ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 826/14230/16
адміністративне провадження № К/9901/30336/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року (прийняте судом у складі судді Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.) у справі за позовом Громадської організації «Єдиний центр правової допомоги» до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Укрссиббанк», Публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК», Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Правекс Банк», Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк «Аваль», Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Приват Банк», Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Хрещатик», Публічне акціонерне товариство «Банк Траст», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Акціонерне товариство «Фінанси та кредит», про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Громадська організація «Єдиний центр правової допомоги» звернулася до суду з даним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України по незабезпеченню стабільності національної грошової одиниці;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття належних заходів до Публічного акціонерного товариства «Укрссиббанк», Публічного акціонерного товариства «ОТП БАНК», Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Правекс Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк», Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра», Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Хрещатик», Публічного акціонерного товариства «Банк Траст», Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» по недотриманню статті 99 Конституції України, статті 35 Закону України «Про Національний банк», частини дванадцятої статті 11, статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 1.11 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.10.2004 № 483;
- зобов`язати відповідача на виконання вимог статті 99 Конституції України, статті 35 Закону України «Про Національний банк», частини 12 статті 11, статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 1.11 Положення №483, зобов`язати вказані банки реструктуризувати кредити, надані до 01.10.2008 шляхом конвертації валюти кредиту в національну валюту України по курсу, що діяв на момент отримання кредиту, перерахувати всі сплачені клієнтом кошти на кредитні рахунки та рахунки нарахованих відсотків по курсу на дату отримання такого кредиту. В разі виникнення надлишково сплачених коштів повернути різницю позичальникам;
- зобов`язати відповідача скласти вимоги до банків, що видали кредитні кошти в національній валюті, але зобов`язання клієнта зафіксували в іноземній валюті, перерахувати всі сплачені клієнтом кошти на кредитні рахунки та рахунки нарахованих відсотків по курсу на дату отримання такого кредиту. В разі виникнення надлишково сплачених коштів повернути різницю позичальникам.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано свою основну функцію - забезпечення стабільності грошової одиниці України, внаслідок чого остання з вересня 2008 року по вересень 2016 року девальвувала на 500%.
Позивач вважає, що Національний банк України не здійснює постійного нагляду за дотриманням банками, їх підрозділами, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими установами вимог статті 99 Конституції України, статті 35 Закону України «Про Національний банк України», пункту 1.11 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України № 483 від 14 жовтня 2004 року та Закону України «Про захист прав споживачів».
Окрім цього, позивач вбачає в діях третіх осіб - банків, агресивну підприємницьку діяльність, що призводить до порушення конституційних прав громадян України, як споживачів фінансових послуг, що здійснюється за допомогою прямого та/або опосередкованого обману споживачів (позичальників).
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не обґрунтовано наявність особисто у нього порушеного права у спірних правовідносинах з боку Національного банку України, а також наявність повноважень на звернення до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постановлені у цій справі судові рішення скасувати та прийняти нове - про задоволення позову.
У скарзі, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи справу до розгляду, не встановив чи є громадська організація належним позивачем у справі, не визначив чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права такому, що передбачений законодавством та статутом організації та чи забезпечить відновлення порушеного права позивача, тобто громадської організації. Позивач у даному випадку подав позов про порушення прав невизначеного кола осіб.
Посилається на те, що позивачем та третьою особою надано достатньо підтверджень фактів бездіяльності (безконтрольності) з боку Національного банку України та порушення особистих прав при отриманні фінансової послуги від ПАТ «Універсал Банк».
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що судом першої інстанції було порушено строк розгляду справи.
Посилається на те, що вона просила відкласти розгляд справи в апеляційному суді, проте апеляційний розгляд відбувся в порядку спрощеного провадження і явка сторін обов`язковою не визнавалась.
Дана справа, на думку ОСОБА_1 , не могла розглядатися в спрощеному позовному провадженні, оскільки має велике соціальне значення.
У відзивах на касаційну скаргу Національний банк України та уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2020 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2020 року залишив касаційну скаргу без руху, а ухвалою від 04 лютого 2021 року - відкрив касаційне провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій, зі змісту як позову так і заяви про уточнення позовних вимог, у якості підстави для звернення до суду із цим позовом, Громадська організація «Єдиний центр правової допомоги» вказує на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб щодо захисту інтересів споживачів фінансових послуг (прав споживачів у разі придбання ними продукції у кредит), які отримали кредити в іноземній валюті та виявилися беззахисними у відносинах з комерційними банками у зв`язку з бездіяльністю Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що у Громадської організації «Єдиний центр правової допомоги» - позивача у справі - відсутні повноваження на звернення до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, при цьому, не доведено порушення його особистих прав та охоронюваних законом інтересів діями чи бездіяльністю відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, з огляду на таке.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду <…>.
Системний аналіз положень статей Конституції України та КАС свідчить, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «прав» має один і той же зміст.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача, яка стверджує про їх порушення з боку відповідача.
Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні акти чи положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18.
У даній справі позивач оскаржує бездіяльність Національного банку України по незабезпеченню стабільності національної грошової одиниці, що є основною функцією останнього згідно зі статтею 99 Конституції України та статтею 6 Закону України «Про Національний банк України».
Водночас, розглядаючи справи щодо оскарження бездіяльності Національного банку України та, як наслідок, вимог про зобов`язання останнього вчинити певні дії, суду перш за все необхідно пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суди встановили, що позивач стверджує, що звернення до суду з цим позовом є його обов`язком у рамках виконання статутного завдання щодо представництва та захисту своїх законних інтересів та законних інтересів своїх членів у судах, а також захисту прав та інтересів невизначеного кола осіб, щодо захисту інтересів споживачів фінансових послуг які отримали кредити в іноземній валюті.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що доводи позивача є абсолютно абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу на жодні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать виключно про наслідки економічної кризи та агресивну діяльність банків по відношенню до валютних позичальників, що не є тотожним порушенню права, свобод чи інтересів.
Безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права чи реальної шкоди внаслідок дій Національного банку України, оскільки такі дії не спричинили будь-якого впливу саме на позивача.
При цьому, позивач не виділяє жодних конкретних осіб, за захистом прав яких він звернувся до суду, а лише абстрактно посилається на наявність таких осіб, що не дає суду можливості визначити дійсне порушення прав, свобод чи інтересів цих осіб у спірних правовідносинах.
Так, за змістом пункту 1 статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу об`єднання з іншими особами.
Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частина третя статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).
Відповідно до пунктів 3 і 7 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року (далі - Рекомендація) неурядові організації можуть бути як неформальними об`єднаннями або організаціями, так і об`єднаннями або організаціями, що мають статус юридичної особи. Неурядові організації, які мають статус юридичних осіб, повинні мати ту ж правоздатність, якою зазвичай користуються інші юридичні особи, і на них повинні поширюватися ті ж зобов`язання та санкції, що накладаються адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством, які, зазвичай, застосовуються до таких юридичних осіб.
Реалізація гарантованого статтею 55 Конституції України права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Права громадської організації на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон України «Про громадські об`єднання» не деталізує. Відтак, такі права реалізуються відповідно до положень інших законів.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 804/200/22552/17.
Як наголошувалось вище, за змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку своє порушене право або інтерес, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.
За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.