Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 450/3032/19
провадження № 61-18650св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатЛагоміна Артур Анатолійович, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В.,Крайник Н. П., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2019 року, серія та номер: ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстровані в реєстрі за №№ 576, 577, 578, 579 (далі - договори купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184), та витребувати у ОСОБА_2 чотири земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 грудня 2015 року він набув право власності на три земельні ділянки, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області, а саме:
- земельну ділянку площею 0,0392 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0920;
- земельну ділянку площею 0,0391 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0921;
- земельну ділянку площею 0,0559 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0922.
24 грудня 2015 року він набув право власності на ще одну земельну ділянку площею 0,0393 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623683400:01:002:0923, що розташована у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
14 вересня 2016 року він отримав будівельні паспорти на вказані земельні ділянки, а 28 вересня 2016 року подав до Департаменту архітектурно-будівельної інспекції Львівської області повідомлення про початок виконання будівельних робіт та розпочав будівництво житлових будинків на земельних ділянках. На час пред'явлення позову будівництво не завершено, будинки не введено в експлуатацію.
В подальшому, з витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належних йому земельних ділянок, сформованих 05 серпня 2019 року, йому стало відомо, що його право власності на згадані вище земельні ділянки припинено 01 липня 2019 року на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т.
Відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:
- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0920, відчужена на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731181, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 576;
- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0921, відчужена на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731182, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 577;
- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0922, відчужена на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731183, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 578;
- земельна ділянка, кадастровий номер 4623683400:01:002:0923, відчужена на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: ННН731184, посвідченого 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 579.
Перевіряючи у який спосіб земельні ділянки вибули з його власності, він з`ясував, що 25 червня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреності, зареєстровані у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, якими він нібито уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів з правом розпорядження земельними ділянками, у тому числі на право продажу та право передоручення повноважень третім особам. Насправді він не уповноважував ОСОБА_4 на вчинення правочинів щодо розпорядження належними йому земельними ділянками, з такого особою не знайомий, не підписував довіреності і не був присутній при їх видачі та нотаріальному посвідченні.
Він не мав наміру на відчуження земельних ділянок ОСОБА_3 чи будь-якими іншим особам, а отже за відсутності його волевиявлення, належні йому земельні ділянки вибули з його власності на підставі нікчемних довіреностей від 25 червня 2019 року.
Вчинення ОСОБА_4 на підставі нікчемних довіреностей, договорів купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_3 свідчить про введення ним в оману покупця щодо обставини, які мають істотне значення, а саме щодо наявності волевиявлення власника майна на вчинення правочинів, що є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184.
Набувши у власність земельні ділянки, ОСОБА_3 06 липня 2019 року відчужила земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921, на користь ОСОБА_5 , який, у свою чергу, 30 липня 2019 року відчужив їх на користь ОСОБА_2 . Крім того, 06 липня 2019 року ОСОБА_3 відчужила земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, на користь ОСОБА_6 , який надалі також відчужив їх на користь ОСОБА_2 .
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 є останнім набувачем земельних ділянок, що вибули з його володіння з порушенням вимог законодавства та поза його волею як власника, ОСОБА_1 просив витребувати у ОСОБА_2 земельні ділянки, кадастрові номери: 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області, а також стягнути з відповідачів на його користь судові витрати, які згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком становлять: на професійну правничу допомогу - 15 000,00 грн, судовий збір за звернення із заявою про забезпечення позову - 384,20 грн, судовий збір за звернення із заявою про забезпечення доказів - 384,20 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської областівід 16 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його волевиявлення на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184. ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що довіреності, посвідчені 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстровані в реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, якими він уповноваження ОСОБА_4 на представництво його інтересів з правом розпорядження земельними ділянками є нікчемними у зв`язку з відсутністю його волевиявлення на видачу та підписання таких довіреностей. На підтвердження своїх вимог посилався на копію висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 березня 2020 року № 10/7/195, у якому встановлено, що підписи, виконані на згаданих вище довіреностях, вчинені не позивачем. Однак ОСОБА_1 не заявив вимог про визнання таких довіреностей недійсними, а отже вони є правомірними, як і вчинені з її використанням оспорювані правочини.
