Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
місто Київ
справа № 725/5212/19
провадження № 61-6039св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - державний реєстратор відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Карвацька Галина Федорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 02 листопада 2020 року, постановлене суддею Галичанським О. І., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Литвинюк І. М., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 01 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 2 096 559, 00 грн, скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю офісного комплексу, загальною площею 331, 30 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 01 грудня 2016 року він та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з пунктом 3 договору за погодженням сторін продаж будівлі здійснюється за 539 840, 00 грн, які перераховані покупцем на розрахунковий рахунок продавця до підписання договору.
Зазначав, що 01 грудня 2016 року він та ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 , уклали договір позики, відповідно до умов якого він нібито позичив у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 096 559, 00 грн, що еквівалентно 82 025, 00 дол. США, які зобов`язувався повернути до 01 березня 2017 року.
Також 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого на забезпечення виконання зобов`язання за договором позики позивач передав ОСОБА_2 в іпотеку належне йому майно, нежитлове приміщення, розташоване в АДРЕСА_2 .
Позивач стверджував, що від ОСОБА_2 не отримав грошових коштів, доказів того, що він отримував будь-які кошти, немає, а тому вважав, що договір позики є фіктивним, оскільки жодна зі сторін не вчинила дій та не виявила волі, спрямованих на реальне виконання укладеного правочину.
Зазначив, що на підставі рішення Чернівецької міської ради від 24 лютого 2018 року № 1156 04 квітня 2018 року він та Чернівецька міська рада уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування нежитлової будівлі офісного комплексу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_2 ).
Наголосив, що претензій, які стосувалися б неналежного виконання позивачем будь-яких договорів, ОСОБА_2 не висловлювала навіть після спливу строку дії іпотечного договору. Проте згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 31 серпня 2019 року № 179347117 ОСОБА_2 28 травня 2019 року стала власником нерухомого майна, розташованого у АДРЕСА_2 . Водночас позивачу не відомо, на якій правовій підставі остання набула право власності на зазначене нерухоме майно.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідачі проти позову заперечували, вважаючи його необґрунтованим. Зазначили, що договір позики відповідає умовам дійсності правочину, позивач не заперечує факт укладення (підписання) правочину, а посилання позивача на те, що він не отримав суму позики, не відповідає дійсності, адже отримання коштів він підтвердив своїм підписом у договорі позики.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 02 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2021 року, Першотравневий районний суд м. Чернівців відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що факт підписання згаданого договору позики позивач не оспорює, тобто вчинення оспорюваного правочину не було здійснено усупереч його справжній волі. Згідно з пунктом 2 договору позики підписанням цього договору ОСОБА_1 засвідчив саме факт отримання від ОСОБА_2 позики повністю в обумовленому розмірі 2 096 559, 00 грн.
Суд першої інстанції встановив, що позивач не надав до суду доказів про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки при укладенні договору позики, не надав доказів на підтвердження факту введення в оману іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, про свідомий намір невиконання зобов`язань договору або приховування справжніх намірів учасників правочину.
Апеляційний суд додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі, зазначеному у договорі позики, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки природа переданих у позику грошових коштів не є предметом дослідження у цій справі. Позивач належними та допустимими доказами не зазначив та не довів, у чому полягає незаконність здійсненої приватним нотаріусом державної реєстрації права власності за ОСОБА_2
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 09 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 02 листопада 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18). Відповідно до зазначеного висновку за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
На переконання заявника, під час розгляду справи у суді належними та допустимими доказами підтверджено неотримання позичальником грошових коштів у розмірі, який визначений спірним договором позики, а також підтверджено безгрошовість договору позики.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у наданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначила, що факт передачі/неотримання грошових коштів відповідно до правил частини другої статті 1051 ЦК України не може підтверджуватися показаннями свідків, а природа переданих у позику грошових коштів не є предметом дослідження у цій справі. Заявник не надав до суду доказів безгрошовості позики.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 16 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали письмовий договір позики про надання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 096 559, 00 грн, що еквівалентно 82 025, 00 дол. США, зі строком повернення не пізніше як до 01 березня 2017 року.
На забезпечення виконання договору позики від 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір від 01 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В.
Відповідно до пунктів 1, 2 договору позики позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 2 096 559, 00 грн. Грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору, про що свідчать їхні підписи під цим договором.
Згідно з пунктами 7 та 9 підписаного сторонами договору позики цей договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених у ньому.
Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А. В. 28 травня 2019 року прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, індексний номер 31746237, за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 . Відповідний запис внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Підстава виникнення права власності - іпотечний договір, серія та номер 15345 (НВІ841834-841836), виданий 01 грудня 2016 року, видавник Макеєва Н. В., приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу.