Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 577/650/21
провадження № 61-21419св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 ,
третя особа - Служба у справах дітей Конотопської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , про стягнення суми боргу за договором позики зі спадкоємців боржника, посилаючись на те, що 04 серпня 2015 року ОСОБА_5 отримав від нього в борг грошові кошти в сумі 17 000 доларів США, а 29 грудня 2015 року - в сумі 5 000 доларів США, про що власноруч написав розписки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, не виконавши за життя свої зобов`язання за договорами позики. Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_5 , які прийняли спадщину в установленому законом порядку, є малолітні діти спадкодавця - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Після смерті позичальника він звернувся до матері відповідачів - ОСОБА_4 з вимогою повернути позику, на що остання погодилася, однак запропонувала повертати борг частинами. В період з 02 жовтня 2016 року по 27 травня 2018 року законний представник відповідачів віддала йому грошові кошти за договором від 04 серпня 2015 року в розмірі 1 300 доларів США, а за договором від 29 грудня 2015 року - в сумі 2 500 доларів США. Однак в подальшому ОСОБА_4 відмовилася повертати решту боргу, загальний залишок якого становить 18 200 доларів США, що еквівалентно 503 412 грн. Вважає, що в даному випадку спадкоємці боржника зобов`язані повернути позику, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно із спадкоємців боржника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договорами позики від 04 серпня 2015 року та від 29 грудня 2015 року в загальному розмірі 503 412 грн.
У відзиві на позов законний представник відповідачів - ОСОБА_4 зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором від 04 серпня 2015 року є необґрунтованими, оскільки її покійний чоловік не узгоджував з нею суму позики в розмірі 17 000 доларів США, як це мало місце за договором від 29 грудня 2015 року. Правовідносини, що склалися між нею та позивачем за договором позики в розмірі 5 000 доларів США, в яких вони досягли двосторонньої угоди про повернення боргу з розстроченням, існують. При цьому в рахунок погашення боргу вона сплатила ОСОБА_1 : в другій декаді лютого 2016 року - 10 000 грн, 09 березня 2016 року - 5 000 грн, на початку квітня 2016 року - 4 060 грн, 22 грудня 2018 року - 100 доларів США, однак позивач не видав їй відповідного документа про отримання цих коштів, як і не дав складеної її покійним чоловіком розписки, щоб вчинити на ній запис про часткове повернення боргу, вказавши, що сплачені нею кошти є відсотки за користування позикою. Крім того, при зверненні з цим позовом ОСОБА_1 пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У додаткових поясненнях до відзиву на позов ОСОБА_4 вказала, що при зверненні до нотаріуса з відповідною претензією ОСОБА_1 не надав письмових доказів правомірності своїх вимог до спадкоємців і не звертався до органу опіки та піклування щодо погодження таких дій, нотаріус не узгоджував покладення зобов`язань на малолітніх дітей. Вже тоді (до 11 липня 2016 року) позивачу було відомо про відхилення його вимоги, але він не звернувся до суду. Вважає, що строк узгодження зобов`язань спадкоємців тривав протягом 6-ти місяців з дня смерті спадкодавця, тобто з 11 січня по 11 липня 2016 року, а трирічна позовна давність спливла 11 липня 2019 року. Розписка не є допустимим доказом укладення договору позики, а борг в розмірі 17 000 доларів США є «вдаваним боргом». Відсутність у позивача дозволу на проведення валютних операцій свідчить про нікчемність розписок.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року у складі судді Потій Н. В. позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 серпня 2015 року в сумі 217 131 грн та заборгованість за договором позики від 29 грудня 2015 року в сумі 34 575 грн, а всього - 251 706 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 217 131 грн заборгованості за договором позики від 04 серпня 2015 року та 34 575 грн заборгованості за договором позики від 29 грудня 2015 року, а всього - 251 706 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Таким чином, позивач вправі вимагати від відповідачів як спадкоємців позичальника повернення суму боргу за договорами позики, однак в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців позивачем не пропущені, оскільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він усно пред`явив до законного представника неповнолітніх спадкоємців вимогу про повернення боргу за договорами позики, підтвердженням чого є надані самою ОСОБА_4 додаткові пояснення до відзиву на позов, в яких, зокрема зазначено: «Вже тоді (до 11.07.2016 р.) позивачу було відомо про відхилення його вимоги, але він не став звертатися до суду». При цьому дослідженими в судовому засіданні оригіналами розписок, копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджується, що в період з 02 жовтня 2016 року по 27 травня 2018 року законний представник відповідачів частково сплатила позивачу борг за договорами позики, а саме за договором від 04 серпня 2015 року - 1 300 доларів США, а за договором від 29 грудня 2015 року - 2 500 доларів США. Таким чином, позивачем не пропущена трирічна позовна давність, перебіг якої був перерваний вчиненням ОСОБА_4 дій, що свідчать про визнання боргу.
