ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2022 року
м. Київ
справа № 2240/3293/18
адміністративне провадження № К/9901/17236/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року (головуючий суддя - Михайлов О.О.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя - Сушко О.О.; судді - Залімський І.Г., Смілянець Е.С.)
у справі № 2240/3293/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лампка Агро»
до Головного управління ДФС у Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лампка Агро» (далі - ТОВ «Лампка Агро»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС у Хмельницькій області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 липня 2018 року № 0006991406.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 19 листопада 2018 року позовні вимоги задовольнив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведення перевірки відповідачем у межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого судді є самостійною підставою її проведення відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), результати якої є доказом у кримінальному провадженні. Натомість пунктом 36 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в редакції, чинній із 01 вересня 2015 року) передбачено, що контролюючий орган не має права приймати податкове повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішенням в кримінальній справі, якщо грошове зобов`язання розраховується ним за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є передчасним та протиправним.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами безпідставно розповсюджено пункт 36 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на кримінальне провадження, яке розпочате після набрання чинності Законом України від 17 липня 2015 року № 655-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» (далі - Закон № 655-VIII), адже вказана норма застосовується лише до кримінальних проваджень, розпочатих до набрання чинності зазначеним вище Законом.
Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Хмельницькій області.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
01 грудня 2021 року ГУ ДФС у Хмельницькій області заявлено клопотання про заміну відповідача - ГУ ДФС у Хмельницькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Також у зазначеному клопотанні контролюючий орган просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до податкового органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 січня 2018 року за № 42018241120000008, призначено позапланову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Лампка Агро» за проведеними фінансово-господарським операціям за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2018 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з Державним підприємством «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної Академії аграрних наук України», проведення якої доручено ГУ ДФС у Хмельницькій області.
На підставі зазначеної ухвали слідчого судді відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2018 року з Державним підприємством «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної Академії аграрних наук України», за результатами якої складено акт від 27 червня 2018 року № 1177/2201-14-06/33129725.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України у зв`язку з ненарахуванням податкових зобов`язань з податку на додану вартість щодо придбаних послуг із збереження та відновлення ґрунту, що використовувалися в операціях, не пов`язаних із господарською діяльністю.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2018 року № 0006991406, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 432250,00 грн за основним платежем та 216125,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».