Суд визнав недопустимим доказом копію висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 березня 2020 року № 10/7/19, оскільки він не засвідчений слідчим, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, у якому був виконаний такий експертний висновок. Позивач та його представник не заявляли клопотань про призначення у справі відповідної судової експертизи, а тому зважаючи на те, що нікчемність першого правочину (довіреностей від 25 червня 2019 року) не встановлена, суд дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними оспорюваних позивачем договорів купівлі-продажу земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_8 , суд зазначив, що він є добросовісним набувачем зазначеного майна, а тому відсутні, передбачені статтею 388 ЦК України підстави для витребування у нього такого майна, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
В окремій думці від 11 листопада 2021 року суддя Львівського апеляційного суду Савуляк Р. В. виклав мотиви незгоди з висновками колегії суддів Львівського апеляційного суду. Вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначив, що висновок експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195 є допустимим доказом, наданий з дотриманням визначеного процесуальним законом порядку. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц, від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18. Оскільки інші наявні у матеріалах справи докази не спростовують факт підробки довіреностей, і не ставлять під сумнів правильність висновку експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195, вважав, що наданий позивачем висновок експерта є визначальним доказом на підтвердження нікчемності довіреностей, посвідчених 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. За встановлених у справі обставин, вважав недоцільним заявлення самостійної вимоги про визнання довіреностей нікчемними.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 від імені якого діє адвокатЛагоміна А. А.,на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс16, постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 683/23256/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 05 лютого 2020 року № 183/7765/15, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що суди неправильно застосували положення статей 244, 245, 1006 ЦК України, безпідставно не взяли до уваги висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 березня 2020 року № 10/7/195, складений за результатами проведеної почеркознавчої експертизи у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 січня 2020 року за № 120201400500004222, за зверненням ОСОБА_1 за фактом відчуження земельних ділянок шахрайським способом та фактом таємного викрадення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, відповідно до якого підписи на довіреностях, посвідчених 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстровані у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370 та рукописний текст, належать не ОСОБА_1 , а іншій особі, а отже не урахували відсутність у нього волевиявлення на відчуження спірних земельних ділянокна підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184,що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц.
Належним чином засвідчена копія висновку експерта міститься в матеріалах справи, а його оригінал разом із усіма матеріалами кримінального провадження був оглянутий колегією суддів у суді апеляційної інстанції. Таким чином, висновок експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195 є належним та допустимим доказом, оскільки містить інформацію про предмет доказування у справі, жодних спростувань допустимості такого доказу відповідачами не надано, а тому суд не мав підстав вважати, що висновок експерта отриманий з порушенням процесуального порядку. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 683/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 754/6442/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18. До того ж, суди не звернули увагу, що висновок експерта від 23 березня 2020 року № 10/7/195 відповідає вимогам статті 102 ЦПК України. Сам по собі факт відсутності висновку експертизи, проведеної у рамках цивільної справи, не може свідчити про недоведеність вимог позивача, оскільки відповідачі у ході розгляду справи не спростували наданим позивачем як доказ висновок експерта. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.
Оскільки належні йому на праві власності земельні ділянки вибули поза його волею, таке майно підлягає витребуванню на його користь як дійсного власника у останнього набувача ОСОБА_2 відповідно до статті 388 ЦК України, В контексті наведеного вважав, що суду неправильно застосували положення статей 387 і 388 ЦК України, без урахування правових висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс16, Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 183/7765/15, від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, що розташовані у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської, а 24 грудня 2015 року набув право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623683400:01:002:0923 що розташована у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської.
25 червня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреності, зареєстровані у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, за змістом яких ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів та розпорядження земельними ділянками, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, з правом продажу і передоручення повноважень третім особам.
01 липня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т. посвідчила чотири договори купівлі-продажу земельної ділянки № ННН731181, № ННН731182, № ННН731183, № ННН731184, згідно з якими ОСОБА_4 (продавець), діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстрованої у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, відповідно, відчужив на користь ОСОБА_3 земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, відповідно.
06 липня 2019 року ОСОБА_3 відчужила земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923 на користь ОСОБА_6 , а земельні ділянки, кадастрові номери 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921 на користь ОСОБА_5 , які в подальшому відчужили зазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_2
24 липня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові номери 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, 30 липня 2019 року - зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові номери 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921, що розташовані в с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області.
23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом відчуження земельних ділянок шахрайським способом та фактом викрадення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120201400500004222. У межах зазначеного кримінального провадження, постановою слідчого від 16 березня 2020 року призначено почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої експертом Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складено висновок від 23 березня 2020 року № 10/7/195, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_1 в довіреностях від 25 червня 2019 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстрованих у реєстрі за №№ 367, 368, 369, 370, а також рукописний текст, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лагоміна А. А., підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право завернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо недійсності оспорюваних договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2019 року
Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право завернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.