Постанова
Іменем України
16 травня 2022 року
м. Київ
справа № 213/136/21
провадження № 61-21230св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У січні 2021 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
На обґрунтування позову посилався на таке. ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року до 26 червня 2018 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (далі - Управління), інспектором роти № 6 батальйону № 2, мав звання лейтенант поліції.
Відповідача звільнено зі служби у поліції з 26 червня 2018 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції з 26 червня 2018 року, стягнуто з Департаменту на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 122 529,68 грн за виключенням обов`язкових податків та зборів.
На виконання зазначеного судового рішення Департамент видав наказ від 16 серпня 2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора роти № 6 батальйону № 2 Управління з 26 червня 2018 року.
На всі відомі адреси відповідача та Первинної професійної спілки "Правозахисники країни", членом якої є відповідач та яка також приймала участь у розгляді справи про оскарження наказу про звільнення як третя особа, були направлені листи з повідомленням про поновлення на посаді на виконання судового рішення та необхідність з`явитись до відділу кадрового забезпечення Управління.
Будучи належним чином поінформованим про ухвалення судового рішення про поновлення на посаді, ОСОБА_1 до місця несення служби не прибув.
За фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин у період з 10 березня 2020 року до 08 травня 2020 року наказом Департаменту від 17 червня 2020 року № 401 о/с, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 17 червня 2020 року.
За період відсутності на службі без поважних причин, ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення.
Відповідачеві було вплачено: за серпень 2019 року - 6 245,16 грн; за вересень 2019 року - 12 100,00 грн; за жовтень 2019 року - 12 100,00 грн; за листопад 2019 року - 8 177,67 грн; за грудень 2019 року - 2 188,86 грн (всього за 2019 рік - 40 811,69 грн); за березень 2020 року - 3 704,24 грн; за квітень 2020 року - 5 219,59 грн (всього за 2020 рік - 8 923,83 грн). Всього було сплачено 49 735,52 грн.
Позивач вважав, що відповідач, шляхом вчинення недобросовісних дій та обману (що виразилось у поданні позовної заяви про поновлення на службі, мотивуючи це бажанням проходити службу в поліції, що в подальшому підтверджувалось відповідачем в судових засіданнях; уникненням від контактів з посадовими особами за місцем несення служби після поновлення на посаді; відсутності на службі без поважних причин, що встановлено проведеними службовими розслідуваннями), безпідставно набув грошові кошти, які є державною власністю.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту безпідставно набуту грошову суму у розмірі 49 735, 52 грн; відсотки за користування чужими грошовими коштами, три відсотки річних та інфляційні витрати у розмірі 13 357,56 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи безпідставність набуття та збереження позивачем грошових коштів у вигляді грошового забезпечення, а також той факт, що таке набуття відбулось внаслідок недобросовісних дій відповідача, які виразились у нез`явленні на службу після поновлення на посаді, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач має зобов`язання повернути позивачеві безпідставно набуту грошову суму у розмірі 49 735,52 грн. Також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, втрат від інфляції та відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 13 357,52 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито. Повідомлено Департамент, що розгляд справ такої категорії віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про можливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства, оскільки спір, який виник між сторонами, віднесено до юрисдикції адміністративного суду, і такий спір підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2021 року Департамент звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі пов`язаний із перебуванням відповідача на публічній службі, та є публічно-правовим, а тому має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства. Правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не стосуються захисту прав свобод та інтересів особи від порушень зі сторони суб`єкта владних повноважень, оскарження дій останнього. Заборгованість, про стягнення якої просить позивач, виникла у відповідача не у зв`язку з виконанням ним його функціональних обов`язків як поліцейського, а внаслідок нарахування йому грошових коштів у рахунок виплати заробітної плати за період, коли відповідач був відсутній на службі без поважних причин, а тому спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 16, 1212 ЦК України, частини першої статті 19 ЦПК України, статей 2, 4, 5, 19, 21, 46 КАС України, неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 825/730/16.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції на підставі частини другої статті 389 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року до 26 червня 2018 року, проходив службу в Управлінні.
Наказом від 23 червня 2018 року № 623 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 26 червня 2018 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року, яка набрала законної сили 26 червня 2019 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді (а. с. 28).
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року Департамент видав наказ 626 о/с, яким скасував пункт наказу про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 з 26 червня 2018 року та поновив на посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на суму 122 529,68 грн за виключенням обов`язкових податків та зборів (а. с. 30).
На адресу ОСОБА_1 позивач направляв листи з пропозицією прибути до Управління (а. с. 30-41).
У ході призначеного Департаментом службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 08 серпня 2019 року виїхав з території України через прикордонний пункт перетину в м. Ужгороді, 12 жовтня 2019 року в`їхав в Україну, а 14 листопада 2019 року знов покинув територію країни. Інформація про перетин державного контролю після 14 листопада 2019 року з метою в`їзду на територію України відсутня.
ОСОБА_1 був відсутній на службі, починаючи з 26 червня 2019 року, без поважних причин, до Управління не з`являвся, отримуючи при цьому грошове забезпечення, на загальну суму 49 735,52 грн.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.
Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, законодавством врегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про Національну поліцію".
Згідно із статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що служба в поліції є публічною службою.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 760/31553/18 (провадження № 61-18843св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 175/2734/19 (провадження № 61-5742св21).
Як встановлено судами та відомо з матеріалів справи ОСОБА_1 у спірний період перебував на публічній службі в органах патрульної поліції, а позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача коштів, які він отримав як заробітну плату, перебуваючи у трудових відносинах з Управлінням.
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної (публічної) служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових (посадових) обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди (збитків), а й оцінки правомірності дій такої особи.