справі
№ 0910/1403/2012-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 671/248/19, від
10 липня 2019 року у справі № 396/1116/17, від 18 вересня 2019 року у справі
№ 496/6194/14-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц та постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12.