ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 200/13074/18-а
адміністративне провадження № К/9901/20498/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.02.2019 (головуючий суддя: Голубова Л.Б.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2019 (головуючий суддя: Міронова Г.М., судді: Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі №200/13074/18-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення від 22.03.2017 №46,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У листопаді 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (далі - відповідач), в якому просив протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради №46 від 22.03.2017 «Про затвердження Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.02.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем у період з 07.06.2006 по 01.09.2017. Нова реєстрація позивача, як фізичної особи-підприємця, відбулася 16.07.2018.
12.05.2017, 05.06.2017, 20.06.2017, 10.07.2017 між позивачем (продавець) та ПП «ВЕСТ КЛАЙФ» (покупець) були укладені договори купівлі-продажу 36 білбордів розміром 3х6 метрів: № 12/05, № 05/06, № 20 /06, № 10 /07.
Знаходження у власності позивача вказаних конструкцій зовнішньої реклами та наявність дозволів на них сторонами не заперечується.
22.03.2017 Виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішенням №46, яким затвердив Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя.
Судами попередніх інстанцій, на підставі пояснень позивача, встановлено, що при зверненні до ГУ містобудування і архітектури Маріупольської міської ради із заявами про переоформлення дозволів на зовнішню рекламу йому було відмовлено з посиланням на рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №46 «Про затвердження Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя», яким, серед іншого, встановлену заборону розміщення засобів зовнішньої реклами в центральній частині міста.
Оскільки частина білбордів, проданих позивачем ПП «ВЕСТ КЛАЙФ» знаходилася в центральній частині м. Маріуполя, а вказаним рішенням від 22.03.2017 №46 заборонено розміщення конструкцій зовнішньої реклами в центрі міста, позивач 10.07.2018 уклав із покупцем додаткові угоди до договорів купівлі продажу від 12.05.2017, 05.06.2017, 20.06.2017, 10.07.2017, згідно яких сторони виклали пп. 1.1, 1.5 договорів та специфікацій до них в новій редакції, тобто, фактично білборди повернулися до покупця.
Вважаючи, що рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №46 порушені права та інтереси позивача, останній звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач не наділений повноваженнями регуляторного органу, відповідно оскаржуване рішення прийнято неналежним на те органом.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що оскаржуване рішення прийнято у межах та у спосіб визначених законом повноважень.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач наділений повноваженнями встановлювати на місцевості порядок розміщення зовнішньої реклами. Згідно із рішенням Маріупольської міської ради від 27.09.2009 №5/36.5955 виконкому міської ради надано право приймати акти регуляторного характеру. За таких обставин, суди дійшли висновку про законність оскаржуваного рішення. Одночасно суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про застосування до цих правовідносин наслідків пропуску строку звернення до суду, зазначивши про те, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що виконавчі комітети органу місцевого самоврядування не наділені повноваженнями регуляторного органу, проте їм можуть бути делеговані повноваження щодо участі у здійсненні державної регуляторної політики в межах та у спосіб, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». У спірному випадку, відповідач наділений повноваженнями лише щодо підготовки регуляторних актів для їх подальшого розгляду належним регуляторним органом - Маріупольською міською радою.
Відповідач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Виконавчого комітету Маріупольської міської ради №46 від 22.03.2017 «Про затвердження Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» на предмет відповідності його визначеним частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу з дотриманням загального порядку, передбаченого для судового розгляду справ, зокрема, щодо оскарження актів індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.
Колегія суддів вважає такий підхід неправильним у зв`язку із наступним.
Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Частиною шостою статті 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Згідно із частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У статті 4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:
- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Регуляторна діяльність в Україні регламентується нормами спеціального законодавства - Законом України від 11.09.2003 №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №1160-IV).
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
регуляторний акт - це:
прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;