Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 761/35927/15-к
провадження № 51-4389 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.
прокурора Піх Ю.Г.,
представника потерпілого Луценка С.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12015100000000857 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Попасна Луганської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 : на користь ОСОБА_2 9 224,93 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 15 649,68 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Також постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 щомісяця до досягнення останнім повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно, кошти в сумі 3 060,12 грн. у рахунок шкоди, заподіяної смертю його матері.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2021 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.
Зараховано ОСОБА_1 в строк покарання перебування його під вартою з 08 жовтня 2015 року по 15 червня 2016 року включно та з часу його фактичного затримання за вироком суду від 16 березня 2020 року по 07 травня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 07 жовтня 2015 року, приблизно о 23:50 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Daewoo Nexia" та рухаючись по вул. Щусєва у м. Києві зі швидкістю, що перевищувала максимально допустиму у межах населеного пункту, не впорався із керуванням, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 2.3 "б", 2.9 "а", 10.1, 11.13, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці, а пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням вказаної ДТП та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вирок ґрунтується на доказах, які суд безпосередньо не досліджував, зокрема, показаннях свідка ОСОБА_6, не взято до уваги докази сторони захисту, не встановлено місце наїзду на пішоходів. Стверджує про порушення його права на захист, оскільки йому не було роз`яснено положення Закону України "Про судову експертизу", що позбавило права брати участь у цій слідчій дії. Також вказує на безпідставне незастосування до нього положень ст. 75 КК України. Крім того, засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність у матеріалах провадження частини технічного запису в суді першої інстанції, не визнав це істотним порушенням вимог процесуального закону та не скасував із цієї підстави вирок суду. Сама ж ухвала апеляційного суду не відповідає вимога ст. 419 КПК України, оскільки не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги сторони захисту.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від потерпілого ОСОБА_3, який просив залишити судові рішення без зміни.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Представник потерпілого у судовому засіданні підтримав думку прокурора, заперечував проти наведених у касаційній скарзі доводів, вважав винесені у справі рішення законними та обґрунтованими і просив залишити їх без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Засуджений у касаційній скарзі посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи, а також не погоджується із оцінкою доказів, ставить їх під сумнів, втім наведене з огляду на положення як ст. 433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.
Мотиви суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на всебічно досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема, показаннях потерпілого ОСОБА_2 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, місця наїзду на нього автомобілем під керуванням обвинуваченого, показаннях свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які перебували безпосередньо на місці події та підтвердили обставини ДТП, розміщення автомобіля й потерпілих після скоєння наїзду на них. Також винуватість ОСОБА_1 підтверджено даними протоколів проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_6 та огляду місця події, висновками судових автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз щодо механізму даної ДТП, місця наїзду та його безпосередніх причин, висновками судово-медичних експертиз щодо ступеня тяжкості та механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 і причини смерті потерпілої ОСОБА_5 . Судом на підставі наведених доказів було чітко встановлено причинний зв`язок між порушеннями водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху та наслідками, що настали.
Усім наведеним доказам суд відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, що вони є допустимі, достатні та у своїй сукупності й взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Доводи засудженого про те, що суд виклав у вироку показання свідка ОСОБА_6, які він давав під час досудового розслідування, а не в суді, спростовуються аудіозаписом судового засідання, де зафіксовано показання цього свідка, що відповідають викладеним у судових рішеннях. Що ж стосується пояснень цього свідка, які він давав під час проведення слідчого експерименту, то Суд керується висновками Об`єднаної палати, викладеними в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), де зазначено, що відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом. Протоколи слідчих (розшукових) дій після їх оцінки судом із точки зору належності, допустимості і достовірності набувають значення судового доказу.
Таким чином, відомості, що надав свідок ОСОБА_6 під час проведення із ним слідчого експерименту і які були зафіксовані у протоколі цієї слідчої дії, були оцінені судом як самостійне джерело доказів відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Твердження засудженого про невстановлення місця наїзду на потерпілих спростовуються вищезазначеними доказами, якими чітко встановлено, що місцем наїзду на пішоходів є тротуар. Судом першої інстанції були належним чином досліджені докази, надані стороною захисту, в яких стверджувалося про те, що місцем наїзду є проїзна частина дороги. Цим доказам суд дав оцінку у сукупності з іншими доказами та визнав їх такими, що суперечать іншим доказам у справі та позбавлені технічної спроможності. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.