Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
місто Київ
справа № 645/5856/13-ц
провадження № 61-2876св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа за первісним позовом, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_4 ,
відповідач за зустрічним позовом - Міністерство внутрішніх справи України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року про залишення його позову без розгляду, постановлену суддею Шарком О. П., та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду цієї ухвали суду першої інстанції, ухвалену колегією суддів у складі: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року про залишення її зустрічного позову без розгляду, постановлену суддею Шарком О. П., та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду цієї ухвали суду першої інстанції, ухвалену колегією суддів у складі: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року, постановлене суддею Шарком О. П., та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду цього рішення суду першої інстанції, ухвалену колегією суддів у складі: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , у якому просив: усунути йому перешкоди в користуванні належною йому на праві власності 1/2 часткою будинку АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу та ключів від хвіртки і дверей будинку у десятиденний термін з моменту набрання рішенням суду законної сили; заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти перешкоди в користуванні належною йому на праві власності часткою у праві на зазначений будинок.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є власником 1/2 частки у праві на будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 березня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої харківської державної нотаріальної контори Полтєвою І. О., зареєстрованого в реєстрі за № 6-208. 23 квітня 2012 року його право власності на частку у праві на спірний будинок зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним № 12381287. Проте, відповідачі чинять перешкоди у користуванні його власним майном та він не має доступу до будинку, що зумовило звернення до суду з позовом.
Стислий виклад позиції відповідача та інших учасників
Відповідач ОСОБА_3 у серпні 2013 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України про зобов`язання не чинити перешкод у мирному володінні житловим будинком, надвірними будівлями і земельною ділянкою, заборону вчинення певних дій, визнання недійсною будинкової книги та відшкодування моральної шкоди.
Також ОСОБА_4 у листопаді 2015 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, позов ОСОБА_4 залишено без розгляду.
Залишаючи позов ОСОБА_4 без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судові засідання, призначені на 29 травня 2020 року, 26 червня 2020 року, 28 серпня 2020 року, 29 вересня 2020 року, 21 жовтня 2020 року, не з`являвся, про час та місце розгляду справи був повідомлений заздалегідь і належним чином, надавав суду заяви з проханням відкласти розгляд справи з метою запобігання виникненню та поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СOVID-19. Суд зазначив, що постановами Кабінету Міністрів України послаблено протиепідеміологічні заходи, тому учасники справи не мали перешкод у реалізації їх процесуальних прав. Врахувавши, що представник позивача, який був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, вп`яте поспіль не з`явився в судове засідання, заяви про розгляд справи без його участі не подавав, а також те, що його неявка перешкоджає розгляду справи через неможливість без його участі вирішити спір по суті, суд першої інстанції зробив висновок про необхідність залишити позов ОСОБА_4 без розгляду.
Апеляційний суд, залишаючи без змін зазначену ухвалу суду першої інстанції, додатково зазначив, що на адресу проживання ОСОБА_4 05 жовтня 2020 року було надіслано судову повістку, яка повернулася до суду без вручення із зазначенням причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою», а іншої адреси для листування ОСОБА_4 не зазначив. Врахувавши тривалість розгляду справи та недобросовісність позивача, який зловживає своїми процесуальними обов`язками, не отримує судову кореспонденцію, не з`являється за викликами до суду, затягує розгляд справи, яка перебуває в провадженні суду з 2013 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що неявка ОСОБА_4 в судові засідання перешкоджала розгляду первісного позову та порушувала права ОСОБА_1 .
Ухвалою від 21 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, Фрунзенський районний суд м. Харкова залишив без розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 .
Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_3 без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що у судові засідання, призначені починаючи з 28 січня 2020 року, позивач за зустрічним позовом не з`являлася, про час та місце розгляду справи була повідомлена заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомила, будь-яких заяв до суду не надавала. Врахувавши, що неявка ОСОБА_3 перешкоджає розгляду справи через неможливість без її участі вирішити спір по суті, суд визнав наявними підстави для залишення позову ОСОБА_3 без розгляду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що адресовані ОСОБА_3 судові повістки на 29 вересня 2020 року та на 21 жовтня 2020 року повернулися до суду без вручення із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою». Іншої адреси для листування під час тривалого розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 не зазначила. Тривалий розгляд справи зумовлений, зокрема зловживанням позивачем за зустрічним позовом процесуальними правами, що порушує права позивача за первісним позовом.
Рішенням від 21 жовтня 2020 року Фрунзенський районний суд м. Харкова частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд усунув перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною йому на праві власності 1/2 часткою у праві на будинок АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до хвіртки та дверей будинку.
Заборонив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти перешкоди ОСОБА_1 у користуванні зазначеною часткою житлового будинку.
В іншій частині вимог позову суд відмовив.
Також суд здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки у праві на будинок АДРЕСА_1 , проте він не має вільного доступу до будинку через перешкоди, що чинять йому відповідачі.
Постановою від 09 лютого 2021 року Харківський апеляційний суд скасував рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року в частині позову до ОСОБА_2 , у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовив.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Також суд вирішив питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки спірного домоволодіння та має право вільно користуватися своїм майном, натомість ОСОБА_3 чинить перешкоди позивачу у вільному доступі до цього будинку. Водночас апеляційний суд виснував, що у матеріалах справи немає інформації про те, що відповідач ОСОБА_2 є співвласником будинку та чинить перешкоди позивачу у користуванні його власністю, тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову до ОСОБА_2 не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Третя особа ОСОБА_4 22 лютого 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року про залишення його позову без розгляду, а також постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду цієї ухвали суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач ОСОБА_3 22 лютого 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року про залишення її уточненого зустрічного позову без розгляду, а також постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду цієї ухвали суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Також ОСОБА_3 07 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду цього рішення суду першої інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Третя особа ОСОБА_4 як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права;
- суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що підставою для залишення позову без розгляду є неявка в судові засідання, призначені на 29 травня 2020 року, 26 червня 2020 року, 28 серпня 2020 року, 29 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року, представника ОСОБА_2 , проте строк дії довіреності на представництво інтересів заявника закінчився 14 квітня 2020 року;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення заявника про призначенні судові засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція);
- суди не врахували необхідність застосування частини п`ятої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з урахуванням спеціальних правових норм щодо запобігання поширенню епідемії в країні;
- правових підстав для залишення його позову без розгляду не було, оскільки неявка в судові засідання викликана об`єктивними причинами.
ОСОБА_3 як підстави касаційного оскарження судових рішень щодо залишення її зустрічного позову без розгляду визначила, що:
- оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права;
- матеріали справи не містять доказів вручення заявнику судових повісток чи докази відмови в їх отриманні, що спростовує висновки судів щодо належного повідомлення про судові засідання, призначені на 29 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року;
- суди не врахували, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції;
- суд першої інстанції не врахував рекомендації утриматися від відвідувань судових засідань, якщо судом не визнано обов`язковою явку сторони до суду;
- також суд першої інстанції вирішив питання про залишення зустрічного позову без розгляду без з`ясування думки учасників справи, за відсутності представника Міністерства внутрішніх справи України, неявка у судове засідання якого не була повторною та без належного повідомлення третьої особи - ОСОБА_4 , за наявності клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи з метою запобігання виникненню та поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19;
- висновок апеляційного суду про зловживання процесуальними обов`язками є необґрунтованим, оскільки на строки розгляду справи значно вплинули самовідвід, заявлений суддею Алфьоровою Т. М. за 2, 5 роки після відкриття провадження у справі; невиконання відповідачами за зустрічним позовом ухвал суду про витребування доказів; витребування доказів з різних державних установ; відпустки судді; зайнятість судді у розгляді інших справ; відпустки і хвороби представників ОСОБА_1 ; перебування матеріалів справи в експертній установі; технічна неможливість проведення відеоконференції за клопотанням Міністерства внутрішніх справи України тощо;
- протокольною ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року приєднано до матеріалів справи уточнений зустрічний позов, однак під час ознайомлення з матеріалами справи у суді апеляційної інстанції заявник не виявив серед цих матеріалів зазначеного уточненого зустрічного позову від 25 жовтня 2018 року.
Відповідач ОСОБА_3 як підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 визначила те, що:
- оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- суд першої інстанції ухвалив рішення без належного повідомлення заявника про дату, час і місце судового засідання;
- суди не дослідили зібрані у справі докази щодо оформлення спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті батьків заявника, зокрема щодо спірного житлового будинку та земельної ділянки, які підтверджують право власності заявника на увесь житловий будинок з надвірними спорудами, та не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 648/829/15-ц (провадження
№ 61-4441св18). Відповідно до зазначеного висновку громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Також не враховано правовий висновок Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама лише державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає;
- суд першої інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів, зокрема, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 березня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 успадкував від ОСОБА_5 майно. Проте рішенням Фрунзенського районного народного суду м. Харкова від 14 серпня 1981 року у справі № 2-1470/1981 за ОСОБА_5 визнано право власності у порядку забудови на 1/2 частки житлового будинку без самовільно збудованих прибудов. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року визнано незаконним витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 лютого 2012 року, на підставі якого ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Рішення суду ґрунтується на витягу Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про державну реєстрацію прав від 23 квітня 2012 року № 33913041, всупереч тому, що зареєстроване за ОСОБА_1 право власності не відповідає праву власності, яке перейшло йому від спадкодавця ОСОБА_5 . У рішенні суду першої інстанції міститься посилання на технічний паспорт від 06 жовтня 2005 року № 42345, якого не існує;
- для повноти судового розгляду заявником до суду першої інстанції подано клопотання про забезпечення доказів шляхом виклику і допиту свідків та проведення судово-технічної експертизи, яке було задоволено судом, проте відсутність відомостей про допит свідків та висновку судової експертизи свідчить про ухвалення оскаржуваного рішення при неповно з`ясованих обставинах;
- суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив заяву про виключення письмових доказів, поданих ОСОБА_1 , та їх неврахування, розглянув справу на підставі неправдивих доказів;
- внесені до протоколу судового засідання від 09 лютого 2021 року відомості про те, що ОСОБА_2 заявив про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, не відповідають технічному запису;
- суд апеляційної інстанції не розглянув всі доводи апеляційної скарги, зокрема щодо ухвалення судом першої інстанції рішення без належного повідомлення заявника про дату, час і місце судового засідання.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.
Клопотання учасників справи
ОСОБА_3 у касаційній скарзі на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 просить повідомити її про час і місце розгляду справи та розглядати справу з її участю.
Також ОСОБА_3 07 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду клопотання, в якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на існування виключної правової проблеми, зумовленої відсутністю у практиці Верховного Суду висновку про те, що позовні вимоги співзабудовника житлового будинку або його спадкоємця, який в будинку не проживав, про усунення перешкод в користуванні часткою будинку не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду про визнання за співзабудовником права власності в порядку забудови на частину житлового будинку не припиняє вже зареєстроване за іншим співзабудовником право приватної власності на будинок, який прийнятий в експлуатацію і є спільною сумісною власністю подружжя. Однак це не позбавляє позивача права на пред`явлення позову до власника будинку чи його спадкоємця про відшкодування витрат, пов`язаних з будівництвом, на підставі чеків і квитанцій.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалами Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в судових рішеннях про залишення позовів без розгляду
Представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 у судові засідання, призначені на 29 травня 2020 року, 26 червня 2020 року, 28 серпня 2020 року, 29 вересня 2020 року, 21 жовтня 2020 року, не з`являвся, про час та місце розгляду справи був повідомлений заздалегідь і належним чином, надавав до суду заяви з проханням відкласти розгляд справи, судові засідання, призначені починаючи з 26 червня 2020 року, просив відкласти з метою запобігання виникненню та поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СOVID-19.
ОСОБА_3 у судові засідання, призначені починаючи з 28 січня 2020 року, не з`являлася, про час та місце розгляду справи була повідомлена заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомила, жодних заяв до суду не надавала.
Нормативно-правове обґрунтування залишення позову без розгляду
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.
При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі.
Відтак норми частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.
Тож, під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження
№ 61-3782св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 754/16126/16 (провадження № 61-17043св21).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_4 .
Інтереси ОСОБА_4 в суді першої інстанції представляв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 15 квітня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрмоленко І. А., зареєстрованої в реєстрі за № 256. Довіреність видана строком на сім років та була дійсна до 15 квітня 2020 року.
Два останні судові засідання були призначені в суді першої інстанції на 29 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року.
На цей час строк дії довіреності з повноваженнями на здійснення представництва інтересів заявника сплинув, доказів видачі стороною нової довіреності на ім`я ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
У матеріалах справи немає й доказів надсилання та отримання ОСОБА_4 судової повістки на 29 вересня 2020 року.
Судова повістка на 21 жовтня 2020 року була надіслана судом першої інстанції на адресу місця проживання ОСОБА_4 , повідомлену ним в позовній заяві, проте повернулася до суду із зазначенням причини повернення: «Адресат відсутній за вказаною адресою».
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21).
З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений лише про одне з двох останні судових засідань: у призначене на 21 жовтня 2020 року, що виключає можливість залишення позову без розгляду, оскільки для постановлення відповідної ухвали позивач мав бути повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого (наступного) судового засідання.
Суд першої інстанції, залишаючи позов ОСОБА_4 без розгляду, врахував лише те, що представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, не з`явився в судові засідання. Втім, не врахував того, що строк дії довіреності на здійснення представництва ОСОБА_2 інтересів ОСОБА_4 в суді сплинув 15 квітня 2020 року, а матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про розгляд справи 29 вересня 2020 року. Викладене унеможливлювало позитивне вирішення питання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_4 .
Суд апеляційної інстанції врахував, що після 15 квітня 2020 року ОСОБА_2 не був представником позивача, проте залишив ухвалу суду без змін, не зазначивши в мотивувальній частині обґрунтування на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_4 про судове засідання, призначене на 29 вересня 2020 року.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про недоведеність його повторної неявки в судове засідання у зв`язку з неналежним повідомленням про час та місце розгляду справи 29 вересня 2020 року, що є підставою для скасування ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року про залишення його позову без розгляду та постанови Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року за результатами перегляду зазначеної ухвали суду першої інстанції як незаконних та таких, що ухвалені з порушенням норм процесуального права. У такому разі немає потреби надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги ОСОБА_4 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_3 .