Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 159/6473/20-ц
провадження № 61-16567св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Офіс Генерального прокурора, Волинська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Волинській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2021 року у складі судді Панасюка С. Л., та постановуВолинського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ДКС України у Волинській області), Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ Національної поліції у Волинській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною другоюстатті 190, частиною першою статті 358, частиною третьоюстатті 358, частиною четвертою статті 358 КК України і вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2018 року засуджено до 2 років позбавлення волі із звільненням від покарання на підставі акта амністії. Судом касаційної інстанції вирок суду першої інстанції і вирок суду апеляційної інстанції скасовано, кримінальне провадження закрито з підстав відсутності в її діяннях складу кримінальних правопорушень.
Вважає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їй завдана майнова і моральна шкода. Кримінальне переслідування спричинило істотні душевні страждання, по`вязані із постійною тривогою, порушення сну, погіршення стану здоров`я, незручностей, зумовлених втратою ділової репутації, погіршенням відношення зі сторони друзів та знайомих.
Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути на її користь за рахунок Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 900 000,00 грн та на відшкодування майнової шкоди 2 301,51 грн (витрати на листування і поїздки у суд).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої здійсненням щодо неї кримінальним провадженням, закритим у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінальних правопорушень, на підставі пункту другого частини першої статті 284 КПК України. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Судові витрат компенсовано за рахунок держави.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачці незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду завдана моральна шкода, яка полягає у порушені її нормальних життєвих зв`язків, що поза сумнівом призвело до моральних переживань, а також зашкодило діловій репутації позивачки.
Постановою Волинського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування та судового провадження вину в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях визнала, у скоєному розкаялась та заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році». Суд вважав, що ОСОБА_1 шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, а тому вона не має права на відшкодування шкоди, завданої їй внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Додатковими постановами Волинського апеляційного суду від 12 листопада та 23 грудня 2021 року Офісу Генерального прокурора та ДКС України у Волинській області повернуто сплачений судовий збір.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18, від 17 липня 2021 року у справі № 459/928/19.
Також, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень.
Крім того, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини четвертої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 411 ЦПК України).
У листопаді 2021 року Офіс Генерального прокурора подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , остання визнала вину, щиро розкаялася у тому, що вона скоїла, та заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році». ОСОБА_1 шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, а тому вона не має права на відшкодування шкоди, завданої їй внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
У листопаді 2021 року ДКС України у Волинській області подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що ОСОБА_1 з самого початку розслідування і до закриття провадження у справі не перебувала під загрозою відбування реальної міри покарання, що було очевидним для неї і вона це розуміла. ОСОБА_1 відомо, що в будь-якому випадку вона буде звільнена внаслідок акта амністії від будь якого виду покарання: чи це буде обмеження волі, яке не можна було їй призначати, чи це буде позбавлення волі. Тому, твердження заявниці про характер та обсяг страждань є необґрунтованим та не відповідає дійсності.
У листопаді 2021 року Волинська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що позивач до повідомлення про підозру, а також під час досудового розслідування та судового розгляду допустила самообмову, чим сприяла повідомленню про підозру, направленню обвинувального акта до суду та ухваленню обвинувального вироку судом першої інстанції.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні.
Обставини, встановлені судами
25 травня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною другою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України.
На підставі вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень і їй призначене покарання у виді 2 років обмеження волі із звільненням від покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
ОСОБА_1 вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала, вирок суду оскаржив прокурор.
На підставі вироку Волинського апеляційного суду від 20 березня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ОСОБА_1 замість обмеження волі призначене покарання - позбавлення волі із звільненням від покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року судові рішення першої і апеляційної інстанції скасовані і на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях складу злочинів, передбачених частиною першою статті 190, частиною другою статті 190, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відшкодування ОСОБА_1 шкоди, завданої незаконними рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури і суду, виходив із того, що ОСОБА_1 шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, а тому вона не має права на відшкодування шкоди, завданої їй внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Щодо наявності самообмови
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/14074/18 сформульовано висновок про те, що відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
Аналіз частини четвертої статті 1176 ЦК України свідчить про те, що під самообмовою, які виключає відшкодування шкоди державною, необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено в дійсності, або ж бере лише на себе вину за вчинене кримінальне правопорушення, хоча у дійсності воно вчинено групою осіб.
Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.
Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду
від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18 (провадження № 61-18442св19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що при вирішені подібних спорів необхідно також надавати оцінку тому, чи була самообмова добровільною. Установивши добровільність такої самообмови, суд має оцінити виконання слідством свого обов`язку щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
Не кожне визнання обвинуваченим своєї вини є самообмовою, яка виключає відшкодування шкоди відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Висновки Верховного Суду у рамках кримінального провадження
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у кримінальній справі № 159/3357/18 (провадження № 51-2570кмо19) встановлено, що у ОСОБА_1 була наявна і інша підстава для призначення соціальної допомоги відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям», а саме: у складі сім`ї є особа з інвалідністю, тобто така підстава, яка не залежить від наявності чи відсутності у заявниці у власності іншого об`єкта нерухомості, що не спростовано стороною обвинувачення та підтверджено встановленими у цивільній справі № 159/2606/19 обставинами.
За матеріалами кримінального провадження, обвинувачення ОСОБА_1 за частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України безпосередньо пов`язано з обвинуваченням у шахрайстві і ґрунтується на тій тезі, що незазначення в деклараціях достовірних відомостей про майновий стан спричинило негативні наслідки у вигляді безпідставного нарахування особі соціальної допомоги. Однак такий висновок органів досудового розслідування, з яким погодилися суди нижчих інстанцій, є помилковим, оскільки суперечить установленим судом обставинам про наявність у засудженої права на отримання допомоги з боку держави з інших підстав.
Верховний Суд констатував, що ураховуючи, що у діяннях ОСОБА_1 не міститься всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, її засудження за частиною першою статті 190, частиною другою статті 190 КК України є необґрунтованим.
Верховний Суд також зробив висновок про те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано неправильно. Тому оскаржений вирок й у порядку частини другої статті 433 КПКУкраїни вирок суду першої інстанції підлягають скасуванню на підставі пункту 2 частини першої статті 438 вказаного Кодексу, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 - закриттю відповідно до пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку зі встановленням відсутності в діяннях складу злочинів, передбачених частиною першою статті 190, частиною другою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України.
Таким чином, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку зі встановленням відсутності в її діяннях складу злочинів.
Щодо підстав для відшкодування шкоди державою
Статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
- постановлення виправдувального вироку суду;
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
- закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним.
Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. Ці підстави можна поділити на такі групи:
1) реабілітуючі;
2) нереабілітуючі.
Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
До реабілітуючих підстав належать:
1)встановлена відсутність події кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 284 КПК).
2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 284 КПК).
3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати (пункт 3 частини першої статті 284 КПК).
Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.
Причому висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:
а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);
б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
При закритті кримінального провадження на підставі не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати - провадження в цілому не закінчується, а продовжується, щоб встановити, хто в дійсності вчинив кримінальне правопорушення.
Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування.