Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 756/13167/16-ц
провадження № 61-10921св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національний науково-природничий музей Національної академії наук України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року, ухваленого у складі судді Андрейчука Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Іванової І. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного науково-природничого музею Національної академії наук України (далі - ННПМ НАН України) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання незаконними додаткових угод до трудового договору, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивувала тим, що вона працювала старшим науковим співробітником ННПМ НАН України за контрактом від 19 січня 2011 року № 1.
Наказом ННПМ НАН України від 21 грудня 2015 року № 250-к її звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року
у справі № 22-ц/796/10299/2016 визнано незаконним наказ відповідача
від 21 грудня 2015 року № 250-к про її звільнення.
15 вересня 2016 року наказом ННПМ НАН України № 145-к її звільнено з роботи з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту за пунктом частини першої статті 36 КЗпП України.
Своє звільнення позивач вважає незаконним та вказує, що строк дії контракту, укладеного з нею, продовжувався додатковими угодами
від 30 жовтня 2012 року № 31, від 31 січня 2013 року № 2, від 23 жовтня
2013 року № 20, від 23 жовтня 2014 року № 6, від 29 квітня 2015 року № 15, від 30 жовтня 2015 року № 7, тому відповідно до положень статті 39-1 КЗпП України контракт від 19 січня 2011 року № 1 вважається укладеним на невизначений строк. Окрім того, вона була головою первинної профспілкової організації ННПМ НАН України, відтак відповідно до приписів частини третьої статті 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», розділу 2.6 пункту 2.6.1 Галузевої угоди між НАН України та профспілкою працівників НАН України, пункту 2.7.10 Колективного договору, укладеного між трудовим колективом та адміністрацією ННПМ НАН України, не допускається звільнення з ініціативи роботодавця без погодження з керівним органом профспілки працівників, які обирались до складу профспілкових органів підприємства.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ННПМ НАН України
від 15 вересня 2016 року № 145-к у частині припинення її роботи за контрактом з 31 грудня 2015 року у зв`язку з закінченням строку його дії;
- поновити її на попередній займаній посаді в ННПМ НАН України;
- визнати незаконними додаткові угоди від 23 жовтня 2014 року № 6,
від 29 квітня 2015 року № 15 до контракту;
- визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та ННПМ НАН України на підставі контракту, що укладений на невизначений термін;
- стягнути з ННПМ НАН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України на 31 березня 2016 року.
Стягнуто з ННПМ НАН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 14 479,44 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ННПМ НАН судовий збір у сумі 1 102, 40 грн у дохід держави.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавством України не передбачено право сторони договору в односторонньому порядку його скасовувати, а розірвання договору з ініціативи однієї із сторін допускається виключно з підстав, зазначених у самому договорі, чи з підстав, прямо передбачених чинним законодавством, а тому позивач не могла бути звільнена з роботи 31 грудня 2015 року у зв`язку із скасуванням роботодавцем в односторонньому порядку додаткової угоди від 30 жовтня 2015 року № 7, якою строк контракту було продовжено до 31 березня
2016 року. Отже, суд вважав, що датою звільнення ОСОБА_1 повинно бути 31 березня 2016 року, а не 31 грудня 2015 року.
Оскільки позивача звільнено 31 грудня 2015 року незаконно, вона має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за означений період, який з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, складає 14 479,44 грн.
Відмовляючи у визнанні трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем на підставі контракту, що укладений на невизначений строк, та у визнанні незаконними додаткових угод від 23 жовтня 2014 року № 6, від 29 квітня 2015 року № 15 до контракту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється пунктом 2 статті 23 КЗпП України, то це виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня
2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
28 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Суди попередніх інстанцій неправильно встановили характер спірних правовідносин, невірно застосували положення пунктів 2-3 частини першої статті 23 КЗпП України. Натомість у цій справі строковий трудовий договір укладався на час виконання певної роботи, що підпадає під дію пункту 3 частини першої статті 23 КЗпП України. Заявник пояснює це тим, що згідно з пунктом 4 контракту № 1 працівник зобов`язався у повному обсязі та згідно з науковим планом виконати певний підрозділ цього плану, відповідну тему. У грудні 2014 року виконання теми завершено і цей контракт виконано, підтвердженням чого є Науковий звіт за 2010-2014 роки. Отже, з 31 грудня 2014 року цей контракт втратив чинність. Однак заявник вказує, що
01 січня 2015 року її прийнято співвиконавцем нової теми, затвердженої на 2015-2019 роки.