Постановою Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задоволено. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щовизначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Позивачем не пропущена трирічна позовна давність, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Однак висновки місцевого суду про непропущення ОСОБА_1 встановленого статтею 1281 ЦК України строку пред`явлення вимог до спадкоємців позичальника є помилковими. У справі, яка переглядається, законний представник відповідачів - ОСОБА_6 заперечувала факт звернення позивача до неї з вимогою про повернення позики в шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини, а матеріалами справи не підтверджено, коли таке усне звернення відбулося. Разом з тим спадковою справою, заведеною після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , підтверджується, що ОСОБА_1 подав нотаріусу письмову вимогу кредитора лише 03 жовтня 2016 року, тобто з пропуском встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку. Той факт, що починаючи з жовтня 2016 року по грудень 2018 року законний представник спадкоємців сплачувала ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення боргу за договорами позики, не дає підстав для захисту порушеного права позивача, оскільки сплив визначених статтею 1281 ЦК України преклюзивних строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за договірними зобов`язаннями і є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 рокузалишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), натомість сплив позовної давності є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності заявила одна зі сторін. Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про пропущення ним визначеного статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.
У квітні 2022 року представник ОСОБА_6 - адвокат Чередник С. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Конотопського міськрайонного суду Сумської області.
11 квітня 2022 року справа № 577/650/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).
Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, в тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Судами встановлено, що 04 серпня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 22 000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 20 серпня 2016 року, про що власноруч написав розписку.
Крім того, 29 грудня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 5 000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 29 березня 2016 року, про що власноруч написав розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_5 , які прийняли спадщину, є його діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач знав про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 і про наявність в останнього малолітніх дітей, які прийняли спадщину.
Рішенням виконавчого комітету Конотопської міської ради від 01 серпня 2016 року № 244 ОСОБА_4 було надано дозвіл на отримання в Конотопській міській державній нотаріальній конторі свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я її малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спадкове майно, яке залишилося після померлого ОСОБА_5
11 та 13 серпня 2016 року державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори Вороною Г. І. на ім`я спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, кожному - на 1/2 частку у спадковому майні, до складу якого увійшли: земельна ділянка загальною площею 0,9339 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; ціле вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 2 036,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
03 жовтня 2016 року до Конотопської міської державної нотаріальної контори надійшла заява-претензія ОСОБА_7 до спадкоємців ОСОБА_5 про його вимогу як кредитора повернути борг за вищезгаданими договорами позики в розмірі 21 750 доларів США.
Судами також встановлено, що мати спадкоємців померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 частково сплатила позивачу борг за договорами позики, а саме:
- за договором від 04 серпня 2015 року в період з 05 січня 2017 року по 10 грудня 2018 року повернула грошові кошти в сумі 1 300 доларів США;
- за договором від 29 грудня 2015 рокув період з 02 жовтня 2016 року по 27 травня 2018 року повернула грошові кошти в сумі 2 500 доларів США.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.