Постанова суду № 357/8242/19 від 12.05.2022 про уточнення позовних вимог від 26 червня 2020 року, просило

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 357/8242/19

провадження № 61-19580св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Сидори»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Пролісок», Фермерське господарство «Дари Ланів», державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Іллюшина Марина Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2020 року у складі судді Кошель Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2019 року Приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Сидори» (далі - ПОСП «Сидори») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Пролісок» (далі - ФК «Пролісок»), Фермерського господарства «Дари Ланів» (далі - ФГ «Дари Ланів»), державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області (далі - державний реєстратор) Іллюшиної М. О., у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26 червня 2020 року, просило:

1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 23С, укладений між ОСОБА_1 ФГ «Пролісок» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:011:0039 загальною площею 1,419 га;

2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 23С, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Дари Ланів» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:011:0040 загальною площею 1,419 га;

3) скасувати рішення державного реєстратора Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:011:0039 загальною площею 1,419 га, індексний номер: 44606487 від 14 грудня 2018 року та припинити право оренди ФГ «Пролісок» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0039, що виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 23С, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок»;

4) скасувати рішення державного реєстратора Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:011:0040 загальною площею 1,419 га, індексний номер: 44606792 від 14 грудня 2018 року та припинити право оренди ФГ «Дари Ланів» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0040, що виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 23С, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Дари ланів»;

5) витребувати із незаконного володіння та користування ФГ «Пролісок» на користь ПОСП «Сидори» земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0039 загальною площею 1,419 га, розташовану у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

6) витребувати із незаконного володіння та користування ФГ «Дари ланів» на користь ПОСП «Сидори» земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0040 загальною площею 1,419 га, розташовану на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

7) внести зміни до договору оренди землі від 11 грудня 2013 року № б/н, укладеного між ОСОБА_1 та ПОСП «Сидори», шляхом його викладення у новій редакції.

На обґрунтування позову посилалося на таке. 11 грудня 2013 року між ПОСП «Сидори» та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № б/н, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2, 838 га з кадастровим номером 3220486000:04:011:0036, розташовану в межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

28 січня 2016 державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Набок В. М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 27981514, яким зареєстрував право оренди на зазначену земельну ділянку за ПОСП «Сидори».

Протягом усього часу дії договору оренди позивач користувався цією земельною ділянкою у своїй господарській діяльності, належним чином сплачував орендну плату.

Починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_1 почав вчиняти дії, спрямовані на позбавлення ПОСП « Сидори» права користування за договором оренди.

За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами, Міністерство юстиції України наказом від 15 березня 2018 року № 728/5 скасувало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0036 за ПОСП « Сидори».

05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклав з іншим орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010» договір оренди № 5, який у подальшому був розірваний 04 грудня 2018 року .

26 листопада 2018 року приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І. В. посвідчила заяву ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки без отримання згоди та погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу з позивачем.

На підставі вказаної заяви 07 грудня 2018 року державний реєстратор прийняв рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:011:0036 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера та державної реєстрації земельних ділянок загальною площею 1,419 га кожна з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0039 та 3220486000:04:011:0040.

11 грудня 2018 року державний реєстратором Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки за ОСОБА_1

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклав договори оренди щодо зазначених земельних ділянок з ФГ «Дари Ланів» та ФГ «Пролісок».

14 грудня 2018 року державний реєстратор Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди за ФГ «Дари Ланів» та ФГ «Пролісок».

Внаслідок поділу земельної ділянки без погодження з позивачем та передання земельних ділянок в оренду іншим орендарям було порушено право законного орендаря ПОСП «Сидори».

ПОСП «Сидори» вважало, що скасування Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку не припинило це право і жодним чином не вплинуло на його дійсність.

Договір оренди є дійним, у судовому порядку не оспорювався, строк оренди не закінчився, а тому відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) останній підлягає обов`язковому визнанню сторонами.

Поділ земельної ділянки без відома і згоди позивача не припинило його право орендаря на підставі договору оренди на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки.

Передача спірних земельних ділянок в оренду ФГ «Дари Ланів» та ФГ «Пролісок» порушила право позивача та створює останньому перешкоди у користуванні спірними земельними ділянками.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки свідчить про невизнання державою факту набуття позивачем такого права. Тому подальший поділ земельної ділянки на дві земельної ділянки та їх державна реєстрація за ОСОБА_1 , передача їх в оренду ФГ «Дари Ланів» та ФГ «Пролісок» не порушує права ПОСП «Сидори», оскільки такі права відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була скасована 15 березня 2018 року, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПОСП «Сидори», з огляду на те, що на момент початку перебігу строку дії укладених договорів оренди землі від 10 грудня 2018 року № 23 С, відлік якого обраховується з 14 грудня 2018 року - часу здійснення на підставі вказаних договорів державної реєстрації речового права за ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів», права та законні інтереси позивача порушені не були через їх відсутність, що виключає наявність підстав для визнання договорів оренди землі від 10 грудня 2018 року № 23 С недійсними. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18.

У цій справізміст і характер відносин між учасниками справи підтверджують, що спір у ПОСП «Сидори» існує з ОСОБА_1 , ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів». Державний реєстратор Ілюшина М. О. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог щодо цього відповідача необхідно відмовити саме із зазначеної підстави. Проте відмова у задоволенні позову щодо зазначеного відповідача з підстав відсутності порушення прав позивача не призвела до неправильного вирішення спору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ПОСП «Сидори» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, судовий розгляд справи здійснювати за участі представника ПОСП «Сидори» адвоката Тетері С. І.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 207, 210, 638, 640 ЦК України, статей 124, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 6, 14, 17 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон№ 161-XIV), статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), не врахували, що договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року набирають чинності з моменту їх підписання сторонами. Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди землі. Суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили пункт 37 договору оренди землі від 11 грудня 2013 року, оскільки, керуючись типовим договором оренди землі, що не враховував внесені до ЦК України, ЗК України, Закону № 161-XIV зміни щодо скасування державної реєстрації договорів оренди землі, які набрали чинності з 01 січня 2013 року, сторони помилково визначили, що договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації, яку фактично неможливо провести, не врахували, що відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що у разі скасування державної реєстрації права оренди особи на земельну ділянку в такої особи відсутнє право її оренди, оскільки зазначене суперечить статтям 2, 3 Закону № 1952-IV, статті 11 ЦК України, статті 124 ЗК України. Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ПОСП «Сидори» не призвело до припинення самого права оренди, що виникло у позивача на підставі договору оренди землі після його державної реєстрації, оскільки нормами законодавства не передбачено припинення права оренди земельної ділянки у разі скасування Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про його державну реєстрацію у порядку статті 37 Закону № 1952-IV. Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до вирішення справи № 357/3844/20, у межах якої вирішувалось питання про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5, не врахували, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений законодавством спосіб. Поділ земельної ділянки не припиняє права оренди, що виникло у її землекористувача до її поділу, що відповідає статті 110 ЗК України. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі, також безпідставно стягнув з позивача витрати відповідачів на професійну правничу допомогу за час розгляду справи, оскільки жоден із представників відповідачів не надав суду детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги.

У лютому 2021 року від ФГ «Пролісок», ФГ «Дари Ланів», ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Марценюк Л. А., надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі просили касаційну скаргу ПОСП «Сидори» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзивів посилались на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а наведені в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду сформовані за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

У відзивах ФГ «Пролісок», ФГ «Дари Ланів», ОСОБА_1 також просили стягнути з ПОСП «Сидори» на їхню користь витрати на професійну правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПОСП «Сидори» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17, від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19, від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17, від 28 серпня 2019 року у справі № 537/4946/13-ц; від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц; Великої Палати Верховного Суду: від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 2,838 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224486000:04:011:0036, розташована у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до договору оренди землі від 11 грудня 2013 року ОСОБА_1 (орендодавець) надає, а ПОСП «Сидори» (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Сидорівська сільська рада, Білоцерківський район, Київська область, та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю серії Р2 № 356275, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 24 червня 2003 року (т. 1, а. с. 15, 16).

Відповідно до пункту 37 зазначеного договору договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації.

Право оренди земельної ділянки ПОСП «Сидори» на підставі договору оренди землі від 11 грудня 2013 року зареєстроване 26 січня 2016 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Набоком В. М., індексний номер: 27981514 від 28 січня 2016 року (т. 1, а. с. 22).

28 лютого 2018 року мешканці Білоцерківського та Рокитнянського районів Київської області, у тому числі ОСОБА_1 , звернулися до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Зазначали, що відповідне речове право за ПОСП «Сидори» зареєстроване за відсутності необхідних на те документів, без підписаних скаржниками договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій тощо (т. 1, а. с. 27-35).

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 зазначена колективна скарга задоволена частково. Наказано скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 січня 2016 року № 27981514, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Набоком В. М. та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів про інше речове право (право оренди), внесених на підставі цих рішень. (т. 1, а. с. 36).

05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклав з іншим орендарем ТОВ «Еліта-2010» договір оренди № 5, який було розірвано 04 грудня 2018 року.

26 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І. В. посвідчена заява ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки.

07 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором прийняті рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:011:0036 та державної реєстрації земельних ділянок загальною площею 1,419 га кожна з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0039 та 3220486000:04:011:0040.

11 грудня 2018 року державним реєстратором Ілюшиною М. О. прийняті рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки за ОСОБА_1

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення статті 3 ЦК України презюмують свободу договору разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон № 161-XIV.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIVдоговір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону № 161-XIV).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону № 161-XIV).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону

№ 1952-IV.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV(у редакції, чинній на час укладення між ПОСП «Сидори» та ОСОБА_1 договору оренди землі від 11 грудня 2013 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 3 Закону № 1952-IVречові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Відповідно до статті 28 Закону № 1952-IVрішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі

№ 6-643цс16 зазначено, що учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

З урахуванням наведеного для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Судами встановлено, що в пункті 37 договору оренди землі від 11 грудня 2013 року сторони визначили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

В ухвалі Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/8104/19 (провадження № 61-399сво21) за позовом ПОСП «Сидори» до ОСОБА_1, ФГ «Пролісок», ФГ «Дари ланів», державного реєстратора Ілюшиної М. О. про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, зазначено, що у пункті 37 договору оренди землі, укладеного 11 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПОСП «Сидори», закріплено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації. Тобто момент набрання чинності вказаного договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом його державної реєстрації.

Отже, момент набрання чинності вказаного договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом його державної реєстрації.

Однак зазначене рішення державного реєстратора було скасоване наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 як таке, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства. В цей же день до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ПОСП «Сидори».

На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій зазначений наказ у встановленому законом порядку не скасований.

Зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме - скасовується державна реєстрація речового права і особа у відповідності до частини другої статті 3 Закону № 1952-IV, статті 125 ЗК України вважається такою, що не набула відповідного речового права.

................

Перейти до повного тексту