Таким чином, суд мав перевірити, чи були виконані нею обов`язки, визначені контрактом від 19 січня 2011 року № 1, який укладався з нею для виконання одного завдання, і після його виконання працівник продовжував працювати (вже над іншою темою) і роботодавець не укладав новий контракт і не заявив про звільнення, отже, контракт № 1 вважається таким, що укладений на невизначений термін.
Свою вимогу про зміну умов працевлаштування, тобто переходу зі строкової форми контракту на безстроковий трудовий договір, заявник пояснює внесенням змін у статтю 37 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», до якої Законом України від 03 жовтня 2017 року № 1058 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни та якими скасована контрактна форма працевлаштування і працевлаштування наукових пенсіонерів повинно здійснюватися у відповідності до Закону № 1058, тобто за безстроковим трудовим договором.
Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.
Крім того, змінюючи дату її звільнення, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що вона при укладенні строкового контракту зобов`язувалась виконати певну роботу, фінансування якої здійснювалось НАН України з державного бюджету. На час припинення дії додаткової угоди від 30 жовтня 2015 року № 7 (продовження трудових відносин з 01 січня по 31 березня 2016 року) роботу вона ще не виконала та не здала офіційний звіт. Отже, зміна дати звільнення є безпідставною, оскільки в цьому випадку сторони повинні керуватися не певним строком, а виконаною роботою.
Суди не надали правової оцінки факту закінчення строкового трудового договору (контракт № 1) та його фінансуванню з 31 грудня 2014 року, не звернули увагу на те, що відповідач, порушуючи законодавство, з 01 січня 2015 року продовжив цей контракт додатковою угодою № 7, використовуючи фінансування вже нової теми на 2015-2019 роки. У цьому випадку відповідач повинен був укласти новий контракт на новий термін або наказом продовжити контракт № 1 на невизначений термін, що узгоджується з положенням пунктів 2, 3 статті 23 КЗпП України.
Суди попередніх інстанцій не дослідили питання дотримання порядку звільнення працівника, який являється Головою профспілки. Якщо порушено порядок розірвання трудового договору (контракту), це свідчить про те, що працівник підлягає поновленню на роботі без розгляду спору по суті, тобто без з`ясування питання, чи були у власника або уповноваженого ним органу підстави для звільнення працівника з роботи (тим більше в односторонньому порядку). Навіть за наявності підстав для звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний дотримуватись визначеного законом порядку розірвання трудового договору (контракту).
Заявник не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач двічі незаконно її звільнив, фактично
з 31 грудня 2015 року вона постійно добивається поновлення своїх прав у судовому порядку. Протягом всього часу вона позбавлена можливості працевлаштуватись, оскільки у неї був обов`язок виконати наукову тему і період роботи якої 2015 - 2019 роки. Частково, наскільки дозволяли домашні умови, вона весь цей час працювала над оформленням раніше отриманих результатів досліджень, але для закінчення роботи повністю потрібні лабораторні умови. Про це вона заявляла раніше, на судових засіданнях в Оболонському районному суді міста Києва.
Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 415/1578/17 (провадження № 61-34683св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17 (провадження № 61-3212св19).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ННПМ НАН України подав до Верховного Суду відзив,
в якому просив касаційну скаргу залишити без розгляду, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року - без змін.
Звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України та відповідно до постанов НАН України контракт з науковими працівниками укладався на виконання посадових обов`язків із заміщенням посади у штатному розписі, а не для виконання певної теми чи одного завдання. Кожен контракт закінчується за строком його дії, або продовжується додатковими угодами на визначений термін у залежності від фінансування музею державою у поточному році. Вказав, що держава не фінансує конкретно в позивача гроші для виконання наукової роботи чи теми, оскільки наукова тема не належить конкретно позивачу, чи якійсь іншій особі, а є науковою розробкою всієї установи - ННПМ. Науковою темою може займатися будь-який науковий співробітник, який відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам.