Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 372/4154/18
провадження № 61-666св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Грибов Дмитро Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової В. І., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність
56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Прокурор зазначав, що оскаржуване розпорядження прийнято всупереч вимог статей 20, 59, 60, 84, 118, 149 Земельного кодексу України, статей 88, 89 Водного кодексу України.
Згідно з інформацією Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (далі - ЦГО ім. Бориса Срезневського) від 07 листопада 2018 року за № 17-08/2223 водний об`єкт, розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером: 3223151000:06:014:0047 - це природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.
На момент відведення у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки водного фонду та на час звернення з цим позовом, розпорядником цієї категорії земель являлася Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська районна державна адміністрація Київської області. Прокурор посилався на те, що жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га землі водного фонду для ведення індивідуального садівництва. Отже, Обухівська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася землями водного фонду площею 0,12 га попри те, що не є розпорядником цих земель.
Спірна земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_2 та в подальшому перейшла у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506, яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та порушенням вимог закону.
Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (далі - КДП «Київгеоінформатика») від 09 листопада 2018 року № 01-01/268, листа ЦГО ім. Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року № 1708/2223, листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 листопада 2018 року № 10-10-0.332-17721/2-18 та копії розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року за № 506, що підтверджує незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду.
На підставі наведеного, прокурор просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, та витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації є правомірними і такими, що свідчать про наявність факту порушення інтересів держави в частині розпорядження земельними ресурсами, які відносяться до охоронних об`єктів.
Також суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, зокрема, підтвердження незаконності вибуття спірної земельної ділянки із власності держави. Разом з тим, суд, відмовляючи у задоволенні позову, врахувавши заяву відповідачів про застосування до спірних правовідносин позовної давності, зауважив, що прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено такий строк.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року №506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Водного кодексу України (далі - ВК України). Зокрема, незаконність розпорядження полягає в тому, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.
Ухвалюючи рішення про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння апеляційний суд виходив з того, що цей позов є негаторним, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Грибов Д. І., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, провадження у справі закрити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 3?194гс14, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, згідно з якими майно не може бути витребувано від добросовісного набувача.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що прокурор, перш ніж звертатись до суду з цим позовом, мав би звернутись до суду в порядку адміністративного судочинства із позовом про оскарження розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 як первинної підстави відведення земельної ділянки в приватну власність, а не одразу в порядку цивільного судочинства до останнього добросовісного набувача.
Також заявник у касаційній скарзі наголошує, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у справі № 2-а-2316/11/1070, адміністративний позов заступника прокурора Київської області про скасування розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 01 лютого 2008 року № 96 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», серед яких була спірна земельна ділянка, залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що позов поданий після закінчення строків, що встановлені законом.
Заявник у касаційній скарзі наводить аргументи щодо порушення судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та вимог статті 213 ЦПК України 2004 року, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не знали і не могли знати про те, що майно відчужується поза межами повноважень державного органу - Обухівської районної державної адміністрації Київської області, поклавши на кінцевого власника індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс між суспільним інтересом та захистом права на мирне володіння її майном.
Крім того, заявник вказує на хибність висновків апеляційного суду при визначенні позову як негаторного.
У касаційній скарзі заявник також зазначає про відсутність правових підстав для представництва прокурора, посилаючись, зокрема, на те, що першим заступником прокурора Київської області не здійснено попереднього, до звернення до суду, повідомлення суб`єкта владних повноважень всупереч статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині надання позивачам строку, в тому числі і розумного, після отримання повідомлення самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, в тому числі звернутись до суду з позовом, з огляду на те, що позовна заява датована 07 грудня 2018 року.
У касаційній скарзі містяться доводи щодо пропуску прокурором позовної давності, оскільки, як встановлено судом першої інстанції заступник прокурора Київської області в інтересах Обухівської районної державної адміністрації Київської області вже звертався до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2012 року у справі № 22-ц-3599/12 рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2012 року скасоване та ухвалено у цій справі нове рішення, яким прокурору у позові відмовлено.
Заявник додатково наголошує, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилось те, що прокурором самостійно об`єднано в одне провадження позовні вимоги, які належить розглядати у порядку цивільного та адміністративного судочинства.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 23 лютого 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 травня 2022 року справу повернуто до Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано йому у власність вказану земельну ділянку.
На підставі цього розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 ОСОБА_2 21 травня 2008 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217228 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, що розташована на території Української міської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.
24 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 , відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану на території Української міської ради Обухівського району Київської області, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р. зареєстровано в реєстрі за № 4571.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 червня 2008 року № 4571 ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 193713 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, що розташована на території Української міської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.
04 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального садівництва, площею 0,1200 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, кадастровий номер 3223151000:06:014:0047. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П., зареєстровано в реєстрі за № 1021.
Згідно з інформацією ЦГО ім. Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року № 17-08/2223 водний об`єкт, розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером: 3223151000:06:014:0047 - це природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.
Відповідно до змісту листа КДП «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2018 року № 01-01/268 земельні ділянки, в тому числі земельна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилася в результаті затоплення низинних ділянок заплави річки Дніпро та гирлової частини річки Стугна.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2012 року у цивільній справі № 1018/135/2012 за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах Обухівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, договір купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії, позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на землю серії ЯЖ № 217228 площею 0,12 га для ведення садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району, кадастровий номер 3223151000:06:014:0047, виданий ОСОБА_2 . Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на землю серії ЯЖ № 193713 площею 0,12 га для ведення садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району, кадастровий номер 3223151000:06:014:0047, виданий ОСОБА_3 . Визнано за державою в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047. В інший частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2012 року, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах Обухівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з доведеності позовних вимог, зокрема, що оскаржуване розпорядження прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, незаконність цього розпорядження полягає в тому, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи щодо спливу позовної давності зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази того, коли саме Київській обласній державній адміністрації, в інтересах якої звернувся прокурор, стало відомо про затвердження Обухівською районною державною адміністрацією 07 квітня 2008 року проекту із землеустрою про відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 . При цьому представник Київської обласної державної адміністрації стверджував, що обласній адміністрації стало відомо про порушення вимог земельного та водного законодавства лише 13 грудня 2018 року з листа прокуратури Київської області від 07 грудня 2018 року щодо звернення до суду із цим позовом.
Натомість Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи таке.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.