Постанова
Іменем України
13 травня 2022 року
м. Київ
справа № 711/6706/19
провадження № 61-15130св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18 лютого 2021 року
в складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду
від 27 липня 2021 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В.
Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 24 травня 2002 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Управління Пенсійного фонду України
в Тальнівському районі Черкаської області. З указаної посади позивача неодноразово незаконно звільнено, проте у подальшому поновлено на виконання вимог судових рішень, які набрали законної сили. Вказував, що при звільненні позивачу не було вчасно виплачено всіх сум, які належали йому від роботодавця у день звільнення.
Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення моральної шкоди, пов`язаної з протиправними діями посадових осіб керівників системи органів Пенсійного фонду України у зв`язку з невчасною виплатою належної заробітної плати позивачу при його звільненні.
Зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідачів йому завдано моральної шкоди, оскільки він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, що було досить важко зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти. Внаслідок незаконних дій роботодавця позивач зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану. Через погане самопочуття він був вимушений неодноразово звертатися до медичних закладів.
Відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (далі -
КЗпП України) відповідач мав би сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з травня 2018 року до червня 2019 року у розмірі 155 032,12 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. На думку позивача розмір моральної (немайнової) шкоди має бути не меншим від вищевказаної суми (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив стягнути з Держави Україна
в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну (немайнову) шкоду в розмірі, який буде визначений за наслідками судового розгляду, враховуючи вимоги статті 117 КЗпП України,
характер правовідносин сторін, обставини справи та засади розумності
і справедливості.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду
від 27 липня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не подав до суду належних
та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди. Позивач
не довів обставин порушення його звичайних умов життя та здоров`я
державою в особі органу Пенсійного фонду України, не підтвердив
причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та негативними змінами, що відбулися у його житті чи здоров`ї, не обґрунтував та не визначив конкретний розмір моральної шкоди, про відшкодування якої заявлено
у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року
у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц,
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 761/6144/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17,
від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 23 жовтня 2019 року у справі 761/6144/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково поклали на позивача обов`язок доказування. Відповідачі зобов`язані були спростовувати заявлені у справі вимоги. Висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними. При цьому саме суди зобов`язані надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам та визначити, яку норму права необхідно застосувати для вирішення спору. Зазначення позивачем норми права не є визначальним під час вирішення цієї справи, оскільки саме суд знає закони.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема, моральної за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У спірних правовідносинах цивільне законодавство передбачає презумпцію вини завдавача шкоди.
Позивач подав до суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених у справі вимог, проте суди не дали їм належної оцінки.
ОСОБА_3 не може бути представником відповідача, оскільки
у матеріалах справи відсутні докази, що він є адвокатом або прокурором.
Право на доступ до суду не може бути обмежене. Суди не були
позбавлені можливості застосувати аналогію закону та права у спірних правовідносинах. Право позивача на подання документів до суду
в електронній формі не може бути обмежено. Разом з тим, при спробі надіслати електронні документи до касаційного суду в «особистому кабінеті позивача» з`явилася відмітка про неможливість направлення таких документів.
Доводи інших учасників справи
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувало, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виконало судові рішення, зокрема, в частині нарахування та виплати позивачу відповідних сум в повному обсязі та в межах покладених судом зобов`язань. Судовими рішеннями дії посадових осіб, керівників системи Пенсійного фонду України протиправними не визнавались. Позивач не довів наявності немайнової шкоди, протиправних діянь відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, вини останнього в заподіянні такої шкоди. ОСОБА_1 не підтвердив завданої йому відповідачем моральної шкоди.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 09 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 24 травня 2002 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
Наказом від 29 березня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого
2018 року у справі № 823/653/17 визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України
в Тальнівському районі Черкаської області. Поновлено ОСОБА_1 на зазначеній посаді з 03 квітня 2017 року. Стягнуто зі Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90 630 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді. Звернуто до негайного виконання в частині стягнення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4 488,75 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. Відмовлено
у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій голови правління Пенсійного фонду України Зарудного О. Б. , пов`язаних з виданням
і підписанням пункту 4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня
2017 року «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року рішення Київського окружного адміністративного суду
від 07 лютого 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року залишено без змін.
Позивач поновлений на попередній посаді наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року.
Наказом Пенсійного фонду Українивід 04 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Управління Пенсійного фонду України
в Тальнівському районі Черкаської області в зв`язку з реорганізацією
з 05 травня 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня
2019 року у справі № 826/7878/18 визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року про звільнення
ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України
в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією. Поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 05 травня 2018 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу
з 05 травня 2018 року до 02 квітня 2019 року у розмірі 97 615,50 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 4 488,75 грн без урахування обов`язкових податків та зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва
від 02 квітня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року
в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишено без змін.
22 квітня 2019 року ОСОБА_1 вийшов на роботу та приступив до виконання своїх посадових обов`язків.
Наказом Пенсійного фонду України від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Управління Пенсійного фонду України
в Тальнівському районі Черкаської області в зв`язку з реорганізацією.
Суди також встановили, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 2340/4585/18
(за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати) зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період
з 01 березня 2018 року до 31 березня 2018 року в розмірі 8 977,50 грн.
У задоволенні решти позовних вимог (про визнання протиправною бездіяльності) відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду
від 26 грудня 2018 року залишено без змін.
Вказане вище рішення адміністративного суду від 26 грудня 2018 року було виконане 04 червня 2019 року. Проведення розрахунку за вказаним вище рішенням адміністративного суду від 26 грудня 2018 року відбулося 04 червня 2019 року.
Крім того, у липні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом,
у якому просив відповідно до вимог статті 117 КЗпП України зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за лютий 2018 року (правова оцінка надана судовим рішенням по справі
№ 2340/4462/18) при його звільненні 05 травня 2018 року, за період
з 05 травня 2018 року до 25 квітня 2019 року, проте рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 580/2339/19 в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду
від 25 вересня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується