Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
місто Київ
справа № 619/282/18
провадження № 61-4561св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року, постановлене суддею Жорняк О. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2018 року звернулася до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудовані ним льох та гараж, які зведено з грубим порушенням державних будівельних норм і правил.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона є власником будинку у АДРЕСА_1 . Стверджувала, що її будинок побудовано в 1901 році (відповідно до уточнення позовної заяви - у 1914 році) і потребує постійного ремонту.
На переконання позивача, ОСОБА_2 у 2000-х роках без належного дозволу та з порушенням норм ДБН збудував льох та над ним гараж на відстані 0, 70 м від стіни її будинку. На її прохання знести самочинно побудований гараж відповідач не відреагував. ОСОБА_1 у 2017 році звернулася до Державної архітектурно-будівельної інспекції в Харківській області, яка встановила факт порушення норм ДБН, у зв`язку з чим ОСОБА_2 виданий припис щодо добровільного знесення самочинно побудованих будівель та накладений штраф. Припис відповідач не виконав, що стало причиною звернення до суду із позовом.
Порушення своїх прав ОСОБА_1 обґрунтовувала порушенням її права користування будинком та земельною ділянкою, адже у зв`язку з порушенням протипожежних норм існує велика небезпека пошкодження її будинку у разі пожежі в гаражі, внаслідок малої відстані між стінами будівель - 0, 7 м - стіна її будинку псується від вологи, покрилася пліснявою, самочинно побудовані гараж та льох є перешкодою для здійснення приватизації її земельної ділянки.
Стислий виклад заперечень відповідача та позиції третьої особи
ОСОБА_2 позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю.
Третя особа надала пояснення, зазначила, що протягом 2017 року перевірок об`єкта на АДРЕСА_2 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області не здійснював. Третя особа просила ухвалити законне та обґрунтоване рішення на підставі наявних у справі матеріалів, яке не порушуватиму права Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області та третіх осіб.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 16 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, Дергачівський районний суд Харківської області позов ОСОБА_1 задовольнив, зобов`язав ОСОБА_2 знести самовільно побудовані льох та гараж, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що гараж та льох ОСОБА_2 побудував без дозвільних документів чи належно затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Суд зазначив, що оскільки позов пред`явлений з підстав порушення здійснення права користування майном, позовна давність в цьому випадку не може бути застосована.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 18 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції усупереч частині восьмій статті 83 ЦПК України після закриття підготовчого провадження задовольнив клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи письмових доказів. Суд першої інстанції не обґрунтував мотивів прийняття та визнання належними, допустимими, достовірними та достатніми наданих позивачем з порушенням процесуальних норм доказів;
- оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування правових висновків щодо застосування правил статті 376 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі
№ 6-180цс14, постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження
№ 61-40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження № 61-6540св19);
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили письмові докази, подані позивачем: договір дарування від 20 жовтня 2006 року, технічний паспорт на житловий будинок та геодезичну зйомку домоволодіння, дослідження б яких призвело до встановлення обставин не на користь позивача. Технічний паспорт на житловий будинок є неналежним доказом на підтвердження розташування домоволодіння та господарських споруд; не досліджено докази та не встановлено обставини щодо виявлення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України у 2017 році порушень відповідачем державних будівельних норм і правил під час будівництва ним гаража та льоху;
- суди проігнорували зловживання ОСОБА_1 її правами та безпідставно не застосували частину шосту статті 13 ЦК України;
- суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які могли повідомити суду відомості про час зведення гаража та льоху;
- суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі, оскільки позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.
Заявник також у липні та жовтні 2021 року направив до Верховного Суду письмові пояснення, які просив врахувати під час касаційного розгляду справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 15 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 12 квітня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 року належить домоволодіння АДРЕСА_1 . Зазначене домоволодіння є суміжним із домоволодінням АДРЕСА_2 , частка у праві на яке у розмірі 41/100 з відповідними надвірними будівлями на підставі рішення Дергачівського районного народного суду Харківської області від 06 березня 1992 року у справі № 2-197/1992 (про поділ майна в натурі) належить ОСОБА_2 .
