ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 804/5693/16
касаційне провадження № К/9901/39675/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі у тексті - Інспекція, Дніпропетровська ОДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 (суддя Єфанова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (судді: Чумак С. Ю., Гімон М.М., Юрко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднана система бізнесменів» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «ОСБ») до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Об`єднана система бізнесменів» звернулося в суд з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 07.06.2016 №0000761201, яким Товариству відмовлено в бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість на суму 50 736, 00 грн та №0000751201, яким Товариству встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 10 962, 00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 2 740, 50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Дніпропетровською ОДПІ проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Об`єднана система бізнесів» з питань законності декларування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період лютий 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.05.2016 № 101/12-01/36977706 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 0000761201, яким відмовлено в праві на отримання бюджетного відшкодування за період лютий 2016 року у розмірі 50 376, 00 грн та податкове повідомлення-рішення в№ 0000751201, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 10 962, 00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 2 740, 50 грн. Також, позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах із усіма його контрагентами, оскільки господарські операції із ними носили реальний характер, підтвердженням чого є подані під час перевірки первинні бухгалтерські документи. Вважає висновки акту перевірки безпідставними та необґрунтованими, а винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 06.12.2016 позов Товариства задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 07.06.2016 №0000761201 та №0000751201.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2017 залишив без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2016.
Дніпропетровська ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки ними не враховано, що висновки відповідача за результатами перевірки були обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Дніпропетровська ОДПІ при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В іншому доводи скарги зводяться до цитування акту перевірки.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що не погоджується із доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, вважає, що рішення судів ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права у зв`язку із чим підстав для їх скасування не вбачається.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд ухвалою від 12.05.2021 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 17.05.2021.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Відповідачем у період з 10.05.2016 по 16.05.2016 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОСБ» з питань законності декларування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період лютий 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.05.2016 № 101/12-01/36877706, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем: п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПКУ у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) Товариством завищено суму податкового кредиту за червень 2013 року у сумі 10 962, 00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 10 962, 00 грн та до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за лютий 2016 року у сумі 10 962, 00 грн; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України у ТОВ "ОСБ" завищено податковий кредит за червень 2013 року та квітень 2014 року на суму 50 376, 00 грн та відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за лютий 2016 року у розмірі 50 376, 00 грн.
07.06.2016 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000761201, яким позивачеві відмовлено у праві на отримання бюджетного відшкодування за період лютий 2016 року у розмірі 50 376, 00 грн та № 0000751201, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 10 962, 00 грн, в тому числі застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 2 740, 50 грн.
21.06.2016 ТОВ "ОСБ" керуючись ст. 56 Податкового кодексу України звернулось до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зі скаргою від 21.06.2016 № 5 на зазначені податкові повідомлення-рішення, однак відповідно до рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровський області від 19.08.2016 № 509/10/04-36-10-01-09 спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга ТОВ "ОСБ" - без задоволення.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивачем оспорювались податкові повідомлення - рішення та необґрунтованість висновків Інспекції щодо нереальності укладених правочинів між позивачем та зазначеними у акті контрагентами. Суди вказали на те, що такі доводи Інспекції спростовуються встановленими обставинами справи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами. При цьому надані Позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність вчинюваних господарських відносин, у зв`язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Зважаючи на вказане та оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи як у першій так і у апеляційній інстанціях, жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник податку на додану вартість може зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.