Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 336/512/18
провадження № 61-5086св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2019 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня
2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») про визнання неправомірними дій, зобов`язання зарахувати кошти та стягнення пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що17 червня 2015 року між сторонами укладений договір про надання кредиту на споживчі потреби. 25 травня
2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про застосування щодо нього пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте відповіді не своє звернення не отримав.
Позивач просив зобов`язати ПАТ «Ощадбанк» зарахувати кошти, отримані банком в якості відсотків за договором від 17 червня 2015 року в сумі 9 451,20 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , стягнути з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 суму пені за прострочення зобов`язання у сумі 129 926,41 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня
2019 року,залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили із того, щопозивач просив зобов`язати ПАТ «Ощадбанк» зарахувати кошти, отримані банком як сплачені ним проценти за договором від 17 червня 2015 року, проте позивачем не надано суду доказів того, що 17 червня 2015 року між сторонами укладений договір, а також того, що ОСОБА_1 сплатив відсотки за користування кредитом в зазначеній сумі. Відповідач надав копію його заяви про приєднання від 17 травня 2016 року (т. 2, а. с. 44).
У договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб зазначено, що він діє з 23 квітня 2016 року, проте позивач зазначив, що договір ним укладений у 2015 році. Згідно наданої позивачем виписки по картковому рахунку виписка стосується періоду з 16 травня 2015 року, проте нарахування відсотків за кредитною лінією розпочалось з липня 2015 року. Натомість згідно
з наданою банком заявою лише 17 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про приєднання. З наданих судом та досліджених сторонами доказів не виявляється можливим зрозуміти, коли саме та на яких саме підставах між сторонами укладений договір, скільки грошових коштів ОСОБА_1 отримав
у кредит, скільки кредитних коштів повернув, сплатив відсотків та пені.
Для припинення нарахування відсотків за користування кредитом, а також застосування неустойки, сторони мали внести зміни до укладеного договору, що і пропонувалось ОСОБА_1 відповідачем. Проте відповідні зміни до договору внесені не були, положення пункту 15 статті 14 вказаного Закону на момент укладення договору, про який стверджував позивач, а саме червень 2015 року вже існували, натомість ОСОБА_1 уклав договір на відповідних умовах та потім внесення змін до нього не ініціював, а на пропозиції банку щодо внесення змін до умов існуючого договору не погодився. Тому вимога позивача про зміну умов кредитування не ґрунтується на укладеному договорі.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову; покласти судові витрати на відповідача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не сприяв забезпеченню прав позивача, розглядав справу однобічно, помилково вважав, що задоволення позову буде дискримінацією інших позичальників.
У разі сумнівів щодо достовірності електронної копії договору, наданого позивачем, суд першої інстанції міг витребувати договір, на підставі якого банком нараховувалися відсотки з липня 2015 року.
Суди зробили неправильний висновок про те, що вимога позивача про зміну умов кредитування не ґрунтується на укладеному договорі, оскільки звернення з позовом до суду є правом позичальника; банк запропонував змінити умови договору, вигідні для нього, а позивач має право на стягнення відсотків, безпідставно стягнених банком. Позивач не просив змінювати умови договору, а просив визнати неправомірним нарахування відсотків за кредитним договором у зв`язку з порушенням банком законодавства. У позивача було право погодитись на умови, запропоновані банком, яким він не скористався через те, що вважає свої права порушеними, а банком безпідставно продовжують нараховуватись відсотки.
У разі, якщо такий договір відсутній, то суд першої інстанції мав задовольнити вимоги позивача за період з липня 2015 року по 17 травня 2016 у зв`язку з тим, що банком безпідставно здійснювалось стягнення відсотків з позивача. Вимоги про стягнення відсотків за період з 17 травня 2016 року до моменту звернення до суду суд першої інстанції мав задовольнити у повному обсязі через те, що банком порушено вимоги пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У відзиві банку на апеляційну скаргу банком визнано укладення договору від 17 травня 2016 року, а тому вказана обставина доказуванню не підлягає.
Норма пункту15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ є нормою прямою дії, підлягає обов`язковому виконанню сторонами кредитних договорів і її застосування не вимагає розроблення додаткових нормативних актів (порядків, інструкцій тощо). Суди не врахували, що вказані положення пункту 15 поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та банком. Тому висновок суду про дискримінацію інших учасників є помилковим. Розповсюдження положень пункту 15 статті 14 вказаного Закону на військовослужбовців у період дії особливого періоду та неможливість нарахування відсотків за кредитними договорами з початку дії особливого періоду, а також відсутність підстав для висновку про наявність дискримінації підтверджено постановами Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16, від 15 травня 2019 року
у справі № 496/188/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 554/10264/17, від
26 вересня 2019 року у справі № 263/12088/16, від 10 січня 2019 року у справі
№ 327/353/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 175/3 77/16, від 27 березня 2019 у справі № 199/8367/16, від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/9626/15.
У постанові від 02 грудня 2019 року Верховного Суду у справі № 760/15915/16 встановлено, що суди обґрунтовано врахували наявні у справі докази, що підтверджують факт участі позивача в антитерористичній операції та наявність
у нього статусу учасника бойових дій. Безпосередня участь ОСОБА 1 у бойових діях, спрямованих на захист Батьківщини, під час дії в державі особливого періоду дає підстави для висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року
у справі № 306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18). від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16-ц (провадження № 61-16144св18), від 10 січня
2019 року у справі № 327/353/16-ц (провадження № 61-25229св18), від
04 вересня 2019 року у справі № 554/10264/17 (провадження № 61-42778св18).
У позові він просив зобов`язати ПАТ «Ощадбанк» зарахувати кошти у розмірі
10 978,94 грн на належний йому картковий рахунок № НОМЕР_1 , проте станом на момент подачі скарги дійсним рахунком позивача
є № НОМЕР_2 , тому він просив задовольнити вказану позовну вимогу з урахуванням наведеного.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції
в оскаржуваних судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2019 року у справі
№ 760/15915/16, інших аналогічних постановах Верховного Суду) та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Cуди встановили, що 17 червня 2015 року між сторонами укладений договір про надання кредиту на споживчі потреби.
Згідно наданої позивачем виписки по картковому рахунку вона стосується періоду з 16 травня 2015 року, нарахування відсотків за кредитною лінією розпочалось з липня 2015 року.
У договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб зазначено, що він діє з 23 квітня 2016 року
Відповідач надав копію заяви про приєднання від 17 травня 2016 року
25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» із заявою, в якій просив застосувати до нього пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», провести перерахунок раніше нарахованих та сплачених після 18 березня
2014 року грошових коштів в якості процентів за користування кредитом, зарахувати ці кошти до погашення основної суми кредиту, а також не нараховувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню.
Відповідно до копії посвідчення, виданого 15 березня 2018 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з копією довідки від 25 січня 2018 року та посвідчення ОСОБА_1 проходить військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Запорізькій області з 13 травня 2010 року (т. 1, а. с. 184, 185).
Також позивачем надано заяву про приєднання № 695266, таблицю визначення сукупної вартості споживчого кредиту, повідомлення про умови кредитування, які не датовані та не підписані ні позичальником, ні кредитором (т. 1, а. с. 178 - 180).
Відповідач пропонував ОСОБА_1 підписати додатковий договір, заяву про зміну графіку погашення кредиту.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 634 цього Кодексу договором приєднання