Рішенням від 13 жовтня 1992 року № 127/16 Виконавчий комітет Дергачівської міської ради народних депутатів дозволив ОСОБА_2 будівництво льоху літ. «П», розміром 3, 5 м на 4 м, сараю літ. «К», розміром 4, 0 м на 4, 0 м, гаража літ. «Л», розміром 3, 5 м на 5, 5 м, у АДРЕСА_2 .
Відповідно до висновку районного архітектора та плану забудови земельної ділянки, складених на підставі рішення Виконавчого комітету Дергачівської міської ради народних депутатів від 13 жовтня 1992 року № 127/16, льох «П», розміром 3, 5 м на 4, 0 м, повинен бути побудований на відстані 3, 0 м від стіни будинку АДРЕСА_1 , а сарай «К», розміром 4, 0 м на 4, 0 м, гараж «Л», розміром 3, 5 м на 5, 5 м на досить значній відстані від домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 13 лютого 2018 року № 58-А, складеним за результатами проведення планового заходу державного нагляду щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, в АДРЕСА_2 встановлено факт наявності домоволодіння з господарськими будівлями: житловий будинок, літня кухня, гараж із льохом та туалет з душовою. Власник домоволодіння ОСОБА_2 надав рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 1991 року про визнання права власності за ним на 1/2 частику будинку та надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_2 .
Відповідно до даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, інформації щодо об`єкта за зазначеною адресою немає.
Згідно з актом від 25 липня 2018 року, складеним тимчасовою комісією працівників виконавчого комітету Дергачівської міської ради і Дергачівської районної державної адміністрації, а також доданих до нього фотоматеріалів, на межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 на відстані приблизно 0, 70 м від житлового будинку ОСОБА_1 збудовано гараж та ще одну будівлю. Зазначені будівлі збудовані самовільно, без належно оформлених документів та з порушенням будівельних норм (ДБН 360-92**).
Відповідно до наданих Державною архітектурною інспекцією України направлення на проведення планового (позапланового) заходу, акта та припису з 31 січня 2019 року до 01 лютого 2019 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Осадчуком В. М. із залученням головного спеціаліста відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Будякова С. С. проведено чергову позапланову перевірку об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 .
Під час перевірки ОСОБА_2 надав рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 1991 року у справі № 2_803/1991 про визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 житлового будинку з надвірними побудовами, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 1992 року № 2-197/1992 про визнання порядку використання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: житловий будинок з верандою літ. «А» та тамбуром літ. «А1», літня кухня літ. «В», душ літ. «Е», сарай літ. «І» та погріб літ. «Б»; дозвіл від 13 жовтня 1992 року № 127/16 на будівництво прибудови під кухню, будівництво льоху, сараю та гаража; технічний паспорт, виготовлений Дергачівським міжміським бюро технічної інвентаризації від 12.1991 інв. спр. № б/н, реєстр. № б/н, в якому відсутня інформація щодо гаража та льоху.
ОСОБА_2 побудував гараж та льох на місці, яке не передбачене дозволом-проектом. Гараж знаходиться з однієї сторони на межі земельної ділянки АДРЕСА_2 та із іншої сторони межує на відстані 0, 7 м від житлового будинку ОСОБА_1 , чим порушено пункт 3.25* та вимоги табл. 1 додатка 3.1 до ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та табл. 1 прил. 1 СНИП «Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений».
За результатами перевірки складено акт від 01 лютого 2019 року
№ 44/1/120-А та припис від 01 лютого 2019 року № 44/1/120-Пр. Від підписання та отримання акта та припису ОСОБА_2 відмовився. Акт та припис надіслано на його адресу засобами поштового зв`язку 04 лютого 2019 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки доводів касаційної скарги, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд керується положеннями Конституції України та ЦК України щодо правового захисту права власності.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.
У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
З урахуванням змісту зазначених норм у поєднанні з положеннями статті 16 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
З урахуванням норм статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Такі ж правові висновки щодо застосування наведених норм права зробив Верховний Суд України у постанові від 19 листопада 2014 року
у справі № 6-180цс14.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 з підстав здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва, встановив факт порушення відповідачем правил здійснення будівництва.
Встановивши, що відповідач порушив правила щодо будівництва, суди не встановили обставин, що таке будівництво призвело чи призведе в майбутньому до негативних наслідків для позивача. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що внаслідок самочинного будівництва гаража та льоху стіна її будинку псується від вологи, покрилася пліснявою, проте такі обставини не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд у своїх постановах від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження