Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 164/2138/19
провадження № 61-21124св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 ,
відповідачі: Маневицька селищна рада Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 - Стретович Інни Сергіївни , на ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування вартості майна.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 60 від 28 лютого 2002 року ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_2 взято на квартирний облік для отримання державного житла при міськвиконкомі. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17 серпня 2006 року № 414-1 «Про заселення вільних квартир та виведення житлових приміщень зі складу службових» потерпілій першої категорії внаслідок аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 на сім`ю із двох осіб ( вона та дочка ОСОБА_2 ) надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області № 8 від 18 січня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на продовження проживання у вказаній квартирі. Проте рішенням Виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області від 21 лютого 2008 року № 87 вивільнене житлове приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 надано ОСОБА_3 , який перебував на обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов і користується правом позачергового забезпечення житлом, та видано ордер на вселення останнього разом зі своєю сім`єю у вказану квартиру.
Після отримання ОСОБА_3 права на вселення до квартири, у вказаному житловому приміщенні залишилося належне ОСОБА_1 та її дочці майно.
21 січня 2009 року комісією у складі працівників Маневицького виробничого управління ЖКГ Волинської області та Маневицької селищної ради в присутності нових квартиронаймачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було звільнено житло за адресою: АДРЕСА_2 від речей, які знаходилися у ній та належали попередньому квартиронаймачу, про що складено відповідний акт.
У березні 2010 року позивачці стало відомо, що прокурором Маневицького району винесено припис стосовно голови Маневицької селищної ради про вжиття невідкладних заходів щодо повернення майна сім`ї ОСОБА_1 , яке знаходиться на зберіганні в смт. Маневичі у приміщенні колишнього кінотеатру «Жовтень». У свою чергу, її неодноразові звернення до Маневицької селищної ради про повернення майна згідно з приписом результату не дали. Після чого вона звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та за наслідками розгляду справи рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 21 лютого 2012 року у цивільній справі № 2-503/11/0311 Маневицьку селищну раду Волинської області зобов`язано повернути ОСОБА_1 вилучене у неї згідно з актом від 21 січня 2009 року із квартири АДРЕСА_1 рухоме майно. Разом із тим, вказане рішення суду наразі залишається не виконаним.
З метою захисту своєї власності позивачка зверталася до правоохоронних органів із заявою про злочин, про що до ЄРДР було внесено відповідні відомості. В даному кримінальному провадженні вона та її дочка ОСОБА_2 визнані потерпілими. Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що Маневицька селищна рада, заволодівши їхніми речами та самочинно здійснивши їх вивіз, залишила майно без належного зберігання і без призначення відповідальної особи за це зберігання.
У 2016 році Маневицька селищна рада звернулася до неї з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання звільнити два службові кабінети в адміністративному приміщені Маневицької селищної ради, однак у його задоволенні було відмовлено та відповідне судове рішення наразі є чинним.
Таким чином у неї фактично було викрадено майно, що зазначено у відповідному списку, кількістю, яка відображена у 400 позиціях, загальна вартість якого, виходячи із середніх ринкових цін, орієнтовно становить 300 000,00 грн.
Враховуючи наведене, позивачка просила стягнути з Маневицької селищної ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь 300 000 грн завданої їй майнової шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2021 року у складі судді Рудської С. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є особами, які відповідали за вилучення, збереження та/чи повернення майна, вилученого у ОСОБА_1 , і позивачем не доведено, що саме їх діями їй завдано матеріальну шкоду.
Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до Маневицької селищної ради про відшкодування шкоди суд визнав необґрунтованими, оскільки жодних доказів знищення, пошкодження належного ОСОБА_1 майна, яке перераховано в акті опису майна від 21 січня 2009 року, саме з вини Маневицької селищної ради Волинської області позивачкою суду надано не було. Крім того, позивачка не надала належного, допустимого та достовірного розрахунку визначеного нею розміру матеріальної шкоди.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла Стретович І. С. , подала до суду апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновленням строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла Стретович І. С. , відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки заявником не наведено та не зазначено належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які б могли об`єктивного свідчити, що строк на апеляційне оскарження пропущений із поважних причин, тому апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги, зокрема заявниці запропоновано вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та надати докази на їх підтвердження.
08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в якому посилаючись на запровадження на території України карантину та на те, що апеляційна скарга подана на тридцятий день з моменту її прибуття разом з дочкою, особою з інвалідністю І-ої групи, з лікування та просила поновити пропущений строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником Стретович І. С. на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2021 року, відмовлено.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд виходив із того, що посилаючись на поважність причин пропуску строку на апеляційне провадження, ОСОБА_1 не наведено та не зазначено належних та допустимих доказів на підтвердження цього. Саме лише посилання на те, що в Україні запроваджено карантин, не дає підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Позивачем не подано доказів, які підтверджують, що вона була позбавлена об`єктивної можливості з часу прибуття до міста Луцька з лікування, тобто, починаючи з 11 серпня 2021 року невідкладно, або у найкоротші строки подати апеляційну скаргу. Та обставина, що ОСОБА_1 не зволікала із зверненням за отриманням безоплатної правової допомоги, та поданням апеляційної скарги не може свідчити про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки відповідно до положень статей 81, 127 ЦПК України поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
15 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 - Стретович І. С. , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває недієздатна дочка, інвалід 1-ої групи ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду.
Крім того, внаслідок поширення пандемії коронавірусу COVID-19 ОСОБА_1 та її дочка з інвалідністю опинилися в підвищеній групі ризику зараження на вказаний вірус, із ризиком загострення його перебігу.
Також заявниця зазначає, що з 17 липня по 09 серпня 2021 року вона разом із дочкою знаходилася на лікуванні в санаторії «Бердянськ», 11 серпня 2021 року вони повернулися до міста Луцька. Як тільки видалася нагода, 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Луцького центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо призначення їй адвоката, оскільки попередній адвокат, призначений центром, - Колєснік Б. В. не відповідав на її дзвінки. Після розгляду заяви ОСОБА_1 , 30 серпня 2021 року було видано доручення на надання безоплатної правової допомоги, а 02 вересня 2021 року була видана довіреність на адвоката Стретович І. С. Адвокат Колєснік Б. В. отримав рішення суду першої інстанції 12 липня 2021 року, проте він не мав таких повноважень. Більше того, 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , ознайомившись із матеріалами справи, виявила, що в ній відсутня заява адвоката про видачу йому рішення. Тому незрозуміло чи взагалі рішення суду першої інстанції було отримано адвокатом Колєсніком Б. В.
Учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
Установлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 червня 2021 року, тобто строк на апеляційне оскарження спливав 25 липня 2021 року.
Згідно з поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень копію рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 отримала 16 липня 2021 року, а її адвокат - Колєснік Б. В. 12 липня 2021 року (том 2, а. с. 174, 177).
Відповідно до долучених до справи проїзних документів у період із 17 липня по 11 серпня 2021 року ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 перебували у місті Бердянську на санаторному лікуванні (з урахуванням часу, необхідного для проїзду) (том 2, а. с. 183-185).
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ-ої групи довічно як особа, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 1-ої А групи довічно, інвалідність із дитинства, захворювання викликане впливом аварії на Чорнобильській АЕС, потребує постійного стороннього догляду (том 2, а. с. 188,189).
Згідно з епікризами, виданими ТОВ «Санаторій «Бердянськ» 09 серпня 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19 липня по 09 серпня 2021 року перебували на лікуванні у вказаному санаторному закладі (том 2, а. с. 186, 187).
19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Луцького міського центру з надання безоплатної вторинної допомоги щодо призначення адвоката для представництва в суді, оскільки адвокат Колєснік Б. В., призначений центром для представництва її інтересів на підставі наказу від 14 червня 2021 року № 85-3, на телефонні дзвінки не відповідав (том 2, а. с. 207).
Згідно із наказом від 30 серпня 2021 року № 472 директором Луцького центру з надання безплатної правової допомоги адвоката Стретович І. С. призначено для здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у суді (том 2, а. с. 191).
Відповідно до довіреності від 02 вересня 2021 року № 232 ОСОБА_1 уповноважила адвоката Стретович І. С. здійснювати представництво її інтересів у судах, державних органах, органах місцевого самоврядування (том 2, а. с. 190).
З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла Стретович І. С. , звернулася 10 вересня 2021 року. У поданій апеляційній скарзі заявниця подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, вказуючи на те, що позивачка не мала можливості вчасно подати апеляційну скаргу, оскільки змушена була виїхати з дочкою на лікування у санаторний заклад (том 2, а. с. 180-182).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».