У Х В А Л А
13 квітня 2022 року
м. Київ
Справа № 199/3152/20
Провадження № 14-224цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,
Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
Ткача І. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Бардаченко Володимир Володимирович, до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", про стягнення трьох відсотків річних та пені за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили стягнути: на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 три відсотки річних у валюті договору з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі, пеню в межах позовної давності в сумі 2 698 835,63 грн, та за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 три відсотки річних у валюті договору з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення в цій справі; на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323 три відсотки річних у валюті договору з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення в цій справі, пеню в межах позовної давності в сумі 3 251 315,01 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено два договори строкового банківського вкладу, а саме: 26 липня 2013 року договір № SAMDN25000736773359 з депозитним вкладом у розмірі 90 000 доларів США зі сплатою 8,5 % річних та 21 серпня 2013 року договір № SAMDN25000737224020 з депозитним вкладом у розмірі 1 106 748,65 російських рублів зі сплатою 9 % річних. 16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір строкового банківського вкладу № SAMDN25000737673323 з депозитним вкладом у розмірі 110 000 доларів США зі сплатою 8 % річних. Вказані договори містять положення про автоматичну пролонгацію їх дії на тих самих умовах та право сторін на дострокове розірвання договорів при попередженні одна одної за два дні до такого розірвання.
3. 28 серпня 2015 року ОСОБА_1, а 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулись до відповідача із заявами про повернення їм банківських вкладів, однак грошові кошти їм не повернуто. Вказаними діями відповідач ухиляється від виконання своїх договірних зобов`язань, чим порушує права позивачів як вкладників та споживачів банківських послуг.
4. Крім того, позивачі вважають безпідставними доводи банку про те, що належним відповідачем по справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК Фінілон"), оскільки договір про переведення боргу за зобов`язаннями банку по вкладам позивачів від 17 листопада 2014 року укладений між банком та даним товариством без згоди позивачів, а тому є нікчемним та не створює будь-яких правових наслідків.
5. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року позов задоволено частково. Цим рішенням з АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто: на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359: 3 % річних в сумі 8 808,93 доларів США та пеню в розмірі 2 628 080,95 грн; на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020: 3 % річних в сумі 102 831,73 російських рублів та пеню в розмірі 411 706,84 грн; на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323: 3 % річних в сумі 10 612,21 доларів США та пеню в розмірі 3 166 076,12 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
6. Задовольняючи позов частково у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі довели, а відповідач визнав факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в АТ КБ "ПриватБанк", які вкладникам так і не повернуті. Посилання банку на існування укладеного між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" договору про переведення боргу за депозитними договорами, суд вважав необґрунтованими, оскільки за відсутності згоди кредитора на переведення боргу такий правочин є нікчемним. Тому саме АТ КБ "ПриватБанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон", є належним відповідачем в цій справі. Оскільки банк не виконав свої договірні зобов`язання щодо повернення вкладникам грошових коштів, то позивачі як споживачі фінансових послуг мають право на отримання компенсації від боржника у вигляді 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також - на сплату неустойки у вигляді пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" № 1023-XII від 12 травня 1991 року (далі - Закон № 1023-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому, з урахуванням положення частини третьої статті 551 ЦК України та принципу пропорційності у цивільному судочинстві, суд вважав за можливе зменшити розмір пені до розміру суми утримуваних банком грошових коштів. Доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що він є неналежним відповідачем в цій справі, з посиланням на укладений між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" договір про переведення боргу за депозитними договорамиє безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладників
7. 11 серпня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року - без змін.
8. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Визначаючи період нарахування 3 % річних за договорами банківського вкладу, суд першої інстанції обґрунтовано взяв за основу період, вказаний самим відповідачем у його відзиві на уточнену позовну заяву, з яким в подальшому погодилася й сторона позивачів. Зменшення судом розміру пені, яка підлягає стягненню, до розміру утримуваних банком грошових коштів вкладників є правильним та відповідає судовій практиці Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
9. У вересні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" просило змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень, виключивши з них фрази: договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України, адже будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Крім того, договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року також є нікчемним відповідно до положень статті 228 ЦК України, адже він порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина і на незаконне заволодіння вкладами громадян України.
10. АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку, що належними доказами підтвердження укладення договору банківського вкладу та внесення коштів є оригінал договору та відповідних квитанцій, викладеного в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц. Також суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц щодо пом`якшення такої міри відповідальності як стягнення неустойки за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання та зменшення розміру такої неустойки.
11. Також АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України у подібних правовідносинах в частині визнання/встановлення факту нікчемності договору переведення боргу та в частині можливого переведення боргу за договором банківського вкладу за мовчазної згоди вкладника і щодо можливого ототожнення договору банківського вкладу з договором переведення боргу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Крім того, суди ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини першої, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, та розв`язання виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
16. У зазначеній вище справі Велика Палата Верховного Суду розглянула спір про стягнення з банку грошових коштів у зв`язку з його відмовою виконати вимогу вкладника з видачі належних останньому сум за договором банківського вкладу, який після закінчення строку дії трансформувався у договір банківського рахунку.
17. Вирішуючи поставлені перед нею питання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п`ятої Закону № 1023-XII, обґрунтувавши цей висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з розпорядженням про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому вартість послуги, на яку нараховується пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення, Велика Палата Верховного Суду визначала як суму неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками. Водночас тлумачення вжитого в законі терміну "вартість послуги" Велика Палата Верховного Суду не навела та не роз`яснила в чому вона полягає і з чого складається. Визначаючи розмір пені за прострочення виконання зобов`язання у вищевказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду відповідно до принципу пропорційності на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшила його до розміру суми неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок, та стягнула пеню у валюті гривні.
18. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивує свою ухвалу необхідністю відступити від такого висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що вартістю послуги є грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
19. Крім того, колегія суддів вважає, що відповідальність банку як виконавця фінансових послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII у вигляді сплати споживачеві пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що у разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. При цьому три відсотки загальної вартості замовлення слід обчислювати одноразово, а не за кожний день прострочення, що фактично є штрафом, а не пенею.
20. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Проте за змістом цієї правової норми розмір неустойки може бути зменшений рішенням суду за обов`язкової наявності кількох умов: а) якщо розмір неустойки перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; б) таке перевищення є значним; в) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Тобто сам факт перевищення розміру неустойки над розміром збитків не є достатньою підставою для застосування цієї статті і зменшення розміру неустойки повинно бути обумовлене наявністю інших обставин, які мають істотне значення. Водночас Великою Палатою Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України переліку таких інших обставин та критеріїв їх визначення не вказано.
21. Крім того, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що в постанові від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду стягнула неустойку в національній валюті України, тоді як за обставинами справи розмір вкладу споживача, на який він просив нарахувати неустойку (розмір збитків у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України), був визначений позивачем в сумі 4 512,74 євро. При цьому мотиви стягнення неустойки саме у національній валюті та обставини, які стосуються курсу відповідних валют як на час пред`явлення позову, так і на час вирішення справи в судовому рішенні не відображені, що залишило відкритим цілий ряд питань щодо правильного застосування судами вищевказаної правової норми.