ПОСТАНОВА
Іменем України
13 травня 2022 року
Київ
справа №520/5131/2020
адміністративне провадження № К/9901/8718/21, К/9901/8479/21; 14615/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року ( суддя: Кухар М.Д.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (судді: Перцова Т.С., Русанова В.Б., Жигилій С.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач - 1), Харківської обласної прокуратури (далі - відповідач - 2), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 191 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», ухвалене щодо позивача;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року № 849-к про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області;
- поновити позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Харківської обласної прокуратури;
-зобов`язати Харківську обласну прокуратуру внести виправлення до трудової книжки позивача стосовно його звільнення;
-стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за вимушеного прогулу по день винесення судом рішення про поновлення;
В обґрунтування позову зазначив, що рішення Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 191, яким позивача визнано таким, що не успішно пройшов атестацію за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки кадровою комісією не взято до уваги погане самопочуття позивача в день проходження атестації, що підтверджується відповідним медичним висновком. На думку позивача це і стало наслідком не набрання ним прохідного балу для можливості подальшого проходження атестації (набрав 65 з 70 прохідних). Зазначив, що після того як його стан здоров`я покращився, ним було подано до Другої кадрової комісії заяву про призначення дати повторного складання іспиту, однак у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.
Також вказав на неправомірність прийнятого на підставі вказаного рішення Кадрової комісії наказу прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року № 849 к про звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», як такого, що прийнятий за відсутності законних підстав, в період дії на території України карантину з 12 березня 2020 року по 22 травня 2020 року, що є порушенням рекомендацій Кабінету Міністрів України, оприлюднених 25 березня 2020 року, згідно з якими державним органам, зокрема, рекомендовано утриматись від кадрових змін в органах управління на час встановлення обмежувальних заходів.
Пояснив, що зазначена в оскаржуваному наказі норма права в якості підстави для звільнення позивача передбачає таку підставу для звільнення прокурора з посади лише внаслідок реорганізації, ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки жодна із вказаних подій не мала місця, ні реорганізація, ні ліквідація чи скорочення кількості. Ліквідації чи реорганізації прокуратури Харківської області як юридичної особи не відбувалося як і скорочення штату прокурорів прокуратури Харківської області. У зв`язку з чим вважає неможливим застосування у випадку його звільнення підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року.
Крім того, в порушення порядку, визначеного пунктом 11 Розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 351 від 18 грудня 2017 року звільнення позивача відбулось без отримання відповідного подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» № 191 від 09 квітня 2020 року. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року № 849-к про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області. Поновлено позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області з 05 травня 2020 року. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 130 784 грн.
Суди попередніх інстанцій мотивували рішення тим, що рішення Другої кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не проходження атестації позивачем. Наказ про звільнення не містить конкретної підстави звільнення, у зв`язку з цим позивач підлягає поновленню на роботі відповідно до положень статті 235 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що умова обов`язкового успішного проходження атестації для переведення на посади в обласних прокуратурах, за наслідками якої прийнято спірне рішення кадрової комісії, запроваджена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX та проводиться за наявності обставин, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратуру, в якому прокурор обіймає посаду, або у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Однак у даному випадку ні реорганізація, ні ліквідація прокуратури Харківської області, в якій працював позивач, не відбувалася, накази про скорочення штатів не видавалися. Тому звільнення є протиправним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Касаційна скарга позивача подана на підставі пунктів 2 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суддів попередніх інстанцій в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області з 05 травня 2020 року і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким поновити позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Харківської обласної прокуратури.
Скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій, незважаючи на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 1 статті 235 КЗпП України, пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII у випадку звільнення прокурора органу прокуратури без законної підстави за відсутності ознак ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення посади, яку він обіймав на дату звільнення та за наявності самого лише факту перейменування органу прокуратури (без зміни ідентифікаційного коду юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) в порушення норм статті 242 КАС України не застосовано до спірних правовідносин положення вимог спеціального законодавства про порядок поновлення незаконно звільненого прокурора та не взято до уваги, що поняття «попередньої роботи», що вживається у диспозиції частини 1 статті 235 КЗпП України не ставиться законодавцем у залежність від обставини перейменування органу прокуратури.
На переконання позивача, апеляційний адміністративний суд необґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 811/1672/15 які не є подібними.
Касаційна скарга відповідачів подана на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційних скаргах відповідач - 1 та відповідач - 2 просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Відповідачі зазначають, що при винесені рішення судом першої та апеляційної інстанції не врахований висновок постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, де в п. 57 вказано, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог п. 19 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що є таким самим юридичним фактом як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Вказують на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 та визначено, шо атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункт 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій, а також щодо застосування пп. 2 пункту 19 як визначеної Законом № 113-ІХ підстави для звільнення прокурорів.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідача - 2 позивач просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення судів попередніх інстанцій в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України у зв`язку з тим, що постанова Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а стосується правовідносин, які не є подібними.
Відмовити у задоволенні касаційної скарги Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/5131/2020 в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом З частини 4 статті 328 КАС України.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 ,на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення судів попередніх інстанцій в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України у зв`язку з тим, що постанова Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а стосується правовідносин, які не є подібними.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач займав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області.
Як прокурор регіональної прокуратури позивач проходив атестацію на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221.
Пунктом 4 розд. II Порядку № 221 передбачено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора становить 70 балів.
За результатами тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивачем набрано 65 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту.
Ці результати відображені у відомості, у якій ОСОБА_1 поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність.
За наслідками атестації Другою кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур відносно позивача 09 квітня 2020 року ухвалено рішення № 191 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора».
Керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 2, 3 підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурором Харківської області прийнято наказ № 849 к від 30 квітня 2020 року, яким звільнено позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року.
Позивач, вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення незаконними, звернувся до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Суду в справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду в справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)).
Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду в справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22 - 25 рішення Суду в справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа №26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пп. 43 - 48 рішення Суду в справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв`язку з неуспішним проходженням прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (1 етап).
При цьому, одним із ключових у цій справі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а саме: чи обов`язковою для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 № 1697-VII).