Постанова
Іменем України
17 травня 2022 року
місто Київ
справа № 523/18773/19
провадження № 61-6999св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2019 року звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) про визнання припиненим договору іпотеки від 27 червня 2006 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк») і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіною О. О.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що постановою від 18 вересня 2019 року Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 523/7190/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із належної іпотекодавцям ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в частині позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд відмовив у задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення у зв`язку зі спливом позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості, а також у зв`язку з припиненням права банку нараховувати проценти за користування кредитом та неустойки (пені) після спливу визначеного договором строку кредитування.
У зв`язку з наведеним позивач вважав, що факт відмови судом у позові за зазначених підстав свідчить про припинення договору іпотеки.
Посилаючись на те, що АТ «Ощадбанк» не визнає припинення договору іпотеки, відповідна державна реєстрація заборони відчуження за цим договором іпотеки належної позивачу квартири триває, що обмежує його права власності на розпорядження належним йому майном, позивач просив визнати припиненим договір іпотеки, укладений ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіною О. О. за реєстром № 254, відповідно до правил статей 17, 74 Закону України «Про іпотеку».
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідач просив у позові відмовити з тих підстав, що ЦК України, Закон України «Про іпотеку» не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання іпотеки; пропуск позовної давності не породжує право боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо; якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 07 жовтня 2020 року Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав припиненим договір іпотеки від 27 червня 2006 року, укладений між ВАТ «Ощадбанк» і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіною О. О.
Встановив порядок виконання рішення, визначив, що це рішення є підставою виключення договору іпотеки з Державного реєстру іпотек (припинення обтяження нерухомого майна іпотекою), реєстраційний № 3389195 від 27 червня 2006 року, та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження у вигляді заборони відчуження майна від 27 червня 2006 року, об`єкт обтяження - квартира.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відсутність в ЦК України та Законі України «Про іпотеку» такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності, не є умовою для незастосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 8, 9 Конституції України, згідно з якими Основний Закон та відповідні рішення Конституційного Суду України мають найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; положення Конституції України є нормами права прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, як і висновки суду (його практика) в справах, згідно з якими правова визначеність та остаточність вирішення спору у справі з певних питань є складовою частиною верховенства права та принцип справедливості.
Суд відхилив заперечення відповідача, зазначив, що правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України у справі № 273/51/17 та у інших справах, на які посилається відповідач, стосуються інших обставин, ніж у цій справі, а саме: в них вирішено питання наслідків спливу позовної давності у зобов`язальних відносинах між кредитором та боржником, який одночасно був і іпотекодавцем, в той час як у цій справі майновий поручитель (іпотекодавець ОСОБА_1 ) є відмінним від позичальника ОСОБА_3 .
Постановою від 23 березня 2021 року Одеський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк», скасував рішення суду першої інстанції. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Тож за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропуску позовної давності, зобов`язання не припиняється.
Додатково апеляційний суд зазначив, що підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку». Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Суд апеляційної інстанції не встановив факт виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 27 червня 2006 року, укладеним між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_3 , що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки.
Висновок суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, не відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16.
Під час розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що за пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України суд першої інстанції ухвалив судове рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, оскільки іпотечний договір від 27 червня 2006 року № 254 укладений між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 22 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення апеляційний суд ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:
- наявні підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі
№ 6-786цс17, які застосував суд апеляційної інстанції.
Заявник просить відступити від такого висновку: «Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»», - з викладенням іншого правового висновку такого змісту: «Якщо договором про іпотеку передбачено, що право іпотеки та цей договір припиняє чинність також в інших випадках, передбачених чинним законодавством, то сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) за умови відмінності іпотекодавця від позичальника за кредитним договором, припиняє зобов`язання іпотекодавця за таки іпотечним договором і, відповідно, є підставою для припинення іпотеки як за загальними правилами припинення зобов`язань, так і у зв`язку із пропуском строку давності; обмеження, встановлені статтею 17 Закону України «Про іпотеку» щодо припинення іпотеки виключно у випадках, передбачених цією статтею, на такі випадки не розповсюджуються»;
- суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, обов`язки та інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме ОСОБА_2 , з якою укладено оспорюваний договір іпотеки, однак усупереч пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України апеляційний суд, у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, не розглянув питання про склад учасників судового процесу та не залучив до участі у справі як третю особу ОСОБА_2 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Банк зазначає, що заявник не навів чіткого та конкретного обґрунтування, чому та з яких підстав потрібно відступити від правового висновку Верховного Суду України, а посилання на практику Європейського суду з прав людини, Рішення Конституційного Суду України про верховенство права, позовну давність не мають стосунку до предмета позову.
Апеляційний суд, встановивши, що рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів особи, яка не брала участі у справі, обґрунтовано скасував таке рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення по суті спору відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 07 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд в межах доводів та вимог, які стали підставою відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 червня 2006 року ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 772-н, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав у кредит 205 030, 00 грн на п`ять років зі сплатою процентів за користування ним у розмірі 17 % річних із терміном погашення заборгованості до 27 червня 2011 року.
Додатковою угодою від 27 червня 2006 року № 1 до згаданого кредитного договору його сторони визначили, що кредит у розмірі 205 030, 00 грн надається окремими траншами за відновлюваною кредитною лінією у період до 27 червня 2007 року.
Відповідно до умов кредитного договору за порушення взятих на себе зобов`язань з повернення основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, комісійних винагород позичальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу.
На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором 27 червня 2006 року ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіною О. О., за реєстром № 254, відповідно до умов якого іпотекодавці передали банку в іпотеку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 56, 1 кв. м, житловою 36, 7 кв. м.
Рішенням від 25 березня 2011 року у справі № 2-2054/11, яке набрало законної сили 05 квітня 2011 року, Приморський районний суд м. Одеси стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 306 418, 79 грн.
Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_3 належно не виконував, у зв`язку з чим станом на 25 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 697 868, 48 грн.
ПАТ «Ощадбанк» у травні 2014 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Банк просив звернути стягнення на квартиру, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 27 червня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 і ПАТ «Ощадбанк», шляхом продажу квартири з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з іпотечної квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку.
ОСОБА_1 у грудні 2014 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ощадбанк» про визнання договору іпотеки від 27 червня 2006 року недійсним у зв`язку з тим, що договір іпотеки був укладений без дозволу органу опіки та піклування.
ОСОБА_1 просив застосувати до вимог ПАТ «Ощадбанк» наслідки пропуску позовної давності, зазначивши, що право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у 2006 році, однак із позовом банк звернувся лише в 2014 році.
ОСОБА_4 у серпні 2015 року з досягненням повноліття також звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ощадбанк», ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки від 27 червня 2006 року недійсним.
Рішенням від 30 травня 2016 року у справі № 523/7190/14 Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив частково позов ПАТ «Ощадбанк», в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Ощадбанк» у розмірі 622 521, 55 грн звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки в розмірі 802 870, 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» та зустрічних позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 суд відмовив.
Рішенням від 16 листопада 2016 року Апеляційний суд Одеської області змінив рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постановою від 18 вересня 2019 року Верховний Суд скасував рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд відмовив у задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, Головне управління Державної імміграційної служби в Одеській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення у зв`язку зі спливом позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості станом на грудень 2007 року, а саме на момент звернення банку до боржника з вимогою, а також у зв`язку з припиненням права банку нараховувати проценти за користування кредитом та неустойки (пені) після спливу визначеного договором строку кредитування.