Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 461/2136/20
провадження № 61-2813св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Білоконь О. В.
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова,
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська обласна державна адміністрація, Міністерство оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА), квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕВ м. Львова).
На обґрунтування позову зазначала, що 29 грудня 2009 року вона придбала у Міністерства оборони України через державну акціонерну компанію "Національна мережа аукціонних центрів" 92/100 частини нежитлового приміщення № 14, позначеного літ. "Б-1", загальною площею 318,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме №№ 5, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, загальною площею 291,2 кв. м.
12 січня 2010 року вона зареєструвала своє право власності на це майно.
У попереднього власника залишилося 8/100 частин зазначеної будівлі площею 26,9 кв. м, які не використовувались для військової частини та були списані і демонтовані у звʼязку з непридатним станом для експлуатації.
Як на момент набуття нею права власності на цю частину будівлі, так і станом на час звернення до суду із позовом, земельна ділянка площею 0,319 га із кадастровим номером 4610136600:04:007:0022, на якій розміщена будівля, перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Львова та належить Львівській ОДА.
Після набуття права власності на переважну частину спірної будівлі до неї мало б перейти право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташована належна їй нерухомість.
Вона звернулася до Львівської ОДА з проханням укласти договір оренди відповідної земельної ділянки, на якій розміщена придбана нею будівля, на що їй було повідомлено, що укладення такого договору є неможливим, оскільки необхідно попередньо отримати відмову КЕВ м. Львова від користування нею.
Відмова передати їй у користування земельну ділянку, на якій розмішена її нерухомість, перешкоджає нормальному господарському використанню та обслуговуванню належної їй будівлі.
За таких обставин, на підставі частин першої та другої статті 120, статті 141 ЗК України, частини першої статті 377 ЦК України позивач просила суд визнати припиненим право постійного користування КЕВ м. Львова земельною ділянкою, на якій розміщена придбана нею будівля, та визнати за нею право користування спірною земельною ділянкою; зобов`язати Львівську ОДА укласти з нею договір оренди вказаної земельної ділянки.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, у якій виключила вимогу щодо зобов`язання Львівської ОДА укласти із нею договір оренди cпірної земельної ділянки.
За клопотанням представника позивача ОСОБА_2 ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2020 року Львівську ОДА залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2020 року у складі судді Зубачик Н. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненим право постійного користування КЕВ м. Львова земельною ділянкою, площею 0,319 га із кадастровим номером 4610136600:04:007:0022, на якій розміщена придбана ОСОБА_1 будівля АДРЕСА_7 .
Визнано право користування ОСОБА_1 вказаною земельною ділянкою.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у звʼязку з набуттям у 2010 році ОСОБА_1 права власності на будівлю АДРЕСА_7 до неї в силу вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України мало б перейти право власності або право користування земельною ділянкою, площею 0,319 га, кадастровий номер 4610136600:04:007:0022, на якій розміщена вказана будівля, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не повною мірою зʼясував обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної уваги дослідженню юридичного статусу земельної ділянки, що призвело до неправильного визначення субʼєктного складу в цій справі.
Зокрема суд першої інстанції не залучив в якості співвідповідачів Львівську ОДА як власника спірної земельної ділянка та Міністерство оборони України, в оперативному управлінні якого знаходиться спірна земельна ділянка, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також суд апеляційної інстанції вважав, що відчуження спірної земельної ділянки мало б відбуватися з відома Міністерства оборони України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції статей 120, 141 ЗК України, статті 377 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 909/436/17, від 18 лютого 2020 року у справі № 907/132/19, від 25 квітня 2019 року у справі № 910/31904/15, постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у зв`язку з набуттям у 2009 році ОСОБА_1 права власності на будівлю АДРЕСА_7 до неї відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право власності або право користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщена вказана будівля.
КЕВ м. Львова як користувач цієї ділянки не заперечує проти передачі її в оренду позивачу, проте помилково вважає, що цій процедурі має передувати відмова Міністерства оборони України від цієї земельної ділянки. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Оскільки право попереднього землекористувача на спірну земельну ділянку є припиненим у зв`язку з купівлею розташованого на ній об`єкта нерухомості, тому не потрібна відмова попереднього землекористувача від права на земельну ділянку для оформлення такого права на власника нерухомості.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
КЕВ м. Львова, Міністерство оборони України та Львівська обласна державна адміністрація подали відзиви на касаційну скаргу, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 грудня 2009 року між державною акціонерною компанією "Національна мережа аукціонних центів" як уповноваженою організацією, що діє від свого імені та в інтересах Міністерства оборони України, та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким Міністерство оборони України передало, а позивач прийняла 92/100 частини нежитлового приміщення № 14, позначеного літ. "Б-1", загальною площею 318,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме №№ 5, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_8, загальною площею 291,2 кв. м.
12 січня 2010 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер 25012258).
У власності Міністерства оборони України залишилася 8/100 частин будівлі № 14 площею 26,9 кв. м, які не використовувались для забезпечення завдань військової частини, були демонтовані та списані.
Зазначена будівля розташована на земельній ділянці, площею 0,319 га, кадастровий номер 4610136600:04:007:0022, яка належить Львівській ОДА (зареєстрована 28 вересня 2015 року), відноситься до земель оборони та перебуває в користуванні КЕВ м. Львова (а. с. 11).
У січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської ОДА з проханням про укладення з нею договору оренди вищезазначеної земельної ділянки та отримала відповідь, що відсутні підстави для укладення договору оренди землі без припинення права постійного користування КЕВ
м. Львова спірною земельною ділянкою (а. с. 14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі.
Щодо припинення права користування земельною ділянкою
За змістом пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
За змістом частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.
Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі продиктований невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, тому у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості іншою особою припиняється речове право на земельну ділянку, на якій розташований такий об`єкт нерухомості. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала саме такий підхід до застосування статті 120 ЗК України (постанова від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 та інші).
Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що позивач за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2009 року стала власником 92/100 частин нежитлового приміщення загальною площею 318,1 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . Ця будівля розташована на земельній ділянці, площею 0,319 га з кадастровим номером 4610136600:04:007:0022. Окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості не укладалось.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з метою реалізації своїх прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 зверталась із заявою до її власника Львівської ОДА з проханням укласти договір оренди, проте їй було відмовлено з тих підстав, що законний користувач спірної земельної ділянки КЕВ м. Львова не відмовився від свого права.
Задовольняючи позовну вимогу щодо припинення права користування КЕВ м. Львова на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції вірно зазначив, що сам по собі факт придбання у приватну власність позивача нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, є підставою для припинення права попереднього землекористувача.
Враховуючи, що перехід права на будівлю є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду.
Перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка у такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.