ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2022 року
м. Київ
справа № 160/170/20
адміністративне провадження № К/9901/33087/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (суддя Турлакова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року (судді: Чередниченко В.Є., Іванов С.М., Коршун А.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ТУ ДСА Дніпропетровської області), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 05 березня 2020 року просила:
- визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 рік, та дії відповідача щодо виплати винагороди за період з 01 січня 2019 року по 17 вересня 2019 року у меншому розмірі, ніж це встановлено діючим законодавством - неправомірними;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 17 вересня 2019 рік.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала про те, що наказом в.о. голови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 139 к-тр від 17 вересня 2019 року на підставі рішень Верховного суду, скасовано наказ № 28-К від 26 липня 2013 року про відрахування її зі штату суду та зазначено про необхідність приступити до роботи 18 вересня 2019 року. Отже, у період з 27 липня 2013 року по 17 вересня 2019 року вона не виконувала обов`язки судді у зв`язку з незаконним звільненням, а отже цей період є вимушеним прогулом, відповідно вона має право на виплату суддівської винагороди за вказаний період.
Позивачка звернулась до ТУ ДСА Дніпропетровської області з заявою, в якій зазначила про вказані обставини та просила виплатити їй суддівську винагороду за час вимушеного прогулу, однак листом від 01 листопада 2019 року їй відмовлено, з посиланням на те, що в резолютивній частині рішення Верховного Суду не зазначено про зобов`язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області виплатити позивачці суддівську винагороду за час вимушеного прогулу. Таким чином, відмову відповідача щодо невиплати суддівської винагороди за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року, та виплату винагороди за період з 01 січня 2019 року по 16 вересня 2019 року у меншому розмірі, ніж це встановлено діючим законодавством позивачка вважає неправомірними.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі 1263830,91 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суму судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі №160/170/20 в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 рік в сумі 1263830,91 грн та позов в цій частині задоволено.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі 1276745,62 грн, що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що суддівська винагорода позивачці за час вимушеного прогулу у період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року не виплачена, тому на користь позивачки підлягає стягненню сума суддівської винагороди у розмірі 1263830,91 грн. За період з 01 січня 2019 року по 17 вересня 2019 року суддівська винагорода позивачці виплачена, тому позов в цій частині задоволенню не підлягав.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції вказав на те, що вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, що з 04 грудня 2018 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №1-7/2018 (4062/15) розмір суддівської винагороди збільшено на коефіцієнт 1,5 та не врахував цього при визначенні суми, яка підлягає виплаті позивачки за час вимушеного прогулу. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 1276745,62 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати:
рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі 1263830,91 грн;
постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі 1276745,62 грн, що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області задовольнити. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року у сумі 2 967 796,60 грн.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 травня 2022 року закрито касаційне провадження №К/9901/33087/20 в частині оскарження судових рішень з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року.
Підстава касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, скаржниця зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - пункту 10 Порядку №100 у поєднанні з положеннями статті частин першої, другої статті 135, частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, якими гарантовано виплату суддівської винагороди у розмірі, передбаченому цим Законом та гарантовано виплату, як частини суддівської винагороди, доплати за вислугу років у розмірах, передбачених Законом від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (на час звільнення позивачки з посади судді - Законом № 2453-VІ від 07 липня 2010 року), тобто щодо порядку застосування коефіцієнту підвищення заробітної плати у разі збільшення за час вимушеного прогулу судді відсотку доплати за вислугу років, як частину суддівської винагороди.
В свою чергу, неврахування судами першої та апеляційної інстанції при обчисленні ОСОБА_1 розміру суддівської винагороди за час вимушеного прогулу підвищення розміру надбавки до посадового окладу за вислугу років (апеляційним судом обраховано заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи із 20 % надбавки за вислугу років, замість 30 %, а в подальшому - 40%; а судом першої інстанції - лише з 30%), призвело до стягнення на її користь суддівської винагороди в значно меншому розмірі, чим гарантовано нормами матеріального права, які регулюють статус судді, та призвело до порушення гарантії незалежності судді - належного матеріального забезпечення судді.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 травня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Указом Президента України від 04 листопада 2004 року ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року обрана на посаду судді вказаного суду безстроково.
16 жовтня 2012 року Вища Рада Юстиції прийняла рішення № 1158/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.
Постановою Верховної Ради України від 23 травня 2013 року, позивачка звільнена з посади судді Довгінцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Наказом в.о. голови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу № 28-К від 26 липня 2013 року позивачку відраховано зі штату суду.
19 січня 2017 року Європейського суду з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 №57154/13, яким постановив, що Україна порушила: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Рішенням від 28 березня 2017 року Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 16 жовтня 2012 року №1158/0/15-12 в частині внесення подання до ВРУ про її звільнення з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 22 листопада 2018 року залишила вказане рішення без змін.
12 березня 2019 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 800/339/17(800/376/13) задовольнив позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, визнав протиправною та скасував постанову Верховної Ради України № 311-VII від 23 травня 2013 року "Про звільнення суддів" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.
Зазначене рішення суду від 12 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 серпня 2019 року залишила без змін.
Наказом в.о. голови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 139 к-тр від 17 вересня 2019 року на підставі вище вказаних рішень Верховного Суду, скасовано наказ № 28-К від 26 липня 2013 року про відрахування ОСОБА_1 зі штату суду, та зазначено про необхідність приступити до роботи 18 вересня 2019 року.
Також зазначеним наказом від 17 вересня 2019 року судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Середньої Н.Г. з 18 вересня 2019 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу відповідно до штатного розпису.
ОСОБА_1 21 жовтня 2019 року звернулась до ТУ ДСА Дніпропетровської області з заявою, в якій зазначила про вказані обставини та просила виплатити їй суддівську винагороду за час вимушеного прогулу з 26 липня 2013 року по 17 вересня 2019 ріку, з урахуванням приписів абз. 7, 8 пункт 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100.
Листом №2420/19 від 01 листопада 2019 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області повідомило позивачку, що у резолютивній частині копії рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року по справі № 800/3369/17(800/376/13), не йдеться про зобов`язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу.
Правомірність дій відповідача щодо не виплати позивачці суддівської винагороди за час вимушеного прогулу у зв`язку з поновлення на роботі є предметом спору переданого на вирішення суду.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI, суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною п`ятою статті 133 Закону №2453-VI встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям Конституційного Суду України, які вперше призначені на посаду судді, виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 5,5 відсотка за кожен рік роботи.
Частиною десятою статті 133 Закону №2453-VI передбачено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Частиною шостою статті 19 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 06 червня 2016 року №1402-VIІІ (далі - Закон №1402-VIІІ) встановлено, що кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1402-VIІІ голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.
Згідно із частинами першою, другою статті 48 Закону №1402-VIІІ суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Частиною першою статті 52 Закону №1402-VIІІ встановлено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до частини 10 статті 135 Закону №1402-VIІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із частиною другою статті 148 Закону №1402-VIІІ видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону №1402-VIІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Статтею 149 Закону №1402-VIІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Указ Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 встановлено, що акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття (абзац 3 пункту 7).
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.