Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 757/54151/19
провадження № 61-16428св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів та стягнення коштів
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, повний текст якої складений 14 вересня 2021 року, у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г.В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) на свою користь за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 1 125 855,02 дол. США; за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041 штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 562 927,56 дол. США.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є клієнтом банку на підставі депозитних договорів від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 та № SAMDN25000727625041.
Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя рахунки позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено. 14 квітня 2016 року банк отримав заяву позивача від 29 березня 2016 року про розірвання депозитних договорів, видачу коштів і нарахованих відсотків, проте цю заяву банк проігнорував.
16 лютого 2018 року банк підтвердив обсяг зобов`язань перед ОСОБА_2 шляхом надання довідки № 7AR7UR3VAIPMTFB6 про залишки коштів на її рахунках, згідно з якою станом на 31 січня 2018 року на рахунку позивача № НОМЕР_1 було 102 817,81 дол. США, а на рахунку № НОМЕР_2 - 51 408,91 дол. США.
Оскільки банк підтвердив свої зобов`язання перед ОСОБА_2 , однак виконувати їх відмовився, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 19 листопада 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 2 800 000,00 грн пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857; 1 400 000, 00 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням банком своїх зобов`язань за договорами банківських вкладів стягненню підлягає пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки розмір нарахованої позивачем пені значно перевищує розмір збитків, тому наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 01 вересня 2021 року, повний текст якої складений 14 вересня 2021 року, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 07 жовтня 2021 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, повний текст якої складений 14 вересня 2021 року, в частині суми пені, стягненої з банку, зменшити її розмір відповідно до принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16, від 12 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17 та постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 201/6621/16.
Касаційна скарга мотивована незаконністю судових рішень, неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
06 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Дугінова Д. А. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченоїчастиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, оскільки ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим за його виконання. Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком, закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 грудня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 серпня 2012 року між сторонами укладено депозитний договір № SAMDN01000727625857, за умовами якого позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який вона внесла 100 000,00 дол. США.
02 серпня 2012 між сторонами укладено депозитний договір № SAMDN25000727625041, за умовами якого позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на який вона внесла 50 000,00 дол. США.
Навесні 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим, рахунки позивача банк безпідставно заблокував, нарахування відсотків за договорами припинив.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 20 лютого 2017 року у справі № 201/6621/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до банку задовольнив. Стягнув з банку на користь ОСОБА_1 вклад за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 у розмірі 100 000,00 дол. США; 21 895,89 дол. США відсотків за вкладом за період з 02 березня 2014 року до 06 листопада 2016 року; 735 335,31 дол. США, що еквівалентно 20 074 653,96 грн, пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня до 06 листопада 2016 року; 8 063,01 дол. США 3 % річних за період з 02 березня 2014 року до 06 листопада 2016 року, що еквівалентно 2 20 120,17 грн. Стягнув з банку на користь ОСОБА_1 вклад за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN 25000727625041 у розмірі 50 000,00 дол. США; 10 947,94 дол. США відсотків за вкладом за період з 02 березня 2014 року до 06 листопада 2016 року; 367 667,65 дол. США пені в розмірі 3 % на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня до 06 листопада 2016 року, що еквівалентно 10 037 326,85 грн; 4 031,51 дол. США 3 % річних за період з 02 березня 2014 року до 06 листопада 2016 року, що еквівалентно 110 061,22 грн.
Апеляційний суд Дніпропетровської області постановою від 18 січня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року в частині стягнення 3 % річних в сумі 6 402,74 дол. США за період з 02 березня 2014 року до 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року та в частині стягнення 3 % річних в сумі 3 201,37 дол. США за період з 02 березня 2014 року до 18 квітня 2016 року за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041 скасував. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року залишено без змін.
Верховний Суд постановою від 26 лютого 2020 касаційну скаргу банку задовольнив частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року в частині позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення вкладу за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 змінив, зменшивши її розмір з 750 000,00 дол. США, що еквівалентно 20 074 653,96 грн, до 500 000,00 грн. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року в частині позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення вкладу за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041 змінив, зменшивши її розмір з 367 667,65 дол. США, що еквівалентно 10 037 326,85 грн, до 250 000,00 грн. В іншій частині судові рішення залишені без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).